Доступність посилання

ТОП новини
22 листопада 2019, Київ 22:13

Мюнхенська конференція очима неамериканця


Ахто Лоб’якас

Мюнхен – Тон усій Мюнхенській конференції з питань безпеки задав віце-президент США Джо Байден своєю визначальною промовою в суботу. І поки інші учасники намагалися визначити своє місце в новому, як вони сподівалися, багатополярному світі, Байден порушив ці надії – він без усіляких виправдань виступив на захист подальшої провідної ролі Сполучених Штатів у всьому світі.

Керівники низки європейських держав, включно з Німеччиною і Францією, чільні політики Росії, Ірану й багатьох інших близьких і далеких країн зібралися на 45-ту конференцію з питань безпеки в Мюнхені в очікуванні на найфундаментальнішу зміну глобальної політики з часів кінця «холодної війни».

Багато з них поїхали додому розчарованими. США хоч і визнають наявність інших поглядів, але не збираються обмежувати себе рамками багатополярного світу.

Майже безтурботно Джо Байден відкинув розмірковування президента Франції Ніколя Саркозі, що сила в сучасному світі стає відносною через те, що постають «інші великі сили». Якщо дії США й будуть обмежувати якісь «інші сили», це можуть бути хвороби, бідність, тероризм – але аж ніяк не інші держави, наголосив американський керівник.

В інших місцях промови сталевий тон Байдена міг змінюватися на гумор – але зверхній і не менш дошкульний. Вітаючи рішення Франції повернутися до військових структур НАТО, він пригадав, як трохи раніше Саркозі сказав, що наперед прочитав текст промови Байдена. За словами американського віце-президента, саме через рішення Франції щодо НАТО її керівникові й надали текст виступу Байдена. «Ви могли б і тепліше відгукнутися про мене, раз мали цю промову, пане президенте», – сказав, звертаючись до Саркозі, Байден і додав: «Це був жарт».

Франція й Німеччина хочуть відтіснити Вашингтон із Європи

Одним із підтекстів виступу віце-президента США був очевидний: дати відсіч Франції й Німеччині, керівники яких останніми місяцями розпочали скоординований тиск на найвищому рівні, щоб відібрати від Вашингтона частину контролю в рамках союзу НАТО над європейською політикою безпеки.

Цей французько-німецький альянс має символічно підтвердити ювілейний, до 60-ї річниці заснування, саміт Північноатлантичного союзу, який 3–4 квітня спільно приймуть німецьке місто Кель і французьке Страсбург.

І у Мюнхені це спрямування спільних зусиль Франції й Німеччини було добре помітне. А водночас у перебігу конференції випливла й низка розбіжностей, які заінтригували присутніх.

Обидві країни хотіли б зміцнити «європейську опору» в НАТО. Обидві однаково не хочуть допускати в Північноатлантичний союз Україну і Грузію. І обидві вважають, що треба досягати нового примирення з Росією, яке відобразило б новітні амбіції Москви на світовий вплив.

Кому чим цінна Росія

Для канцлера Німеччини Анґели Меркель ця пропозиція ґрунтується на здоровому глузді і геополітичній реальності, бо співпраця з Росією життєво важлива для стабільності в Європі і в світі.

За її словами, з одного боку Росія є невід’ємною частиною зусиль для контролю за озброєннями, разом зі США. Із іншого боку Росія з погляду європейських інтересів є частиною Європи, і тому відносини з нею надзвичайно важливі.

Німеччина хотіла б розглянути пропозиції президента Росії Дмитра Медведєва про нову «архітектуру безпеки» Європи, сказала Меркель. При цьому вона відразу ж додала, що найкраще відповідало б інтересам Європи «прив’язати» Росію до наявних інституцій і механізмів безпеки, таких, як ЄС, НАТО й ОБСЄ.

Для Саркозі ж найбільша цінність Росії полягає в тому, що її нинішнє зростання, як і зростання «інших сил», як-то Китаю чи Індії, зміцнює аргументи на корить багатополюсного світу й дає Франції підтримку в її намаганні стати зі США нарівні.

І на Мюнхенській конференції Саркозі зауважив, що географічна відстань Франції від Росії і відсутність потреби в російському газі означають: його захист ідеї про те, що Європа має задовольнити амбіції Росії, викликаний не «слабкістю, страхом чи зацікавленістю», а просто здоровим глуздом.

