Розвиток Києва: це має бути складова розвитку України в цілому – голова КМДА Олександр Попов

Частина перша



Частина друга



Частина третя

Інна Кузнєцова: Коли до Києва хтось приїздить, перше, що він бачить, – це, очевидно, вхід до станції метро «Вокзальна». В основному починається приїзд до Києва з метро. Якщо не вважати офіційні делегації. Коли з’явиться другий вхід станції метро «Вокзальна»?

– Не тільки другий вхід. З’явиться ще багато цікавих проектів, які будуть реалізовані поруч зі станцією, поруч із залізничним вокзалом в цілому, тому що ми зараз розглядаємо концептуально розвиток цієї території для того, щоб впорядкувати паркування автомобілів, які туди приїжджають, щоб можна було навіть мати поруч місця, де можна відпочивати. Я маю на увазі готелі і таке інше.

Тому ця територія буде в майбутньому дійсно розвиватися. І я думаю, що всі будуть від цього вигравати. Але до Євро-2012 ми основну частину робіт хотіли б зробити. Тому на наступний рік у нас завершення тих планів, які ми запланували.

– Тобто з’явиться другий вхід на станцію метро «Вокзальна»?

– Ні, другого входу не буде, але підходи до самого вокзалу, до метро будуть змінені, будуть впорядковані і будуть прибрані автомобілі, які сьогодні у великій кількості там паркуються.

– Метро – це важлива артерія для столиці. Було відкрито кілька станцій метро цього року. А як буде, наприклад, з метро «Львівська брама»?

– Це проект дуже важливий і цікавий. Нам прийшлося вибирати, тому що будівництво цього об’єкту – це приблизно два роки. Там дуже складні ґрунти і технологія будівництва складна. Тобто на практиці це будівництво буде приблизно два роки.

Але питання ще в тому, що це буде коштувати 150 мільйонів гривень. І коли ми ставили на вибір, що ж важливіше: чи розвивати зараз, нові станції будувати і вкладати туди кошти, а чи, може, вибрати цей напрямок? Вирішили, що треба забезпечити все-таки подальший розвиток метрополітену в сторону Троєщини. І в цьому році буде відкрита одна станція. В наступному році ми плануємо ще дві.

Я просто хотів би (не всі це знають) нагадати і сказати, що в нас сьогодні одна станція – це приблизно 700 мільйон гривень. Тобто дуже кошторисно. Враховуючи в цілому стан справ в країні і в Києві, то безумовно ми змушені вибирати. І наступний напрямок, який для нас дуже важливий, – це безумовно метро на Троєщину.

Зараз ми будуємо Подільський мостовий перехід. Він дасть нам можливість потім вже дійсно займатися саме розвитком метрополітену в цьому напрямку. Але це не означає, що «Львівська брама» буде відкладена там на 10 років. Я думаю, що її перспектива, початок будівництва – це, мабуть, 2013-й.

– І закінчення?

– 2014–2015-й.

– Я запитаю ще про метро на «Теремки»?

– На «Теремки»? Я вже казав, що ми хотіли б зробити одну станцію у цьому році і дві станції в наступному році. Практично завершити розвиток цього напрямку, цієї лінії. Станції, які ми робимо, сучасний вигляд будуть мати. Зараз ми вирішуємо питання щодо придбання нового рухомого складу. Тому дійсно розвиток вже навіть в цьому році і в наступному буде значний.

– Ви розказали про метро і жодного разу не згадали «Стратегії розвитку міста» в цій розповіді. Однак розвиток транспортної інфраструктури належить до Стратегії розвитку міста, яка була ухвалена чи взята за основу 23 червня Київською міською радою. І зараз на сайті міської влади є проект цієї стратегії для обговорення.

Взагалі, як відбувається обговорення стратегії?

