Доступність посилання

ТОП новини
19 Квітень 2018, Київ 16:53

«Хвилі Кондратьєва» і глобальна економічна криза


Теорія «довгих хвиль» Кондратьєва

Київ – Новітня глобальна економічна криза далеко не для всіх політиків і науковців була несподіваною. У світовій інтелектуальній спільноті ось уже кілько років точиться жвава дискусія стосовно настання чергового переходу від однієї з «довгих кондратьєвських хвиль» до іншої. А цей перехід неминуче має вилитися у більш чи менш тяжку глобальну кризу – та, головне, в його результаті зміняться на тривалий час чільні напрямні світового економічного розвитку. Ба більше – під оглядом концепції Кондратьєва криза виступає закономірним етапом розвитку світової економіки. Етапом, який може стати надзвичайно складним і болісним, а може пройти без надмірних драм, – але не буде легким, бо йдеться про чергову зміну парадигми економічного розвитку, про вихід на нові рубежі науково-технічного прогресу.

Те, що економіка розвивається циклічно, через кризи, стало очевидним ще в ХІХ столітті. Скажімо, Карл Маркс вважав кризу 1848-49 років початком європейської пролетарської революції, а опісля того, як його надії не справдилися, з нетерпінням чекав на нову кризу. Натомість російський економіст Микола Кондратьєв (1892-1938), вивчивши величезний емпіричний матеріал, який відображав розвиток Німеччини, Франції, Британії та США у ХІХ столітті та зіставивши індекси товарних цін, курси цінних паперів, рівень зарплати, обіги зовнішньої торгівлі тощо, дійшов висновку про наявність у динаміці економічних процесів закономірних великих циклів, кожен з яких має дві хвилі – підвищувальну й понижувальну. Кондратьєв визначив приблизні часові межі кожного із циклів й описав закономірності обох типів «довгих хвиль» (одночасно охарактеризувавши й короткі хвилі економічної кон’юнктури, які мають інші закономірності). 1926 року Кондратьєв підготував доповідь «Великі цикли економічної кон’юнктури», де стисло сформулював результати своїх досліджень. Він зумів передбачити Велику депресію 1929-33 років до її початку.

Микола Кондратьєв був одним із теоретиків НЕПу в СРСР, виступав проти форсованої індустріалізації і відмови від ринкових механізмів. Ще у 1920-ті роки його тексти стали добре відомі у світі; 1989 року, під час перебудови, праці Кондратова були перевидані в СРСР. Досліджені ним тривалі цикли економічного розвитку (40-60-х років) звуть «кондратьєвськими». А життя Миколи Кондратьєва закінчилося в ҐУЛАҐу...

ХХ століття: закономірності економіки

Світова економіка після Великої депресії 1929-33 років пройшла кілька підвищувальних і понижувальних довгих кондратьєвських хвиль. Емпірично доведено, що ці два різновиди хвиль мають специфічні риси. Тривалість хвиль у проміжку 1790-2008 років коливалась приблизно у діапазоні 15-30 років. Понижувальні хвилі охоплюють періоди екстенсивного освоєння центрами індустріального суспільства ресурсів світової економічної периферії. В період понижувальних хвиль фінансові операції мають пріоритет над вкладеннями у виробництво, підпорядковуючи його своїм інтересам. Процентна ставка внаслідок активного накопичення капіталів має тенденцію до пониження. Робоча сила також дешевшає чи, принаймні, не дорожчає, оскільки пропозиція на ринку праці перевищує попит. Продовольчі ціни загалом мають тенденцію до зменшення. Понижувальні хвилі характерні прогресом комунікацій, від транспорту до зв’язку, і повільним розвитком технологій виробництва.

Підвищувальні хвилі, навпаки, характеризуються швидким технологічним прогресом індустрії. Робоча сила дорожчає, оскільки потреба у кваліфікованих фахівцях росте. Капітали також виявляються дорогими, стимулюючи ріст продуктивності праці. Суспільна цінність знань зростає. Підвищувальні хвилі змінюють понижувальні, коли втрачає ефективність екстенсивне використання освоєних на певний момент ресурсів світової економіки, а позитивний результат може дати лише максимально раціональне їх використання. Зміна хвиль у глобальному господарстві відбувається через більш-менш тяжкі економічні кризи (одну чи кілька), в яких на перевиробництво (традиційне періодичне лихо ринкової економіки) накладаються ще й системні суперечності світового хазяйства. Неможливість подальшого еволюційного розвитку світового хазяйства знаходить вираз у перенакопиченні капіталу, для вигідного вкладення якого не залишається місця і який розхитує всю фінансову систему.

