На окупованій частині Донецької області між селищем Оленівка та містом Волноваха на залізниці зібрані сотні товарних вагонів, які розтягнулись приблизно на 30 кілометрів – їх легко можна побачити на супутникових знімках. Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) розповідають, де стоїть цей ешелон, для чого він може бути використаний та чим важлива ця ділянка місцевості з воєнної точки зору.
Широку увагу на «цар-потяг» (так довжелезний склад вагонів вже назвали у ЗМІ) звернули завдяки аналітичному звіту американського Інституту вивчення війни (ISW) із посиланням на дані проєкту DeepState.
Аналітики ISW та DeepState, військові експерти висувають кілька версій, навіщо Росії потрібна ця лінія з вагонів. Розглянемо їх та висунемо свої.
Залізничний коридор
Інформація про спроби армії Росії встановити безперервне та зручне залізне сполучення у відкритому доступі з’явилася ще на початку 2023 року. Було це на тлі очікувань українського наступу та з початком активного використання ЗСУ далекобійних систем ураження, які один за одним знищували склади та логістичні маршрути російських військ в тилу окупованих територій.
Йшлося про два напрямки залізничного сполучення:
1. Рокадна залізниця, що з’єднувала би Донецьк та окуповану частину Запорізької області. Такий маршрут забезпечував би швидке перекидання російських сил та озброєння вздовж лінії фронту. Проблеми з логістикою, на думку експертів та українських військових, значною мірою сприяли успіхам українських військ під час звільнення Харківщини та Херсона восени 2022 року.
Йдеться про те, що на довгій лінії фронту російські війська побоювалися перекидати основні сили на північ чи південь. Завжди існував ризик пропустити основний удар ЗСУ на одному напрямку, натомість реагувати на відволікаючий. Це було особливо актуально, коли бойові дії зберігали відносно маневрений характер, а бездоріжжя залишалося важливим фактором маневрування.
2. Залізниця, що проходила би через так званий «сухопутний коридор», який би з’єднував Ростовську область Росії та анексований Крим. Зараз її активно будують. Проходити вона має на максимальному віддаленні від лінії фронту, щоби убезпечити її від точних ударів з боку України. Для російського командування це вкрай важливо ще й з огляду на можливі наслідки часткової чи повної руйнації так званого «Кримського мосту», що відріже сухопутне сполучення Криму з материковою частиною Росії. Така ситуація вже спостерігалась у жовтні 2022 року.
На опублікованих супутникових знімках можна навіть побачити, як російські будівельники будують залізничний міст між селищами Гранітне та Старомар’ївка Донецької області. Він має з’єднати залізничну гілку, яка йде з РФ, та під’їзні шляхи Tельманівського гранітного кар’єру, що є частиною вже існуючих залізничних шляхів Донбасу.
На якійсь із ділянок залізницю, яка прямує від Волновахи на південний захід, ймовірно, мають з’єднати з залізничною лінією від РФ до Криму, – що створить для російських сил подвійну вигоду з урахуванням обидвох вищенаведених потреб.
Зараз складно сказати, наскільки концентрація вагонів на одній ділянці цього маршруту пов’язана із перспективами його будівництва. Та очевидно, що на Донецькій залізниці, яка була однією з найбільших на території колишнього СРСР, сконцентрований вагонний парк, який обслуговував всю промисловість Донбасу. За даними «Укрзалізниці», на 2017 рік на окупованих територіях залишилося близько 30 000 вантажних вагонів.
У нинішніх умовах така кількість вагонів навряд чи затребувана на окупованому Донбасі. І невідомо, чи потрібна вона у самій РФ. При цьому така їхня кількість має велику вартість – навіть як металобрухт.
А у разі створення нового залізничного сполучення вони можуть бути пригнані і на територію РФ. Тож не випускаємо з уваги і цей фактор, особливо з урахуванням організаційних процесів, що російська окупаційна влада веде на залізницях на захоплених територіях України.
Так після незаконної анексії Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей,російська влада створила підприємство «Железные дороги Новороссии», при цьому у неї увійшли і «Железные дороги Донбасса», що були створені окупаційною адміністрацією ще у 2019 році. Наприкінці 2023 року керівник «Железных дорог Донбасса» Володимир Кабація був арештований за корупційні схеми, з того часу про нього нічого не чути. Отже, маємо переділ сфер впливу та власності на окупованих залізницях.
Оборонний порожняк
Друга версія розташування такої кількості вагонів у цьому районі – створення оборонної лінії чи перешкод на випадок можливого прориву українських військ. Вона логічна з точки зору того, що залізниця, на якій розташовані вагони, проходить неподалік та вздовж лінії фронту.
Саме навпроти цієї залізниці лінія фронту створює виступ з боку вільної території в бік окупованої – на ділянці між Новомихайлівкою та Вугледаром. Ліквідувати його російські війська намагаються вже 2 роки.
Понад те, присутність українських сил саме у цьому районі якраз і створює небезпеку для використання тут залізничного сполучення російськими військами за прямим призначенням. Відстань тут така, що проглядається більшістю систем авіаційної розвідки та прострілюється майже будь-якою артилерією, вже не кажучи про далекобійні системи.
Російські сили на окупованих територіях вже відзначилися будівництвом довгих оборонних ліній. Найвідоміші з них – так звані «лінія Суровікіна» та «лінія Пригожина». Є питання в ефективності такої «залізничної» оборонної лінії. Зчеплені важкі металеві вагони створюють міцний паркан довжиною у 30 кілометрів. Більше того, якщо вагони наповнити ґрунтом, піском, відходами, то вони стають ще більш складними у подоланні. Навіть зруйнований вагон може створити перешкоди для пересування колісної техніки та піхоти.
Ось, наприклад, на цьому фото організації World Central Kitchen можна побачити, як виглядає вантажний вагон після обстрілу. Це літо 2022 року.
Окрім того, пробите загородження з вагонів створює вузьку прогалину у їхньому ряду, що призводить до утворення так званої пляшкової шийки у цьому місці, де наступаючі війська концентруються, скупчуються та сповільнюються, а тим самим стають зручною ціллю для прицільного вогню противника.
Чого очікують російські війська?
Якщо виходити з того, що російські сили створили лінію вагонів саме як оборонну, то виникає питання: чого вони бояться саме на цій ділянці фронту?
Явно небезпечним тут може виглядати теоретичний наступ українських сил від вищезгаданого виступу в районі Вугледару у бік окупованого Докучаєвська чи навіть Волновахи.
У травні 2023 року російські опозиційні ЗМІ навіть розглядали такий сценарій як перший і основний у прийдешньому українському наступі.
Читайте також: «Ми воюємо за мир, вбиваємо за життя» – військовий армії РФ-втікач про війну проти України
Ширина смуги території, окупованої після 24 лютого 2022 року, тут становить не більше 20 кілометрів, проходить вона через досить відкриту ділянку без значних населених пунктів. Натомість повернення українських сил на старі позиції, що існували з 2014 року, перерізає пряме сполучення Донецька з Маріуполем і всіма окупованими територіями на півдні.
Такий розвиток подій міг би бути досить перспективним для українського командування та – вкрай проблемним для російського.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
Форум