– Я два слова скажу, що таке стратегія. У нас багато хто говорить про те, що Київ мусить бути сучасною європейською столицею. І всі ми з цим згодні. Але стратегічний план – це план, який говорить, як цього досягти. Це дуже важливий документ. Він є таким сучасним підходом, який використовували багато інших міст, країн, які сьогодні мають інтенсивний розвиток. Тому ми залучили відомих фахівців, які дозволили нам на високому рівні його підготувати.

Але стратегічний план – це план, який перш за все визначають самі мешканці. Вони визначають, як буде розвиватися те чи інше місто, які пріоритети треба вибирати. І сьогодні, коли ми підготували основу, ми запропонували киянам це зробити. Тому в нас сьогодні є можливість і обговорення на рівні і районів, і мікрорайонів, і подача інформації через наші можливості телефонні, наприклад 1551 – кол-центр, це безумовно інтернет.

А ще багато можливостей ми в подальшому будемо утворювати для того, щоб і в засобах транспорту були можливості передати інформацію, яку ми потім будемо аналізувати та вибирати цікаві пропозиції.

– Як довго проходитиме це обговорення? Тому що люди здебільшого не особливо знають. Такий є сайт «Комунальна Україна», який опікується проблемами ЖКГ і так далі. Вони проводили своє опитування і здебільшого люди, які брали участь в опитуванні, сказали, що це чергове загравання влади з киянами. А що таке стратегія, то вони, мовляв, і не чули.

– Це особливість цього моменту, тому що, на жаль, навіть якщо зайнятися серйозно стратегією без, скажемо так, консультантів серйозних, то я Вас переконую, що в країні, у будь-якому місті не знайдеться якась кількість фахівців, які дозволять розробити цей план на високому рівні. Якщо ж немає фахівців, то що ж говорити про те, що про це думають самі, наприклад, кияни. Тому якраз утворити умови для того, щоб кожен, хто захоче, зміг прийняти участь – це зобов’язання влади. Інша справа – чи захочуть зробити це всі?

На осінь, я думаю, що це буде жовтень чи, може, листопад ми проведемо загальноміські громадські слухання з залученням великої кількості киян, хто захоче в цьому прийняти участь, і будемо дуже серйозно обговорювати вже ті пропозиції, які будуть надані. Ми зараз їх отримуємо у великій кількості.

Безумовно, що деякі з них просто можуть бути враховані при, наприклад, розробці плану розвитку того чи іншого мікрорайону, а деякі з них дійсно можуть стати серйозною підказкою відносно розвитку стратегічного…

– Не знаю, як Ви назвете те, що прозвучить далі: конструктивною критикою чи допомогою, але коментар експерта корпорації «Гардарика» Костянтина Матвієнка пропоную послухати.

Костянтин Матвієнко: Безумовно такий документ, як «Стратегія розвитку Києва» є вкрай потрібним. Але те, як він розроблявся, а саме розроблявся келійно, розроблявся без залучення широко фахівців, київської громадськості, переважно це робив відомий фонд Рената Ахметова. Таким чином цей документ вийшов не «київським», а, так би мовити, універсальним для будь-якого мегаполісу: чи то Петербурга, чи то Бостона.

І те, що ті, хто розробляв стратегію, не вивчили досконально міста, не зрозуміли, що являє собою місто, як складний об’єкт управління, призвело до того, що цей документ фактично не може розглядатися, як справжня стратегія розвитку столиці. Він не дає відповідей на дуже багато питань, зокрема це місце Києва у світовому поділі праці, те, у що Київ мав би перетворитися за 10, 20 чи 50 років.

Тому формально цим документом можна звичайно вихвалятися і говорити, що от все у нас, як в людей – стратегія у нас є. Насправді застосувати його для Києва прикладним чином не випадає. І ми це побачимо буквально ближчими роками.

– Ну, можуть бути різні думки. Я вважаю, що і така думка може бути.

– Наскільки така думка може бути врахована?

– Може бути врахована. Можливі були різні підходи. Наприклад, можна було б рік розробляти так, як класичний варіант, проект розвитку стратегії, і потім починати обговорення.

Ми просто живемо в такий час сьогодні, коли ми робимо те, що за тиждень, робимо за два дні, тому що ми дуже відстали. Там говорилося про те, що ми не визначили наше місце і наше положення у порівнянні з іншими. Навпаки, у нас величезний аналітичний матеріал відносно того, де сьогодні місто Київ у розвитку економіки, інших галузей у порівнянні з іншими містами, які сьогодні на території Європи є.

І я можу сьогодні стверджувати об’єктивно, що ми відстали на 10-15 років від столиць країн, які були колись в соціалістичній співдружності. І це означає те, що якщо вони розвиваються, наприклад, навіть успішно, то ми повинні в два рази швидше це робити.

І таким чином ми підходили до того, щоб розробити у стислий термін проект (хотів би це підкреслити!) стратегії для того, щоб потім вже з киянами його розглянути і прийняти остаточний варіант. Ми ж розуміємо, що ніхто у нас в Києві сам такий план не розробить і не дасть його якийсь хоча б проект для того, щоб можна було б це робити.

Що стосується участі експертів. У нас була експертна група, куди ми залучили велику кількість наших фахівців, експертів в різних галузях. Вона дуже активно працювала. Крім того, велика кількість опитувань була зроблена серед киян. І таким чином я можу стверджувати, що це більше, скажемо так, вже на сьогодні проект саме київський, тому що він був підготовлений фахівцями-киянами.

Інша справа, що нам допомагали в цьому в тому числі й іноземні фахівці. Але я хочу підкреслити, що це дуже важливо, тому що ми хотіли вийти на стандарт міжнародний. Тобто, коли ми будемо говорити про те, що наша стратегія, яка прийнята, існує, то ми одночасно можемо стверджувати, що вона на самих високих сучасних стандартах розроблена.

– Генеральний план розвитку міста Києва і Стратегія розвитку міста Києва – це якісь паралельні речі, чи Генеральний план сам по собі, а стратегія сама по собі?

– Ні, це пов’язані речі.

Перша – це стратегія, тому що вона повинна визначити, наприклад, що ми розвиваємо: житлове будівництво, виробництво, науку чи, наприклад, вищі навчальні заклади. А потім вже Генеральний план деталізує ту чи іншу територію розвитку на території столиці.

І ми одночасно, розуміючи, що ми вже приблизно визначили основні напрямки розвитку, доводимо, як можна так сказати, до кондиції Генеральний план. Ми його також восени, може, трошечки пізніше безумовно, ніж стратегічний план, але ми його теж будемо затверджувати.

І дуже важливо (і я хотів би, щоб це відбулося), щоб ми його запропонували затвердити на рівні Кабінету Міністрів України. Тому що, по-перше, розвиток міста Києва – це повинна бути (і воно так і є) складова розвитку України в цілому.

А по-друге, безумовно, щоб ми прибрали оцю корупційну… В минулі роки таке було, коли в Генеральний план вносили на кожній сесії міської ради зміни для того, щоб вилучати ті чи інші території, в тому числі і зелені насадження. Так от, щоб запорукою стабільності розвитку Києва був Генеральний план, його треба затвердити на рівні Кабінету Міністрів.

– Якщо продовжувати говорити про транспорт, то в стратегії, нібито, написано, що транспортна інфраструктура непогана, всі види транспорту є, але, очевидно, в жодній європейській столиці немає такого транспортного засобу, як «маршрутки». Вони називаються «маршрутними таксі», але таксі їх назвати явно не можна.

Чи буде якось, щось доведено до кінця з цим? Бо в стратегії написано, що транспорт збитковий. Однак я не знаю, навряд чи хтось із киян скаже, що «маршрутки» збиткові, або це просто казна міська не отримує грошей, або щось інше, тому що жодного талончика ніхто в маршрутках не дає, набиваються там люди, самі знаєте як.

– Про економіку я зараз не говорив би, тому що тут є різні моменти.

Що стосується комунального транспорту, то він дійсно збитковий. Ми дотуємо його кожний місяць на 30 мільйонів гривень заради того, щоб не піднімати на проїзд ціни і в тролейбусі, і в автобусах.

Але ми бачимо розвиток подальший саме надання транспортних послуг – це розвиток саме комунальної транспортної інфраструктури. І передбачаємо протягом календарного року ми отримаємо більше ніж 400 одиниць рухомого складу: автобуси, тролейбуси, трамваї. Ми суттєво оновимо парк. І це буде основною для того, щоб зменшити кількість маршрутних таксі приватних.

– Але там і «Київпастрансу».

– Маршрутні таксі «Київпастрансу» ми в першу чергу будемо заміняти. Навіщо ж вони нам будуть потрібні, якщо в нас буде сучасний нормальний комунальний транспорт? Тому таку тенденцію ми будемо розвивати і далі.

І я бачу в цьому вихід. Я знаю, як вирішується це питання в інших столицях, в інших містах світу. Саме в такий спосіб вирішується ця проблема – комунальний транспорт поширюється.

– Можливо, якщо буде якось вирішене це питання, то і гроші на комунальний транспорт знайдуться. Тому що, якщо люди, які мають можливість заплатити гроші у «маршрутці», не чекають тролейбуса. На тролейбус чи автобус чекають ті, хто належить до пільгових категорій. Через те немає грошей з тролейбусів і з автобусів.

– І так, і ні, тому що комунальний транспорт в часи «пік» теж перевантажений. Просто його треба збільшувати у кількості. Це будуть більш якісні послуги і безумовно безпека руху, тому що є певні підходи до цього, вони сьогодні по критеріях дуже суттєво контролюються.

Тому я думаю, що це абсолютно реальна перспектива. Такого ніколи не було, щоб ми за рік (я маю на увазі за період незалежності) більше чотирьох одиниць рухомого складу надали киянам для того, щоб вони переїжджали.

– У стратегії можна знайти відображення підготовки до Євро-2012. Що готується особливого у Києві саме до «Євро»?

– Розвиток інфраструктури. Всі це бачать. Я маю надію таку, що, по-перше, стадіон, який в цьому році буде введений в експлуатацію.

По-друге, це розв’язки, які ми робимо. Починаємо зараз реконструкцію декількох важливих транспортних артерій. Наприклад, проспект Бажана найближчим часом буде реконструйований.

В цілому ми хотіли б надати Києву святковий сучасний і в той же час історичний вигляд, який він завжди мав, для того, щоб ті, хто до нас приїдуть, знову захотіли повернутися. Я маю на увазі перш за все іноземних туристів.

Для нас Євро-2012 – це, скажемо так, перша сходинка, на яку ми повинні стати для того, щоб потім зробити ще наступні кроки у розвитку, наприклад, туристичного бізнесу. Вся інфраструктура, яка буде підготовлена до Євро-2012 – це основа для подальшого інтенсивного розвитку туристичної галузі.

Ми плануємо з одного мільйону туристів на рік (це зараз в нас так) збільшити до 2,6 мільйона. Це безумовно потребує від нас певних зусиль. Тому дуже цікава попереду робота. І Євро-2012 – це тільки початок.

– У проекті стратегії є така фраза, як «оновлення старого центру». І деяких киян це «оновлення старого центру», чесно кажучи, турбує. Наприклад, є такі речі, як старі будинки. Не секрет, що вони зникають. От не так давно була проблема, вона ще й не розв’язалася, з будинком на вулиці Нижній Вал. Він вже обтягнутий рихтуванням. І архітектори вважають, що він буде зруйнований. Не знають лише, коли.

Пропоную послухати історика Михайла Кальницького.

