– Перед візитом канцлера Німеччини Анґели Меркель до Києва газета Frankfurter Allgemeine Zeitung написала, що після бухарестського саміту НАТО в Україні її зустрічають, як «перешкоду на шляху на Захід». Пане Сімон, чи вдалося Меркель змінити такі настрої серед українських політиків?
– На мою думку, це було дещо одностороннє твердження говорити, що Меркель є перешкодою на шляху України на Захід. Сумніви стосовно швидкого прийняття України до НАТО розділяють також інші країни в Європі. Але Меркель відвідала Київ – і це є ознакою того, що в Берліні не забули про Україну. Приємно також те, що та сама газета Frankfurter Allgemeine Zeitung, про яку ви говорили, але вже в сьогоднішньому випуску винесла візит Міркель до України на титульну сторінку. Отже, завдяки цьому візиту Україна знову опиналася в Німеччині в центрі уваги громадськості.
– У Києві Меркель говорила про нову Угоду з ЄС про асоціацію, але вона й надалі уникає говорити про надання Україні перспективи повноправного членства в Євросоюзі. Виходить, що німецький канцлер все ж таки гальмує просування України в західному напрямку?
– Я вважаю, що в цьому основоположному питанні, яке стосується приєднання України до ЄС, нічого не змінилося. Меркель повторила те, про що вже впродовж років говорять у Брюсселі та інших європейських столицях. Якщо нова угода про поглиблене партнерство називатиметься угодою про асоціацію, то це ще зовсім не свідчить про готовність ЄС у майбутньому прийняти до своїх лав Україну. У цьому, власне, й полягає різниця між колишніми угодами про асоційоване членство й тим, про що говорять сьогодні. Раніше такі угоди завжди передували початку переговорів про членство. У випадку з Україною цього не буде. Як на мене, то це дуже прикро. Але тут не слід всю вину покладати на Анґелу Меркель, оскільки такою є позиція ЄС упродовж останніх років. Це означає, що навіть у випадку виконання Україною так званих «копенгагенських критеріїв» вона не зможе автоматично претендувати на членство в ЄС.
– Тобто, що не роби, але членства в Євросоюзі все одно не отримаєте?
– Але нам не можна зараз битися головою об стінку. Це теж не допоможе. Членство в ЄС – це довгостроковий проект, який розрахований уже на післязавтра. Зараз важливо наголошувати на позитивних зрушеннях, а не лише скаржитися і наполягати на речах, які не можливо досягти. Що стосується НАТО, то членство в цій організації є більш реалістичним. Я переконаний, що в наступні роки конкретна політика рухатиметься в цьому напрямку. І коли Україна стане членом НАТО, тоді значно кращими будуть передумови для ще більшого зближення з ЄС. У співпраці між Євросоюзом і Україною сьогодні й завтра слід зосередити свою увагу на більш реалістичних речах. І тут відкривається досить широке поле для діяльності.
– Але ж саме Німеччина виступає проти швидкого набуття Україною членства в НАТО, посилаючись серед іншого на те, що в самій Україні бракує достатньої підтримки такого кроку з боку населення. Можливо, доцільним було б усе ж таки зосередитися саме на Євросоюзі, а не на НАТО, щоб уникнути загрози внутрішнього розколу України й ускладнення відносин із Росією?
– Теоретично можна було б піти й таким шляхом, але на практиці це не можливо. Українське керівництво заявляє про намір провести референдум перед вступом до НАТО. Іншими словами, Україна приєднається до НАТО тільки в тому разі, якщо людей в Україні вдасться переконати, що цей крок служить їхнім інтересам. Отже, зараз слід активніше пояснювати на сході й півдні України, що таке НАТО. Якщо я правильно розумію, то сьогоднішнє українське керівництво дотримується думки, що безпека України може бути гарантована тільки в НАТО. І чим більше Росія зі своєю риторикою виступає проти такого кроку, тим більше в українському керівництві зміцнюється переконання, що треба приєднуватися до НАТО. Крім того, не слід забувати, що всі нові члени ЄС спочатку приєдналися саме до НАТО, а вже потім до Євросоюзу. Звичайно, тут нема якогось правила, що треба діяти за такою схемою. Але, очевидно, набути членство в Альянсі простіше, ніж стати членом Європейського Союзу.
– Пане Сімон, як на вашу думку, чи допоможе зближення України з ЄС і НАТО примирити також українських політиків між собою?
– Думаю, що так. Багато хто схильний вважати, що помаранчеві політики виступають за західну інтеграцію, а Партія регіонів – проти. Але ж це зовсім не так. Давайте згадаємо про те, що першим українським політиком, який оголосив членство в НАТО своєю стратегічною метою був Кучма. 2002 року він у доктрині визначив таку мету. Зараз про це трохи забули, але я переконаний, що також у Партії регіонів чимало таких, хто не виступає принципово проти членства в НАТО. Що ж стосується ЄС, то в Партії регіонів можна знайти багато позитивних емоцій на користь західної інтеграції. Українські олігархи не можуть виступати проти західної інтеграції, якщо взяти до уваги, що їхній бізнес при цьому процвітатиме. На мою думку, в довгостроковій перспективі Україна має непогані шанси знайти позитивний внутрішньополітичний консенсус стосовно її західної інтеграції. Україна не має іншої альтернативи. Інтеграцію ж із Росією ми вже мали. Самостійна Україна може існувати тільки за межами цієї імперії, до якої вона належала впродовж століть.
(Прага – Київ)
– На мою думку, це було дещо одностороннє твердження говорити, що Меркель є перешкодою на шляху України на Захід. Сумніви стосовно швидкого прийняття України до НАТО розділяють також інші країни в Європі. Але Меркель відвідала Київ – і це є ознакою того, що в Берліні не забули про Україну. Приємно також те, що та сама газета Frankfurter Allgemeine Zeitung, про яку ви говорили, але вже в сьогоднішньому випуску винесла візит Міркель до України на титульну сторінку. Отже, завдяки цьому візиту Україна знову опиналася в Німеччині в центрі уваги громадськості.
– У Києві Меркель говорила про нову Угоду з ЄС про асоціацію, але вона й надалі уникає говорити про надання Україні перспективи повноправного членства в Євросоюзі. Виходить, що німецький канцлер все ж таки гальмує просування України в західному напрямку?
– Я вважаю, що в цьому основоположному питанні, яке стосується приєднання України до ЄС, нічого не змінилося. Меркель повторила те, про що вже впродовж років говорять у Брюсселі та інших європейських столицях. Якщо нова угода про поглиблене партнерство називатиметься угодою про асоціацію, то це ще зовсім не свідчить про готовність ЄС у майбутньому прийняти до своїх лав Україну. У цьому, власне, й полягає різниця між колишніми угодами про асоційоване членство й тим, про що говорять сьогодні. Раніше такі угоди завжди передували початку переговорів про членство. У випадку з Україною цього не буде. Як на мене, то це дуже прикро. Але тут не слід всю вину покладати на Анґелу Меркель, оскільки такою є позиція ЄС упродовж останніх років. Це означає, що навіть у випадку виконання Україною так званих «копенгагенських критеріїв» вона не зможе автоматично претендувати на членство в ЄС.
– Тобто, що не роби, але членства в Євросоюзі все одно не отримаєте?
– Але нам не можна зараз битися головою об стінку. Це теж не допоможе. Членство в ЄС – це довгостроковий проект, який розрахований уже на післязавтра. Зараз важливо наголошувати на позитивних зрушеннях, а не лише скаржитися і наполягати на речах, які не можливо досягти. Що стосується НАТО, то членство в цій організації є більш реалістичним. Я переконаний, що в наступні роки конкретна політика рухатиметься в цьому напрямку. І коли Україна стане членом НАТО, тоді значно кращими будуть передумови для ще більшого зближення з ЄС. У співпраці між Євросоюзом і Україною сьогодні й завтра слід зосередити свою увагу на більш реалістичних речах. І тут відкривається досить широке поле для діяльності.
– Але ж саме Німеччина виступає проти швидкого набуття Україною членства в НАТО, посилаючись серед іншого на те, що в самій Україні бракує достатньої підтримки такого кроку з боку населення. Можливо, доцільним було б усе ж таки зосередитися саме на Євросоюзі, а не на НАТО, щоб уникнути загрози внутрішнього розколу України й ускладнення відносин із Росією?
– Теоретично можна було б піти й таким шляхом, але на практиці це не можливо. Українське керівництво заявляє про намір провести референдум перед вступом до НАТО. Іншими словами, Україна приєднається до НАТО тільки в тому разі, якщо людей в Україні вдасться переконати, що цей крок служить їхнім інтересам. Отже, зараз слід активніше пояснювати на сході й півдні України, що таке НАТО. Якщо я правильно розумію, то сьогоднішнє українське керівництво дотримується думки, що безпека України може бути гарантована тільки в НАТО. І чим більше Росія зі своєю риторикою виступає проти такого кроку, тим більше в українському керівництві зміцнюється переконання, що треба приєднуватися до НАТО. Крім того, не слід забувати, що всі нові члени ЄС спочатку приєдналися саме до НАТО, а вже потім до Євросоюзу. Звичайно, тут нема якогось правила, що треба діяти за такою схемою. Але, очевидно, набути членство в Альянсі простіше, ніж стати членом Європейського Союзу.
– Пане Сімон, як на вашу думку, чи допоможе зближення України з ЄС і НАТО примирити також українських політиків між собою?
– Думаю, що так. Багато хто схильний вважати, що помаранчеві політики виступають за західну інтеграцію, а Партія регіонів – проти. Але ж це зовсім не так. Давайте згадаємо про те, що першим українським політиком, який оголосив членство в НАТО своєю стратегічною метою був Кучма. 2002 року він у доктрині визначив таку мету. Зараз про це трохи забули, але я переконаний, що також у Партії регіонів чимало таких, хто не виступає принципово проти членства в НАТО. Що ж стосується ЄС, то в Партії регіонів можна знайти багато позитивних емоцій на користь західної інтеграції. Українські олігархи не можуть виступати проти західної інтеграції, якщо взяти до уваги, що їхній бізнес при цьому процвітатиме. На мою думку, в довгостроковій перспективі Україна має непогані шанси знайти позитивний внутрішньополітичний консенсус стосовно її західної інтеграції. Україна не має іншої альтернативи. Інтеграцію ж із Росією ми вже мали. Самостійна Україна може існувати тільки за межами цієї імперії, до якої вона належала впродовж століть.
(Прага – Київ)
