«Коннор» – одна з найдосвідченіших українських снайперок. На війні вже 10 років. Наразі дівчина – командує відділенням, до того ж тренує новачків у своєму підрозділі. Про те, як змінилась роль снайперів під час повномасштабної війни, чому опанувала нову військову спеціальність та чому, на її думку, чоловіки кращі у снайперській справі – військова розповіла журналістам Радіо Свобода (проєкт Донбас Реалії).
«У мене просто найкраще виходила саме влучна стрільба»
– Розкажіть про себе. Як давно ви на війні і як сталося, що стали снайперкою?
– Мій шлях на цій війні розпочався у 2014 році, тобто на самому її початку. Я не можу сказати, що я обрала професію снайпера. Я ніколи про це не мріяла. Зараз це стало дуже модним, мейнстримом, що дівчинка – це завжди або медик, або снайпер. Ну, такий стереотип загальний. Але я вважаю, що людина на війні – будь-яка, будь-якої статі, будь-якого віку, незалежно від її посади, попереднього цивільного досвіду – повинна бути максимально ефективною.
Я не можу сказати, що я обрала професію снайпера. Я ніколи про це не мріяла
Коли ми у 2014 році почали опановувати всі військові спеціальності, в мене просто найкраще виходила саме влучна стрільба. І хлопці мені сказали – давай, будеш ефективною саме в цій ролі. Я пішла в «Дике поле», мабуть, ви чули – снайперська школа. Була випускницею першого її набору.
Я одразу з перших теоретичних занять там сказала собі, що ні, снайперкою бути не хочу, бо це відповідальність. На тебе покладають дуже високі надії, це складно. Але склалось так, як склалось: у мене добре виходило, і якось воно так і пішло.
Два роки я була добровольцем на цій війні. В Збройних силах з 2016 року – підписала контракт з 58-ю бригадою (58-ма окрема мотопіхотна бригада – ред.) і потрапила вже в снайперський підрозділ. І там вже почала, так скажемо, більш професійно цим займатися. Пройшла школу снайперів, жорсткий відбір. Наразі я командир відділення взводу снайперів.
– Перший бойовий вихід, – пам'ятаєте, як це було?
– Перші бойові виходи були такі, що там нічим пишатись. Добровольчі формування, селище поблизу Донецька. Так, звичайно, я пам'ятаю, але розказувати не буду. Ми самі набирались досвіду на своїх помилках. Двічі були на межі. Добре, що не загинули, тому що це були – це я зараз вже розумію – стандартні помилки снайпера.
\Це база, якій я зараз навчаю наших новачків. Тоді в нас було дуже мало досвіду, і ми, власне, набували його прямо на полі бою.
– А перша знищена ціль?
– Це було там же. З тепловізора вночі.
– Які враження були після успішного виконання роботи?
– Ніяких. Знаєте, жодної емоційної прив'язки до виконання своїх обов'язків в мене немає. Робота є робота.
– Як воно – бути жінкою-снайперкою в переважно чоловічому колективі?
– Мені дуже дивно читати про якийсь сексизм в армії чи приниження жінок, домагання. Я з цим ніколи не стикалась. Для мене це взагалі не є проблемою. Можливо, через характер – я не дозволяю до себе зневажливо ставитися і погано зі мною поводитися.
Ти ж контактуєш не як чоловік-жінка, а як колега. Як і в цивільному житті. І так, я проти тези, що жінки можуть зрівнятися з чоловіками: ні, не можуть.
Я проти тези, що жінки можуть зрівнятися з чоловіками: ні, не можуть
Ну об'єктивно жінка-снайпер – це не є добре. Переважно жінки стріляють краще – на полігоні. З мого досвіду, якщо взяти чоловіка і жінку «з нуля», – за статистикою, кращий результат буде у жінки. Але на бойовому виході у чоловіків перевага.
Є виключення – але це одиниці. Банальна фізіологія. За роки повномасштабної війни я це чітко зрозуміла. Може, звичайно, проблема в тому, що я вже 10 років на фронті, і здоров'я вже не те. Але я бачу, що чоловіки можуть більше нести на собі – боєприпасів, їжі, техніки. Я усвідомлюю, що є тягарем на деяких операціях. На полігоні жінки переважають, але в цілому поступаються.
«Зараз практично усе залежить від маскування по вертикалі»
– Якщо порівняти роки АТО/ООС і повномасштабну війну – як змінилась робота снайперів?
– Кардинально. За часів АТО, особливо після других мінських домовленостей, ми були на вершині, так би мовити, харчової ланки.
Ми перекваліфікувались частково на FPV-дрони. Бо це найближчий до снайпінгу засіб ураження
При цьому 120-й міномет, який по тобі б'є, вважався дуже великим калібром. Якщо працював «Град» – це було просто «вау, ніфіга собі». Зараз приєдналась авіація, танки, наступ піхоти підтримують МТЛБ і т.д. За часів АТО ми були взводом снайперів, зараз розширились до роти. Але концепція та сама.
Ми застосовуємо принципи снайпінгу на усі вогневі засоби, що в нас є, які отримуємо, що опановуємо, щоб бути актуальними на цій війні. Принцип снайпінгу – це влучний постріл. Бажано з першого, з другого пострілу вразити ціль. І це можна робити будь-якими вогневими засобами. Відрізняється тільки фізична купчастість.
З міномета, навіть якщо ти будеш дуже сильно хотіти, ти не зможеш влучити першим пострілом. Але ми прагнемо саме до цього. От зараз ми перекваліфікувались частково на FPV-дрони. Бо це найближчий до снайпінгу засіб ураження. Наразі дуже актуальний.
– Але повертаючись до снайпінгу – ваш улюблений калібр, зручні дистанції тощо.
– В бойовій роботі максимальний калібр, що я використовувала – 3,38. Оптимальний, як на мене, в співвідношенні ціна, якість, ефективність, дальність. Більшим я стріляла лише на полігоні, і вважаю, що це недоцільно з моїм зростом і вагою. Максимальна дистанція, на якій я в бойовій роботі працювала – 1,350 метрів. Найближча – в районі 700.
– Стосовно спорядження для бойових виходів. Ви для себе сформували, так би мовити, ідеальний комплект?
– Немає сталого набору. Постійно все модернізується, покращується. Кожного року я собі кажу – так, все, зараз у мене ідеальний бронік, у мене все добре, ідеальні підсумки, ідеальний рюкзак, ось я його спакувала і все класно. Наступного року виходить щось нове, щось краще, я беру інший калібр чи ще щось і все змінюється.
– Більш зручно працювати вночі чи вдень?
– Складне питання. Для мене особисто – вдень. Вночі навіть влітку холодно, а взимку взагалі. Ніч – це тепловізор. І тут завжди проблема – швидко сідають батарейки, їх треба багато. Та й загалом нічну роботу не дуже люблю.
Є снайпери, які прям люблять вночі працювати, тому що тебе не видно, а ти бачиш все. Але я розумію, що не можу тягати стільки, скільки хлопці, а вночі [потрібно спорядження] завжди більше, ніж вдень . Тобто додаткові батареї, потрібний для таких дистанцій тепловізійний приціл – він важить більше, ніж денна оптика.
– Ви згадали, що зараз, серед іншого, навчаєте новачків у вашому підрозділі. З чого складається цей курс підготовки?
– Я не навчаю їх повністю всьому. В нас є дуже добра школа снайперів, через яку пройшли практично всі кращі люди, які зараз працюють на фронті. Основні знання новачки отримують все-таки там. Мені доручають займатися з хлопцями, ну, іноді з дівчатами, які тільки приходять і треба їх якось оцінити – чи здужають вони.
Зараз ми активно навчаємось протидіяти розвідці з безпілотників
Я даю первинні знання і іноді даю поради щодо маскування, базових принципів, і що дуже важливо також – екіпірування. Ділюся особистим досвідом, тому що за роки війни ми практично все перепробували, що є в снайпінгу. Наприклад, як маскуватись від тепловізійного прицілу ворога. Ось такі дрібні поради.
Зараз ми активно вчимося протидіяти розвідці з безпілотників, тому що за часів АТО ти маскувався лише в площині горизонтальній, а зараз практично усе залежить від маскування по вертикалі. І це дуже складно – переміщуватись.
Завжди найскладніше в роботі снайпера – це зайняття позиції і особливо відхід з позиції, коли вже відпрацював. Зараз це в рази ускладнюється тим, що постійно над нами зависають безпілотники.
«Різкі рухи демаскують»
– У зв'язку з цим – які з'явились нюанси? Якщо порівнювати з часами АТО і ООС.
– Принцип простий: ти завжди маєш розуміти, що і звідки на тебе дивиться і від кого ти маскуєшся. Якщо від противника, який бачить тебе з іншої посадки – ти завжди повинен пам'ятати, що розташоване за тобою.
А якщо літає безпілотник – ти маєш розуміти, яка під тобою чи то трава, чи то сніг, чи то ґрунт, і маєш підібрати відповідний камуфляж чи маскування. Тобто ти повинен розуміти, що саме бачить ворог.
Не роби різких рухів. Якщо повільно присів – «Мавік» тебе може не помітити, особливо якщо сонячна погода
Зараз, коли приходить зима, наших піхотинців і піхотинців ворога зобов'язують носити білий камуфляж. І це працює. Іноді й не побачиш того москаля, якби не його шапка. Тобто посадка темна, але біла шапка – як ціль. А якщо ти подивишся на нього зверху, і лежить сніг – ти можеш його не побачити. Оскільки зверху він нібито добре замаскувався, але погано розуміє, що його, наприклад, проглядають ще з боку. І оці нюанси ти повинен завжди враховувати.
Читайте також: Битва за Донбас: головне
Іноді ти навіть маскуєшся так: окремо голова і окремо тіло. Бажано, звичайно, чимось прикопати, накрити і замаскувати під місцевість. А от голова, яка може проглядатись – ти повинен розуміти, що тебе можуть побачити ще з іншої посадки. Ми не говоримо зараз про міський бій, коли ти маскуєшся в будівлі.
Ну, і що дуже важливо, це правило загальне для всіх – маскувати рухи. Передусім якщо це різкі рухи. Все повинно бути дуже плавно. Навіть периферійним зором – якщо хтось біжить – це дуже помітно.
Якщо ти, наприклад, повільно присів – «Мавік» тебе може не помітити, особливо якщо сонячна погода. А от якщо ти будеш бігти – це одразу помітно. Тобто різкі рухи демаскують.
– Чи можна говорити, що снайпінг стає не актуальним через появу ударних дронів і дронів-камікадзе?
– Так не можна говорити про жодну військову спеціальність. Війну не виграють лише дронами чи літаками F-16. FPV – це не «вундервафля», це працює в комплексі.
Власне, снайпери, FPV-дронники, арта, мінометники – у всіх нас одна функція: ми підтримуємо піхоту, яка тримає позиції.
Ці хлопці, які зараз в окопах – титани. І наша задача їх прикрити
Ці хлопці, які зараз в окопах – титани. І наша задача їх прикрити. Зробити так, щоб вони зазнавали мінімальних втрат. А для цього потрібна точність, влучність і швидкість реакції. Якщо ти снайпер – ти можеш за день вразити 2, 3, максимум 4 цілі. Якщо FPV-шник – мінімум до десятка. Проста математика, просто ефективність.
Наша мета – знищити кожного окупанта, який зайшов на нашу землю. Зараз ми це робимо в такий спосіб. Але в жодному разі не можна казати, що снайпінг всюди втрачає свою актуальність. Тут багато факторів. Передусім – тактичні обставини.
Наприклад, на цій місцевості, де ми зараз перебуваємо і тримаємо оборону, це не дуже актуально, тому що тут мінімальний рельєф, дуже незручні дистанції і на передньому краю майже відсутні посадки, тобто укриття для снайпінгу. Але будь-де, де є забудова, ми будемо якось адаптуватись під ті умови, які нам буде ставити війна.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
Форум