Михайло Кальницький: Цей будинок ще в 1990-і роки записали як пам’ятку. Він входить до зводу пам’яток історії та культури Києва по першому тому. Але, на жаль, офіційно йому статусу пам’ятки зараз, наскільки я розумію,не надали, ті служби, які мали б цим займатися.

Фактично кожного разу, коли хтось має зносити історичний будинок, виявляється, що цей будинок або позбавлений, або не отримав, або й не збиралися йому давати статусу пам’ятки. Через те виходить, що ті, хто його зносить, нібито, й не порушують закону.

– От таке запитання.

– На жаль, я дійсно сьогодні маю багато інформації відносно того, що рішення, які приймалися навіть на початку 2002-го, 2003-го, 2004-го років, тільки зараз вони починають реалізовуватися в таких діях, як, наприклад, початок якогось будівництва чи знесення якогось будинку.

Ми зараз готуємо юридичну основу для того, щоб заборонити такі дії без перевізування його з новою владою, з КМДА для того, щоб взяти все-таки під контроль ці процеси. Адже вони виникають, на жаль, дуже часто.

А от що стосується старого міста, він так, до речі, й називається «Старе місто», план розвитку частини Подолу, Андріївського узвозу, Володимирської гірки. І ми вважаємо за необхідне навести там порядок, перш за все придати цій території той облік, який вона мала раніше, тобто безумовно захищаючи усі архітектурні, історичні, інші пам’ятки і розвиваючи там можливість їх демонстрації для туристів, для всіх, хто приїжджає в Києві.

– Ви впевнені, що Вам це вдасться?

– Немає ніяких сумнівів. Якщо ми почнемо залучати гостей Києва для показу навіть найсучасніших якихось будівель, ми не здивуєм цим нікого. Тому що ті, хто приїжджає до нас з Європи, з усього світу, для них це не новина. Але от якщо ми дійсно збережемо нашу культурну спадщину, історичну, архітектурну – це дійсно є що подивитися. Тому це для нас є пріоритетом.

І я просто завіряю Вас, що адміністрація, де я працюю, ніколи не буде ігнорувати інтереси нашої історії, нашої архітектури.

– Стратегія розвитку Києва передбачає і спілкування з киянами через нові мережі, в тому числі й «Фейсбук», і так далі. Ми, знаючи, що Ви до нас прийдете, звернулися до дописувачів мережі «Фейсбук» і отримали кілька запитань.

Одне з них: «Коли на кінець зітруть з обличчя Землі гору Щекавицю у Києві?»

– Я віддав вказівку відносно того, щоб наші служби розібралися з ситуацією. Це якраз та історія, про яку я казав, коли рішення приймалося раніше, а зараз йде констатація факту, що починаються роботи. І найближчим часом ми знайшли там правовий момент, який дозволить нам зупинити це будівництво. Ми практично його вже зупинили. Але практично це буде сьогодні чи завтра. І ми спробуємо до кінця з цим розібратися.

Без проведеної археології там, безумовно, робити не треба було б нічого. Але, на жаль, так відбулося. Тепер поправляємо помилку.

– Очевидно, до тих самих помилок належить будівництво поблизу станції «Театральна». Як там?

– Там дуже складна ситуація в правовому полі, тому що будівництво насправді після виграних деяких судів уявилося таким законним. І ми пішли таким шляхом, що знайшли аргументи для того, щоб визнати виділення цієї земля незаконним. І отримали рішення суду. Але земля вже була перепродана іншому інвестору. Тому наш наступний суд – це якраз відносно того, щоб розірвати договір і вже з наступним інвестором. Це рішення розглядається. Ми дали документи.

Я маю надію, що найближчим часом ми будемо мати на користь киян відповідні рішення, які дозволять нам вчинити дії і щодо зупинення, і може навіть демонтажу цього…

– До речі, ці судові процеси… От Ви кажете: подали до суду. Але так, доволі тихо все проходить на відміну від політичних судів над колишнім керівництвом.

– Це ж політика. У мене немає часу на політику. І всі, хто зі мною працюють, ми працюємо дуже напружено. І, може, навіть в цьому втрачаємо, тому що, може, більше піаром треба займатися, ніж, закачавши рукава, щось будувати, розвивати, реконструювати. Але в нас просто не вистачає на це часу. Тому ми робимо свою справу. І воно в принципі позитивно більшість питань вирішується.

Просто є такі питання, які заведені у глухий кут і дуже складно розібратися. Особливо з правової сторони. Якраз це питання до цього і належить. Воно дуже непросте. І стверджувати, що давайте завтра щось зробимо, ліквідуємо, розберемо – у нас же є закон, є Конституція, ми ж правова країна. І як ми будемо виглядати, і хто це зробить, якщо ми будемо незаконні рішення приймати.

– І ще одне запитання.

«Вже скоро 5 років, як Київрада розглядає наше звернення щодо перейменування вулиці Артема на вулицю Січових Стрільців. Профільна комісія підтримала, але вже роки мені повідомляють: розглядають комісії. Коли врешті розглянуть і ухвалять рішення?

Не можу дочекатися і відповіді на звернення щодо демонтажу до 20-ї річниці незалежності пам’ятника НКВДистам на метро «Либідська». Дочекаюся?»

– В міській раді ці питання знаходяться. Я, відверто кажучи, оскільки ці пропозиції надавалися давно, а я працюю рік, я просто про них навіть і не знаю. Тому я можу підняти ці матеріали, але визначаються депутати. Це їхні рішення.

– Я Вам це передам, щоб це у Вас було у всякому разі.

І ще одне питання від Ніни Горностай, лауреата відзнаки імені священномученика Омеляна Ковча, яку нещодавно вручав глава УГКЦ, керівнику міжрайонної лікувально-виробничої майстерні, де проходять лікування і трудову терапію психічнохворі інваліди.

Ніна Горностай: Шановний Олександре Павловичу, наші майстерні вже існують понад 36 років. І з першого дня ми госпрозрахункові і по сьогоднішній день. Коли працювали заводи і фабрики, нам давали якісь нескладні роботи для хворих, інвалідів, і ми могли якось існувати. Зараз заводи і фабрики стоять, ми знаходимо деякі роботи, але дуже мало оплачувані.

До 2010 року ми могли якось існувати і обслуговували щоденно 130-140 інвалідів, а коли в 2009 році підвищили тарифи на опалення у більше, ніж в три рази, ми почали оплачувати по можливості. І дуже багато заборгували «Київенерго». Звичайно, нас передали до суду. Суд вони виграли, «Київенерго», а нам заарештували розрахунковий рахунок і приміщення.

У мене до Вас дуже велике прохання: посприяти, щоб нас якнайшвидше приєднали до міського психоневрологічного диспансеру №4, згідно рішення КМДА, яке вийшло 28 квітня 2011 року. Я Вам вірю і надіюся на вашу допомогу. Дуже Вам дякую.

– Ви бачите, що останнім часом ми піклувалися вашою проблемою, і факт того, що таке рішення прийняте, – це означає те, що ми його безумовно виконаємо.

Я надам всіляку підтримку, щоб воно швидше було реалізоване на практиці. А в принципі я Вас просив би, щоб ми домовилися: на початку серпня я до вас приїду і давайте розглянемо перспективи розвитку ваших майстерень, і яка потрібна буде підтримка організаційна, може, навіть матеріальна, то ми її з вами обговоримо.

– Не бачимо ми Леоніда Михайловича (Черновецького). Наскільки довго це ще буде тривати?

– Я вважаю, що я його не можу коментувати, тому що я – не є Леонід Михайлович і не я вирішую, коли, як, скільки і чому. Це його особиста справа. Тому, коли у мене про це питають, я кажу: давайте запитайте у нього.

Я працюю і виконую свої обов’язки. І в принципі роблю це, я так думаю, наскільки можу, ефективно. Тому питання до мера – це питання до мера, до мене – до мене. На всі питання до мене я дам відповідь.

– Ви ліквідували районні ради. Експерти оцінюють, що це добрий крок був зроблений. А як з районними державними адміністраціями? Якщо дивитися на те, що зараз робиться в столиці, то, власне, і робота МАФів, і робота по благоустрою, керівництво школами – все відбувається з Хрещатика 36. Чим займаються районні адміністрації?

– Ні, це неправда. Ми дійсно передали їм повноваження, яких раніше навіть у них не було. І плануємо зробити ще один крок, передавши їм максимальну кількість повноважень.

Чому, я вважаю, це потрібно зробити? Це моя особиста позиція. Тому що, говорячи про розвиток Києва, про той інтенсивний розвиток, який ми хотіли б задати отакий темп, треба постійно займатися стратегією, треба постійно займатися інвестиціями. І це потрібно робити на рівні Києва, я маю на увазі міської влади.

А от що стосується питань поточних (і це абсолютно логічно), то повинні вирішуватися на території районних адміністрацій. І тому ми в серпні-вересні знову повернемося до перерозподілу наших повноважень та передамо не тільки повноваження, а й безумовно і фінансові ресурси для того, щоб районні адміністрації могли комплексно розглядати і вирішувати питання розвитку своїх територій. Це буде справедливо і нормально.

Крім того, ми розпочали проект, який, на нашу думку, призведе до активізації киян, до народовладдя у прямому смислі цього слова, тому що ми плануємо розвивати різні тенденції, пов’язані з різними формами самоактивізації населення. Це можуть бути об’єднання співвласників, можуть бути органи самоорганізації населення, інші форми. Ми їх будемо підтримувати і фінансово, і організаційно.

Ми хотіли б, дійсно, щоб кияни мали можливість реалізовувати свої ініціативи. І механізми для цього абсолютно реальні існують. Тому ми будемо залучати їх все більше і більше до прийняття тих чи інших рішень.

– Кілька місяців тому в поштові скриньки киян надійшли повідомлення, що ви повинні укласти договір з ЖЕКом, якщо ж ви не підійдете в ЖЕК впродовж такого-то терміну, то цей договір буде автоматично укладеним. Щонайменше, не мали б права цього робити, але так і є.

Якось боретеся Ви з ЖЕКами?

– Тут законодавство дає можливість сьогодні таким чином робити, тому що дійсно договір у будь-якому випадку повинен бути укладений. І є процедура, коли це робиться за підписом, а є процедура автоматична, якщо людина не реагує. Ну, так прописано сьогодні в законодавстві. І ЖКГ вимагає подібних підходів.

Але інша права – договір потрібен саме мешканцю, який його підписує. Чому? Тому що в договорі визначено, за що, як, коли сплачується та чи інша сума, і людина, яка підписує його, може сказати, що, наприклад, така складова, наприклад, прибирання сходів може бути не кожний день, умовно кажучи, а раз у тиждень і це коштуватиме дешевше. Чи, може, прибудинкова територія, її треба зменшити.

Тобто, якщо люди об’єднуються, наприклад, в тому чи в іншому житловому будинку і спільну думку висловлюють відносно цього, навіть формування тарифів, воно автоматично приймається, корегується і вносяться поправки.

До речі, там, де є ОСББ (я і на цьому тижні зустрічався у мікрорайонах із людьми), у них тарифи набагато нижчі, ніж сьогодні запропонували ЖЕКи. Нижчі й тому, що й там податкова база інша – не треба податок платити, ПДВ. Це вже мінус 20%. Ну, і контроль же є.

Тому моя пропозиція до киян (я вже сотий раз її висловлюю і буду ще про це говорити): треба об’єднуватися і проявляти ініціативу.

– Добре, якщо це буде відбуватися добровільно. Якщо цього не буде у добровільному порядку, наскільки буде примусове об’єднання?

– Ні, примусового не буде. Я вважаю, що в нас повинен бути в державі ліберальний такий період підходу, коли треба довести до всіх мешканців, що це вигідно перш за все їм.

І ми, щоб це зробити, довести, переконати, у цьому році виділяємо значні фінансові ресурси для тих, хто хоче об’єднатися, ми будемо надавати можливість, таку грантову підтримку. Наприклад, для ремонту сходів, клітин, для ремонту прибудинкової території, освітлення і таке інше, установка контрольно-вимірювальних приладів. Тобто ми будемо не просто на словах, як до цього було, а навіть фінансово підтримувати такі ініціативи.

– Це буде якийсь кредит, скажімо, видано, а мешканці пізніше будуть розраховуватися?

– Ні, не кредит. Це буде певний грант. Наприклад, 200-300 тисяч…

– А хто забезпечить цей грант?

– Ми забезпечимо – КМДА.

– А де вона візьме гроші?

– У нас є ці кошти. Нам виділив уряд, виділила Верховна Рада після прийняття рішень і внесення коректив в Державний бюджет України. Ми маємо сьогодні такий певний ресурс.

Для чого це потрібно? Саме ми хочемо віддати ці кошти там, де будуть такі об’єднання. Тому що, якщо ми відремонтуємо під’їзд сьогодні за кошти державні і не буде там контролю, то через рік це все – викинуті ресурси.

Тобто люди повинні все-таки забезпечити контроль над експлуатацією свого житлового будинку. Прийшов час це робити. Інакше для них буде це дорожче і не так ефективно, як вони самі б це контролювали.

– Наскільки це реально? Тому що, якщо люди не звикли до цього... Ну, спробуйте зараз переконати.

– От я говорю про ліберальний період. Чому я так це говорю? Тому що це в законодавстві про реформування ЖКГ визначено, що у нас є період до 1 січня 2014 року, а потім ми ці процеси припиняємо, і хто не встиг, той запізнився.

Тобто сьогодні ми даємо грантову підтримку, а з 2014 року може бути так, як було в інших країнах – взяли і прийняли рішення…

– А чи не стане так, що багатші люди, які живуть, наприклад, на печерських пагорбах або в центрі, зможуть цим зайнятися, бо будуть якісь гроші, десь хтось буде готовий до цього, а в районах спальних, де живуть кияни старшого віку менш забезпечені, будуть боятися, десь щось не почують, щось не знатимуть, у них немає мережі інтернет, радіо тепер не так працює.

– Ну, скажіть, яка різниця? Наприклад, кооператив колись був збудований, там 20, 30 років тому, і до цього часу люди самі контролюють ситуацію, самі вирішують, який розмір квартирної плати. І поруч будинок – такі ж люди проживають, кияни, абсолютно такі, вони кажуть: нам цього непотрібно. Так ми ж до тих, хто самі це все зробив, до членів кооперативу, ми ж не вірно відносимося. Вони проявили власну ініціативу, інші – ні. Ми готові сьогодні підтримати тих, хто робить так, як перші. Тобто тих, хто хоче брати сьогодні на себе ініціативу.

Просто країна не може постійно піклуватися тим, щоб ремонтувати все те, що вже країні не належить. Воно належить конкретним особам у зв’язку з приватизацією житла. Сьогодні 94% приватизованих квартир. Ну, не може країна виділяти цілий бюджет свій (це стільки коштів треба щороку давати!), щоб якось утримувати цей житловий фонд.

Тому треба зробити крок для того, щоб підтримати, прибрати аварійність цих об’єктів, дати можливість відремонтувати щось, зробити заходи по енергозбереженню, але все-таки потім віддати на контроль самих людей.

– Бути дієвими! Закликає киян голова КМДА Олександр Попов.