Чи варто ЗСУ звільняти Донбас, більше не дискутують. Дискутують, де українській армії – зупинитися.
2022 рік, що ознаменувався повномасштабним російським вторгненням, у корінь змінив ставлення до окупованих Росією територій. Якщо на початку року формально ще існували Мінський процес та Нормандський формат – як дипломатичні майданчики, то станом на кінець року про них ніхто й не згадує. На початку 2022-го навіть в українському суспільстві ще існувала дискусія щодо майбутнього статусу та приналежності Донбасу – на кінець року 89% українців були переконані: його треба повертати.
За кілька місяців до початку повномасштабного російського вторгнення Український інститут Майбутнього провів соціологічне дослідження, одне з питань у якому звучало наступним чином: «як Ви ставитеся до умови Росії щодо визнання «Л/ДНР» (підконтрольних їм територій – ред.) частиною України як автономії з правом мати свої поліцію і суди?». Інформація про стягування великої кількості російських військ до українських кордонів тоді тільки почала з’являтися, а Україна та Росія ще брали участь у Мінських угодах, що начебто мали вирішити ситуацію на Донбасі.
51 відсоток опитаних тоді відповів, що Донецька та Луганська області мають бути повністю повернуті у склад України на рівних умовах з іншими областями, а кордони України – відновлені за «будь-яку ціну». 21 відсоток опитаних були переконані, що конфлікт має бути заморожений. А ще (цілих) 7 відсотків погоджувалися з тим, що ОРДЛО повинні отримати автономію.
А вже за кілька днів до початку вторгнення Соціологічна група «Рейтинг» продемонструвала ставлення українського суспільства до Мінських угод.
Згідно з опитуванням, у лютому 2022 року 63% громадян України вважали, що домовленості мають бути переглянуті, а підписані – інші. 18% вважали, що Україна має вийти з цього формату та ухвалювати рішення без посередників.
Не тільки Донбас
Зріз громадської думки щодо подій на Донбасі з початку російської агресії 2014 року постійно змінювався, а ставлення до конфлікту та переговорного процесу було важливим суспільним процесом: воно впливало на політичне життя країни й, зрештою, на вибори. Основні питання, які розділяли тоді суспільство та політиків, які його представляли, можна сформулювати у таких тезах:
Хто винен у війні та окупації частини Донбасу?
жителі окупованих територій, що говорили російською мовою та, начебто, повсемісно та масово закликали російські війська та президента Путіна допомогти їм у боротьбі за відокремлення від України
або
сама Росія здійснила агресію, підготувавши на території Донбасу свою агентуру. І це не залежало від волі більшості у Донецьку та Луганську
Що робити з Донбасом у майбутньому?
заморозити конфлікт, відклавши його вирішення на майбутнє та навіть вважати окуповані території назавжди втраченими, бо жителі їх настільки віддалилися від України, що одне одному вони непотрібні: «ті, хто хотів бути з Україною, – давно виїхали».
або
докладати всіх зусиль, як дипломатичних, так і воєнних, аби відновити повний суверенітет над українськими територіями. Людей же на окупованій території вважати заручниками, яким ще й промивають мізки пропагандою
Як вести переговори щодо Донбасу?
домовлятися з Москвою про певні компромісні кроки, йти на поступки того чи іншого рівня, аби отримати свої території та людей. При цьому оглядатися на позицію європейських партнерів, що воліли б не ескалувати війну, а йти на різноманітні «формули», дорожні карти чи «кластери».
або
безкомпромісно відстоювати позицію повного відновлення суверенітету без «особливих статусів», змін до Конституції та подібних автономістичних явищ. Позиція європейських держав цікавити тут не має, адже вони відстоюють лише свої інтереси, чи навіть співпрацюють з Кремлем.
При цьому, ті чи інші погляди на ситуацію могли поєднуватися випадково у різних людей.
Вододіл-2022
Однак, початок повномасштабного вторгнення перекинув усі ці процеси та в мить зробив багато з цих питань неактуальними.
Удари по всій території України, окупація великих територій на півдні, півночі, північному сході, обстріли міст з мирним населенням, вбивства та катування незалежно від переважаючих політичних поглядів жителів та їхньої рідної мови, очевидно, спростовували тезу про залежність російського вторгнення від закликів до Путіна ввести свої війська.
Окупація, а згодом анексія Росією українських міст продемонструвала, що відмова від своїх територій та підхід, що таким чином можна втихомирити агресора, призводить тільки до підвищення його апетитів, а де він зупиниться – невідомо.
Початок російсько-українських переговорів невдовзі після початку вторгнення та подальші заяви Кремля продемонстрували: Росія намагається ставити ультимативні вимоги, а переговорний процес спрямований лише на те, щоби утвердити свої досягнення у війні – «осознать де-факто реальную ситуации, которая существует».
Захід: колись посередники, тепер союзники
До початку повномасштабного вторгнення Росії бачення конфлікту на Донбасі у західних партнерів України також різнилося. Йшла мова про те, що існує переговорний процес, і за нього треба триматися, не призводячи до ескалації. Тут також усе йшло у ключі того, що Україна має погодитись на компроміси, чи (що більш імовірно з огляду на позицію та вагу Росії) заморозити конфлікт на роки.
Станом на кінець 2022 року основна позиція учасників перемовин щодо Донбасу полягає у тому, що Україна має відновити свою територіальну цілісність, а озброєння країні постачають і Франція, і Німеччина, за посередництва яких колись укладалися Мінські угоди.
Зараз складно сказати, якою є часова перспектива виходу українських військ на межі 23 лютого 2022. Але складно собі уявити, що за нинішніх обставин можливе порушення питання повернення до Мінських чи подібних угод щодо Донбасу за участі Росії.
Сам Кремль позбавив себе подібних варіантів щодо Донбасу, спочатку визнавши так звані «республіки», а згодом анексувавши ці території. Тези про особливі статуси за цих обставин будуть звучати абсурдно.
Фортеця Бахмут
На тлі жорстоких боїв у Бахмуті, за Авдіївку, сватівську трасу, у Мар’їнці та Вугледарі, у середині грудня 2022 року соціологічна група «Рейтинг» провела чергове дослідження громадської думки в Україні.
Згідно з ним, 85% українців вважають, що Україна повинна воювати до звільнення усіх окупованих територій включно з Донбасом та Кримом, ще 4 відсотки вважають, що війна має продовжуватись вже на території Росії, після звільнення України. І тільки 9% населення України вважають припустимим укладання мирних угод після виходу на кордони до 24 лютого 2022 року.
Офіційна позиція керівництва України також полягає у тому, що треба відновити українські кордони станом на 1991 рік. Лише після цього може «початися шлях дипломатії», заявив нещодавно Володимир Зеленський у інтерв’ю американському виданню The Economist.
Аргументація для ATACMS
Соціологія, офіційні заяви українського керівництва, позиція заходу щодо запобігання ескалації війни зводяться до того, що Україна має відновити свої кордони. Але союзники України, при цьому, наполягають, що задля уникнення ескалації війна не має бути перенесена на територію Росії. Про це йшла мова і під час зустрічі Зеленського та Байдена у Вашингтоні.
Певно, тому передача Україні озброєнь, які могли би завдавати удари по території Росії (на зразок американських ракет MGM-140 ATACMS) – досі дискусійне питання.
При цьому, по території Росії періодично завдаються удари, або ж там підозріло вибухають об’єкти, пов’язані з військовою інфраструктурою, керівники прикордонних російських областей жаліються на обстріли та українські БПЛА.
Один з них – удар по летовищу в Енгельсі: це понад 500 кілометрів від кордонів України. Інше – летовище в російській Рязанській області, куди також щось «прилітало» нібито з України.
Українська сторона ніколи офіційно не підтверджувала, що наносить удари чи обстрілює територію Росії. Але західні ЗМІ та аналітики в один голос заговорили про те, що «удари сигналізують про нове бажання Києва перенести бойові дії на бази в серці Росії».
Іноземні партнери запевняють: зброю для таких ударів Україні не передавали.
Але кілька місяців тому міністр оборони Британії Бен Воллес наголошував: «Якщо Україна вирішила націлитись на логістичну структуру російської армії, це було б легітимно з погляду міжнародного права». А вже у грудні держсекретар США Ентоні Блінкен заявив, що Київ має вирішувати, чи завдавати ударів по російських військових об'єктах.
Протягом 2022 року від дискусійного питання відновлення суверенітету України над Донецькою та Луганською областями акценти змістилися у визначення позиції, де Україна має зупинитися вже після їхнього звільнення.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите. Матеріал опубліковано мовою оригіналу
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