Із 1933 по 1948 роки мала місце понижувальна хвиля. Після кризи 1949 року до середини 1970-х років тривала підвищувальна хвиля, якій були притаманні подорожчання робочої сили і капіталів, а також активне технологічне оновлення виробництва. У цей період зростаюча європейська й американська промисловість відчували потребу в робочій силі, яка ввозилася з країн економічної периферії. У західному суспільстві панував кейнсіанський підхід, реалізовувалися принципи соціальної держави. Різко зріс освітній рівень населення, вища освіта стала масовою. Саме на цей час припадає розвій науково-технічної революції (НТР), започаткування атомної енергетики, зрештою, створення прототипів персональних комп’ютерів.

Однак на початок 1970-х років глобальна господарча система опинилася в серйозній кризі. Нафтове ембарго з боку арабських країн було лише поштовхом до неї. Немалою мірою до кризи спричинилися конфлікти у зміненій соціальній структурі суспільства. Адже, з одного боку, серед людей найманої праці тепер були представники недавно привілейованих професій, з іншого боку, значна частина робітництва за рівнем доходів і стилем життя наблизилася до середнього класу чи увійшла до його складу. Держави комуністичного табору у ці ж роки в переважній більшості почали відмовлятися тією чи іншою мірою від колишньої напівавтаркії (яка була характерна для всіх їх, крім Югославії) і вливати свої господарчі потужності, хоча й під суворим партійно-державним контролем, до світової економіки. А разом із тим проведена у колишніх колоніях Заходу модернізація відкривала широкі можливості для використання ресурсів периферії по-новому.

Новітня глобалізація і її виміри

Від початку руху останньої понижувальної хвилі почалося масове перенесення промисловості в зону економічної периферії. Політика технологічного переоснащення індустрії зі ставкою на висококваліфікованих (а тому й дорогих) працівників значною мірою змінилася орієнтацією на масову дешеву робочу силу в країнах «третього світу» у поєднанні із невеликою кількістю «золотих комірців» – як у цих країнах, так і, головним чином, у розвинених державах. Успішність нової політики забезпечив швидкий розвиток комунікаційних технологій, передусім пов’язаних із сферою управління: комп’ютери, Інтернет, мобільні телефони, супутниковий зв’язок тощо. Водночас помітно сповільнився розвиток науки та принципово нових технологій; космічна експансія – один із символів попередньої хвилі – загальмувалася і майже спинилася. Різко зросла швидкість переміщення капіталів, виникли майже ефемерні електронні гроші. Національні монополії країн «першого світу» нерідко перетворились на транснаціональні корпорації (ТНК). Ідеологія кейнсіанського розвитку змінилася неоліберальною доктриною відкритої економіки і мінімізації державного втручання.

Унаслідок глобалізації 1975-2008 років цілі регіони планети перетворилися з аграрних на промислові (в тому числі й агропромислові, з високорозвиненим товарним сільським господарством). Сотні мільйонів людей залишили традиційні натуральні господарства, ставши найманими працівниками, але в країнах без традицій демократії та розвиненої ринкової економіки. А у «старих індустріальних країнах» уряди стали проводити політику «скидання тлущу»: обмеження соціальних здобутків, тотальну приватизацію, зниження державних витрат на освіту та інші суспільно значущі сфери. Тож піднесення споживчих ринків країн промислової периферії не могло перекрити зростаючий дефіцит попиту в розвинених країнах, де значне число працівників стало реально одержувати меншу (хоча номінально, може, й вищу) винагороду за ту саму працю, що і раніше. Конкурентоспроможність підприємств і національних економік у цілому ставилася у пряму залежність від величини зарплат, обсягів бюджетних витрат, розмірів державної власності та дешевизни національної валюти. Чим ці показники нижче, тим більш ефективна економіка.

Проте розвиток «ушир» об’єктивно мав свої межі. Пріоритет фінансових операцій, в тому числі й спекулятивних, над вкладеннями у виробництво вело до появи нових проблем реального сектору економіки. Врешті-решт, за цієї ситуації, поглибленої величезними витратами Заходу на бойові дії в Іраку, отже, непродуктивним споживанням, неминучими виявилися настання нової кризи і поява спонук переходу до нової кондратьєвської хвилі. Почалася ця криза падінням кредитної піраміди у США. Великі маси середньозабезпечених американців виявилися не у змозі набувати нові статки – навіть у колишніх розмірах – та виплачувати найдешевші кредити. Схожі проблеми з’явилися в Канаді та Євросоюзі. До цього додалося несумірне з суто економічними чинниками спекулятивне зростання цін на нафту і газ (населення та промисловці під час піку цін купували вуглеводні за цінами, які, за оцінками експертів, утричі перевищували оптимальні).

Можливість змін: об’єктивні та суб’єктивні виміри

Теоретично нинішня криза зміни хвиль може бути пройдене за відносно «м’яким» сценарієм, вважають послідовники Кондратьєва. Для цього потрібно було б замінити політику здешевлення робочої сили політикою підвищення зарплати і підняття освітнього рівня найманих працівників (що неминуче вимагатиме скорочення робочого тижня). Політика ліквідації «соціальних витрат» має бути заміщена новою стратегією розширення соціальних гарантій, але із заохоченням до плідної висококваліфікованої праці. Спонтанна інфляція за такого сценарію може бути зупинена шляхом обмеження цін на вуглеводневі енергоносії достатніми прибутками, залучення значних коштів у техніко-технологічне переозброєння всіх систем виробництва (з тим, щоб забезпечити вдвічі більший обсяг товарного продукування за вдвічі менших витрат енергії, трудових ресурсів та сировини, про що писав у доповіді Римському клубові й у книзі «Фактор 4» у середині 1990-х знаний економіст Ернест фон Вайцзекер) та відновлення на цій екологічно доцільній основі високого рівня індивідуального і групового споживання. При цьому мала б відбутися істотна зміна «управлінського персоналу» у вигляді політичних та економічних еліт і радикальна трансформація панівних суспільних ідеологій та соціокультурних настанов.

Це, так би мовити, оптимістичний сценарій. Але більш вірогідним видається помірковано-песимістичний сценарій зміни хвиль. Йдеться про кількарічне тривання потужних інфляційних процесів, які за якийсь час накладуться на скорочення обсягів промислового і сільськогосподарського виробництва, зайвим поштовхом до чого стануть періодичні стрибки цін на вуглеводневі енергоносії (це при тому, що з кінця літа 2008 року ці ціни істотно пішли вниз, але суб’єктивні чинники, які штовхали їх догори, залишилися). Серйозне скорочення ринків матиме наслідки і для індустріалізованого центру світової економіки, і для периферій різного ґатунку, як у плані скорочення споживання, так і в плані серйозної зміни його структури. Економічний спад перейде у тривалу депресію, впродовж якої і відбудуться змушені системні зміни світової економіки. Нові технології почнуть масово впроваджуватися в практику і допоможуть істотно здешевити як промислову, так й аграрну продукцію. Значення вуглеводневих енергоносіїв, очевидно, впаде; під впливом кризи відбудуться серйозні прориви в освоєнні потужних і більш дешевих джерел енергії (термоядерна реакція, відновлювані джерела, переробка рослинної сировини). Це у порівнянні з першим сценарієм буде вимагати дещо більшого часу, але результати в головному будуть схожими.

Що стосується безпосередньо України, то цей перехід може стати значно більш болісним, ніж для ряду інших держав. Адже розвиток інфраструктури тут в останні два десятиліття був загальмований, модернізація основних виробничих фондів ледь почалася, а стратегія дешевої робочої сили мала головним наслідком «вимивання» за кордон найкваліфікованіших фахівців – від сантехніків до астрономів. Водночас йдеться і про певні позитивні шанси: адже вщент застарілу інфраструктуру і основні виробничі фонди за наявності масової кваліфікованої робочою сили можна без жалю замінити на найновіші зразки, а відносне зростання оплати праці потребуватиме тут вкладання значно менших коштів, ніж у Західній Європі, тоді як не меншою мірою стимулюватиме зростання продуктивності і розширення внутрішнього ринку.

Враховуючи ж прогнозовану аналітиками перспективу зменшення вагомості вуглеводневих енергоносіїв у загальному енергетичному балансі та освоєння нових видів енергії, перспективи України можуть виглядати ще ліпшими. На додачу до цього на основі використання новітніх агротехнологій вона здатна стати однією з головних житниць світу. Але так чи інакше на перший план сьогодні виходять суб’єктивні чинники, від яких залежить, чи скоро буде знайдена ефективна формула виходу України з кризи «зміни хвиль», як виглядатиме ця формула.

(Київ – Прага)
  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Сергій Грабовський – публіцист, політолог, історик, член Координаційної Ради Асоціації українських письменників, автор понад 10 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG