Доступність посилання

ТОП новини
21 Квітень 2018, Київ 13:17

Різні європейські країни винесли різні уроки з газової кризи


Ульріх Шпек

Ульріх Шпек Брюссель – Три роки тому після першої газової кризи, що сталася через стосунки Росії та України, багато говорилося про те, що європейці мають поставитися серйозно до власної енергетичної безпеки. Йшлося про те, що з економічних, та і з політичних причин Європі потрібно диверсифікувати джерела постачання енергоносіїв і почати менше залежати від Росії. Адже криза показала, що Кремль був готовий вжити енергоносії як політичну зброю для того, щоб відновити свій вплив у «близькому зарубіжжі» та зменшити вплив Європи.

Криза 2006 року збудила Європу, поставивши питання енергетичної безпеки на порядок денний. Однак за цей час мало, що було зроблено. Головним чином через те, що різні європейці винесли різні уроки з кризи, згідно з власними національними поглядами та інтересами. Спільна європейська енергетична політика так і не виникла.
Інші джерела енергоносіїв, чи інші шляхи постачання?
Однією з можливостей зменшити залежність від російських енергоносіїв, була б побудова газогону «Набукко». Цей газогін, який міг значно зменшити залежність від Росії принаймні на південному сході Європи, об’єднав такі компанії, як турецька «Ботас», «BEH EAD» із Болгарії, румунська «Трансґаз», австрійська MOL, австрійська OMV та німецька RWE. Адже «Набукко» мав би нести газ із Каспійського регіону в обхід Росії та пролягти від Туреччини до Австрії через територію Болгарії, Румунії та Угорщини.
Проте інші країни винесли інший урок з газової кризи 2006 року. Для них проблема енергетичної безпеки полягала не в джерелах енергоносіїв, а в транспортних шляхах. Тож, на їхню думку, потрібно було убезпечити великих європейських споживачів від східноєвропейських транспортних шляхів, зокрема українського. Тому головним пріоритетом для цих країн була побудова транзитних шляхів, які підуть в обхід України і постачатимуть російський газ прямо до споживачів у центральній та західній Європі.
Групу цих країн очолюють Німеччина та Італія. Вони разом із російським державним монополістом «Газпромом» беруть участь в розбудові двох проектів – «Північний потік» і «Південний потік». Найбільший поступ поки що зробив «Північний потік», який має з’єднати Росію і Німеччину напряму по дну Балтійського моря. «Південний потік» має поєднати Росію з півднем Європи, Італією та Грецією, до дну Чорного моря. У проекті «Північний потік» беруть участь дві німецькі компанії, BASF/Wintershell та EON, які мають по 20%, та «Газпром», який має більшість – 51%. Решта 9% належить нідерландській компанії Gasuni. А очолює цей проект колишній німецький канцлер Ґергард Шредер. «Південний потік» поділили між собою в рівних частках «Ґазпром» та італійська ENI.
Проти «Північного потоку» виступають разом із іншими східноєвропейськими країнами Польща, Литва та Естонія. Вони вважають, що він є спробою роз’єднати Європу. Адже Росія буде мати можливість впливати на різні країни Європи вибірково виключаючи крани. Деякі експерти говорять про сумнівну економічну доцільність та екологічну небезпеку цього проекту. Швеція нині проводить його екологічну експертизу, а наступного року те саме обіцяла зробити Фінляндія. Адже труба має пролягти через територіальні води цих країн. У Москві ці кроки сприймають роздратовано. Прем’єр Путін навіть заявив, що «європейці мають визначитися, потрібен їм газогін, чи ні».

Об’єднані газогони Європи – хто проти?

Ще одним уроком газової кризи 2006 року було те, Європа залишиться вразливою до можливого політичного тиску доти, доки європейські країни не будуть сполучені між собою газогонами. Бо тоді в разі потреби європейські країни зможуть надавати підтримку одна одній, і таким чином можна було б зменшити політизацію цього питання.
Але на перешкоді цій ідеї стоять «певні інтереси». Великі енергетичні компанії звичайно чинять опір лібералізації енергетичного ринку. Важко долаючи цей спротив, Європейська Комісія намагається змусити європейські уряди все ж піти на цей крок.

Другий дзвоник

Чи зміниться щось після цьогорічної кризи, яка залишила багатьох європейців замерзати у своїх помешканнях? На думку президента Європейської Комісії Жозе Мануеля Баррозу, ця криза лише підтвердила правоту Брюсселя, що потрібно мати різні джерела енергопостачання і це «не дуже мудро» покладатися лише на одну країну. Баррозу намагається поєднати позиції країн, котрі розійшлися по різних таборах. Він говорить, що диверсифікація означає і додаткові джерела постачання енергоносіїв, і додаткові шляхи їхнього постачання.
Активізувалася робота над проектом «Набукко», який об’єднує обидві ці ідеї. Європейська Комісія заявила, що підтримує цей проект. Але для того, щоб він дійсно відірвався від землі, потрібні реальні гроші та підтримка таких ключових країн ЄС, як Німеччина та Франція.
У своєму нещодавньому листі до Баррозу канцлер Німеччини Анґела Меркель натякнула на можливість компромісу. На її думку, Європі потрібні всі три газогони: «Набукко» та «Північний» і «Південний потік». На думку деяких експертів, йдеться про зміну позиції Німеччини, яка раніше ніколи не ставили всі три проекти в один ряд.
Чи стане ця формула підґрунтям для спільної європейської позиції, покаже березневий самміт ЄС, на якому питання енергетичної безпеки будуть серед головних.
(Брюссель)

Ульріх Шпек – кореспондент Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода в Брюсселі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG