Рішення стосовно ПДЧ знову відклали, хоча цей План дій зі вступу залишається для України актуальним. Аргументами для відмови стали неодноразово «озвучена» офіційною Німеччиною та іншими країнами-скептиками неготовність України та Грузії для набуття ПДЧ. Цьому також сприяли, з одного боку, зміна позиції США – важливого гравця, що підтримував якнайшвидше розширення блоку за рахунок України та Грузії. З іншого, велика роль традиційних супротивників членства – Німеччини та Франції. Крім того, як останнім часом багато разів повторювалося, План дій щодо членства став надто заполітизованим.
Як оголосив Генеральний секретар НАТО Яап де Гооп Схеффер, всі елементи Бухарестського саміту залишаються актуальними. Проте настає фаза глибинної підтримки України з боку НАТО в рамках так званої «річної національної програми» для підготовки України та Грузії до майбутнього членства.
«Річна національна програма», а потім – ПДЧ?
На зустрічі Ради НАТО у вівторок також дали оцінку інтенсивному співробітництву між Україною та Альянсом, що започаткував квітневий саміт Північноатлантичного альянсу в Бухаресті. Однак, це не особливо вплинуло на зміну настроїв представників країн-членів НАТО. Отже, здійснився найоптимістичніший прогноз, що базувався на, так би мовити, «британському дипломатичному варіанті». Згідно з цим планом, Україна та Грузія можуть з часом набути членства шляхом цієї компромісної програми поглиблення стосунків на рівні комісій «Україна – НАТО» і «Грузія – НАТО».
Комісія «Україна – НАТО» вже існує і має вагомі результати й досвід співпраці. До того ж, Україна чи не єдина країна-партнер Альянсу, що бере участь у всіх натовських операціях. Проте цей компромісний варіант має на меті створення більш системної програми співпраці України з НАТО. Крім того, передбачається, що у рамках такої співпраці Альянс надаватиме більше практичної допомоги у реформуванні українських Збройних сил. Останнім важливим елементом цього плану мало б стати налагодження регулярного обміну інформацією військового характеру.
«Московський слід» натовських рішень
«Російський фактор» мав свій прямий та опосереднований вплив на рішення країн-союзниць НАТО. Питання стосунків між НАТО і Кремлем теж стояло на порядку денному голів зовнішньополітичних відомств країн Північноатлантичного альянсу. Яап де Гооп Схеффер з цього приводу зазначив, що міністри продовжать перегляд стосунків із Росією, які були тимчасово зупинені кавказькою кризою.
«Після Кавказького конфлікту ми вирішили, що стосунки з Росією не можуть бути такими, як завжди, і ми повинні серйозно їх переглянути. Сьогодні ми продовжили цей перегляд і обговорили їхні параметри. Наша мета ніколи не змінювалася: збудувати цілісну, мирну Європу, де Росія відіграватиме важливу роль, як відповідальний ключовий гравець», – зазначив Генеральний секретар НАТО.
А «переносне» значення впливу «російського сліду» на ухвалення рішень полягає в тому, що після військових дій на Кавказі і Україна, і Грузія висловлювали надію на наближення з НАТО. Лідери обох країн-кандидатів вважали, що світ побачив справжнє обличчя Кремля, а це, з позицій Києва і Тбілісі, мало б збільшувати їхні шанси для членства в Північноатлантичному альянсі. Однак, все виглядає по-іншому, бо для Німеччини та Франції, як і для решти країн-скептиків, ця війна тільки підтвердила ризики можливого погіршення ситуації, якщо Києву, а особливо Тбілісі, нададуть ПДЧ. До того ж, Німеччина і Франція – загальновідомі «адвокати» Москви, що підтверджують часті заяви як французького президента Ніколя Саркозі, так і німецького канцлера Анґели Меркель.
(Брюссель – Прага – Київ)
Як оголосив Генеральний секретар НАТО Яап де Гооп Схеффер, всі елементи Бухарестського саміту залишаються актуальними. Проте настає фаза глибинної підтримки України з боку НАТО в рамках так званої «річної національної програми» для підготовки України та Грузії до майбутнього членства.
«Річна національна програма», а потім – ПДЧ?
На зустрічі Ради НАТО у вівторок також дали оцінку інтенсивному співробітництву між Україною та Альянсом, що започаткував квітневий саміт Північноатлантичного альянсу в Бухаресті. Однак, це не особливо вплинуло на зміну настроїв представників країн-членів НАТО. Отже, здійснився найоптимістичніший прогноз, що базувався на, так би мовити, «британському дипломатичному варіанті». Згідно з цим планом, Україна та Грузія можуть з часом набути членства шляхом цієї компромісної програми поглиблення стосунків на рівні комісій «Україна – НАТО» і «Грузія – НАТО».
Комісія «Україна – НАТО» вже існує і має вагомі результати й досвід співпраці. До того ж, Україна чи не єдина країна-партнер Альянсу, що бере участь у всіх натовських операціях. Проте цей компромісний варіант має на меті створення більш системної програми співпраці України з НАТО. Крім того, передбачається, що у рамках такої співпраці Альянс надаватиме більше практичної допомоги у реформуванні українських Збройних сил. Останнім важливим елементом цього плану мало б стати налагодження регулярного обміну інформацією військового характеру.
«Московський слід» натовських рішень
«Російський фактор» мав свій прямий та опосереднований вплив на рішення країн-союзниць НАТО. Питання стосунків між НАТО і Кремлем теж стояло на порядку денному голів зовнішньополітичних відомств країн Північноатлантичного альянсу. Яап де Гооп Схеффер з цього приводу зазначив, що міністри продовжать перегляд стосунків із Росією, які були тимчасово зупинені кавказькою кризою.
«Після Кавказького конфлікту ми вирішили, що стосунки з Росією не можуть бути такими, як завжди, і ми повинні серйозно їх переглянути. Сьогодні ми продовжили цей перегляд і обговорили їхні параметри. Наша мета ніколи не змінювалася: збудувати цілісну, мирну Європу, де Росія відіграватиме важливу роль, як відповідальний ключовий гравець», – зазначив Генеральний секретар НАТО.
А «переносне» значення впливу «російського сліду» на ухвалення рішень полягає в тому, що після військових дій на Кавказі і Україна, і Грузія висловлювали надію на наближення з НАТО. Лідери обох країн-кандидатів вважали, що світ побачив справжнє обличчя Кремля, а це, з позицій Києва і Тбілісі, мало б збільшувати їхні шанси для членства в Північноатлантичному альянсі. Однак, все виглядає по-іншому, бо для Німеччини та Франції, як і для решти країн-скептиків, ця війна тільки підтвердила ризики можливого погіршення ситуації, якщо Києву, а особливо Тбілісі, нададуть ПДЧ. До того ж, Німеччина і Франція – загальновідомі «адвокати» Москви, що підтверджують часті заяви як французького президента Ніколя Саркозі, так і німецького канцлера Анґели Меркель.
(Брюссель – Прага – Київ)