Саркозі також стверджував, що не вважає нинішню Росію за воєнну загрозу ЄС і НАТО. За його словами, історія свідчить, що країна, перед якою стоять такі «фантастичні виклики», як перед Росією, серед них і демографічний занепад, не схильна до воєнної агресії проти сусідів. (Про воєнну агресію Росії проти Грузії, яка не належить ні до ЄС, ні до НАТО, Саркозі не згадував.)

Дійсно, визнав президент Франції, «деякі» країни-члени ЄС і НАТО побоюються Росії, а сама Росія має «історичний страх опинитися в оточенні». Але в сьогоднішньому світі з усіма його проблемами, сказав він, і з урахуванням матеріального багатства Європи і багатства на природні ресурси Росії конфронтація з Москвою була б просто нерозумна.

Різні погляди Парижа й Берліна на союз зі США

Так само різняться погляди Франції й Німеччини на підґрунтя й переваги їхнього трансатлантичного альянсу зі Сполученими Штатами Америки.

Саркозі описував ці відносини як ідеальні поміж союзниками, що засновані на повазі до цінностей одне одного, покладаються на переконування і позбавлені будь-якого примусу. Він постійно повторював, що його позицію визначають «незалежність» Франції і її «інтереси».

Меркель подала цілком протилежну логіку: вона недвозначно визначила союз Німеччини зі США й членство в НАТО за найперший принцип, який переважає над усіма іншими міркуваннями.

За її словами, союз НАТО є «центральним якорем» трансатлантичного альянсу, в який Німеччина вкладає «спільні інтереси на базі спільних цінностей» і який визначає необхідні для Німеччини дії.

…І всі-всі-всі

Така мовчазна стурбованість більшості учасників нинішньої Мюнхенської конференції темою багатополярності призвела до того, що на ній майже не помітили ні тих великих країн, які не висувають великих амбіцій (особливо це стосувалося Великої Британії), ні тих менших, кому бракує ваги і впливу (особливо це стосувалося Східної Європи). Наприклад, прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска запам’ятають хіба що тим, як «підколював» його президент Франції Ніколя Саркозі через те, що той у своєму виступі надто мало говорив про «цінності», без яких, на думку французького керівника, ЄС чи НАТО будуть «зруйновані».

І якщо нинішній Мюнхен якось визначить майбутні глобальні конфігурації, то головною проблемою менших держав у «багатополярному світі» стане можливість бути взагалі поміченими, бо ж «полюси», якщо їх стане багато, заберуть на себе всю увагу, а на «дрібноту» не лишиться ні часу, ні терплячості.

Росія ж вирішила подати свій внесок на самому початку, ще в п’ятницю. Віце-прем’єр-міністр Сергій Іванов говорив про контроль за озброєннями і намагався створити враження, що Москва терпляче чекає, коли вже Вашингтон облишить свої іраціональні пристрасті.

Щоправда, Іванов висловив цікавий натяк, який наводить на думку, що тверда рука Росії в світових справах, можливо, слабшає. Він сказав, що й коли США вирішать-таки будувати об’єкти нової системи протиракетної оборони в Польщі і Чехії, яку Росія вважає за загрозу своїй безпеці й проти якої так категорично заперечує, нічого ще не пропаде безповоротно. Ці об’єкти, сказав він, будуватимуть багато років, і за цей час дві сторони ще зможуть домовитися.

Сполучені Штати натомість, як виглядає, свою позицію з цього питання, навпаки, зробили твердішою: наступного дня віце-президент США Джо Байден заявив, що з приводу протиракетної оборони його країна спершу ухвалить своє рішення, а потім уже консультуватиметься з Москвою.

І, нарешті, Іран представив спікер парламенту Алі Ларіджані, який викликав певні сподівання в американських і європейських слухачів своїм відносно невойовничим тоном. Він, серед іншого, звернувся до США з проханням грати з його державою в шахи, а не в бокс. Але при цьому він додав, що Вашингтон має піти геть із регіону і дати його країнам самим вирішити питання своєї безпеки.

(Мюнхен – Прага)

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG