Доступність посилання

ТОП новини
23 Березень 2019, Київ 16:39

Карпатська Україна – тріумф і трагедія одного дня (До 70-річчя з дня проголошення)


Августин Волошин, президент Карпатської України

Прага – Сучасник і перекладач Миколи Гоголя, чеський політик і письменник Карел Гавлічек-Боровський, колись сказав що одна з найбільших історичних бід України – її перебування між двох вогнів, між Польщею і Росією. І це дійсно яскраво проявилося в історії українських державницьких змагань початку ХХ століття. Коротка історія державності Карпатської України – не лише яскрава сторінка у визвольних державницьких змаганнях українців, які багатьма поколіннями, ще з часів Гетьманщини, мріяли про свою незалежність і утвердження держави Україна як рівної серед рівних, у колі світових народів. Карпатська Україна – це ще і прояв тяжкої і впертої конкуренції народів за утвердження своєї волі і місця у світі. І прояв того, як між кількома вогнями, не лише польським і радянським, але й угорським, чеським, словацьким, українці боролися за своє політичне, національне утвердження на своїй же землі, зокрема, в Закарпатті.

У час, коли Велика Україна була формально проголошена однією з кількох таких же формальних національних республік СРСР та уярмлена в рамках радянської тоталітарної системи, в Центральній Європі, насамперед у Чехословаччині, гостро стояло українське питання.

Воно було поставлене перед чехословацькою республікою ще на Паризькій мирній конференції 1919–20 років, коли Захід вимагав від уряду Томаша Масарика надання автономії українцям у Чехословаччині, а саме в Закарпатті, з подальшим полагодженням цього питання після вирішення проблеми державності України в цілому.

Тобто в Парижі, зокрема, за Сен-Жерменським договором 1919 року і Тріанонським 1920 року, не бачили іншого шляху для закарпатських українців, окрім їхнього входження до складу майбутньої незалежної України.

Але Прага довго відтягувала проголошення автономії Закарпаття, поки над Чехословаччиною не нависла загроза розчленування за наслідками Мюнхенської угоди вересня 1938 року.

Пізнє проголошення автономії Підкарпатської Русі

Хоча необхідність проголошення автономії Закарпаття була записана в Конституції Чехословаччини, ні президент Томаш Масарик, ні президент Едвард Бенеш цього робити не поспішали. Лише у вересні 1938 року, під час Мюнхенської конференції великих держав, питання про Підкарпатську Русь було поставлено у зв’язку з розчленуванням Чехословаччини.

Від Ужгорода делегацію до Мюнхена, яку запросив міністр закордонних прав Німеччини Йоахім фон Ріббентроп, очолював Едуард Бачинський, із ним було також кілька греко-католицьких отців, на прикладі яких Бачинський переконував німців у необхідності незалежності Закарпаття від Чехословаччини і Угорщини.

Пізніше, будучи в Югославії в кінці березня 1939 року, президент Карпатської України Августин Волошин розповідав про те, як він інформував Берлін на початку березня 1939 року щодо пропозиції Угорщини Хустові (столиці Карпатської України) включити Карпатську Україну до складу угорської держави на правах автономії на кшталт прав Хорватії і Словенії в складі Австро-Угорщини.

За словами Волошина, німці заборонили йому давати позитивну відповідь Будапештові на цю пропозицію, бо, мовляв це суперечило Віденському арбітражеві від 2 листопада 1938 року.

Августин Волошин також стверджував в інтерв’ю югославській газеті, що Німеччина була категорично проти спільного угорсько-польського кордону в Карпатах, тому він, як президент Карпатської України, змушений був піти на проголошення її незалежності 15 березня 1939 року.

Але насамперед було вимушене проголошення автономії Підкарпатської Русі 8 жовтня 1938 року, на що пішов під тиском і з Берліна, і з Ужгорода прем’єр-міністр Чехословаччини генерал Ян Сирови (бо президент Едвард Бенеш вже емігрував із країни 5 жовтня).

До першого автономного уряду Підкарпатської Русі, який очолив лідер русофілів і агент угорської розвідки Андрій Бродій, увійшов від народовців (українофілів) Августин Волошин. 26 жовтня Бродія було усунуто з посади глави уряду, як угорського агента, і прем’єр-міністром Карпатської України було обрано Августина Волошина.

Перша з’ява назви «Карпатська Україна» в офіційних документах

У ці дні Угорщина не погодилася з розподілом кордонів колишньої Чехословаччини, і на її вимогу Німеччина провела у Відні 2 листопада арбітраж, за яким від Карпатської України було забрано і передано Угорщині території Ужгородського, Мукачівського і Севлюшського (Виноградівського) повітів з містами Ужгород, Мукачеве та Берегове.

Вже 3 листопада чи не вперше в офіційних документах уряду Августина Волошина з’являється назва «Карпатська Україна».

Голова уряду Підкарпатської Русі Августин Волошин цього дня звернувся до народу «Карпатської України із закликом постояти за самостійність і розбудову незалежної держави». Тут же він підкреслив, що тодішню Підкарпатську Русь «велико-держави, що встановили остаточні границі дня 2 падолиста 1938 року у Відні, назвали … природно – Карпатською Україною…»

У цьому ж зверненні відторгнення територій Карпатської України Угорщиною назване «важкою хвилею» і «раною» для «української державної самостійності». Тут також повідомлено про вимушений переїзд уряду автономної ще в складі Чехо-Словацької Республіки (ЧСР) Карпатської України до Хуста, де ще у 1919 році «21 січня проголошено перше бажання нашої самостійності». Сам переїзд уряду з Ужгорода до Хуста стався 10 листопада 1938 року.

Перші всенародні вибори до Сойму Карпатської України і проголошення повної незалежності

Політична ситуація на початку 1939 року була надзвичайно напружена. Спокійне життя на території Закарпаття збурювали постійні терористичні провокації угорської і польської агентури. Мій батько і тесть, що обидва родом з села Стрипа Ужгородського району, розповідали, як, чи не щоночі на рубежі 1938–39 років відбувалися перестрілки на кордоні Угорщини і Карпатської України, між Ужгородом і Перечином.

Стосунки автономного уряду Карпатської України і чеської влади були напруженими. Прага хотіла прямо контролювати всі дії Хуста і всупереч автономним правам призначила до уряду Карпатської України міністром свого генерала Лева Прхалу. На вимогу чеського уряду 20 січня 1939 року були розпущені всі політичні партії Карпатської України. Правда, відразу ж Августин Волошин створив Українське національне об’єднання, що порушувало попередні рішення празької влади.

Чеський закон про автономію Карпатської України від 22 листопада 1938 року зобов’язував провести в краї прямі вибори до Сойму Карпатської України. Це було здійснено владою Хуста 12 лютого 1939 року. Із понад 90 відсотків всіх виборців, які брали участь у голосуванні, а це було 265 тисяч громадян краю, близько 245 тисяч проголосували за Українське національне об’єднання Августина Волошина.

Берлін чи не єдиний підтримував наміри уряду Карпатської України щодо повної незалежності, і пізніше Августин Волошин відкрив, що у планах Німеччини щодо відновлення Великої України відводилося і відповідне місце Карпатській Україні.

У Москві це стало відомо і викликало величезну лють Йосипа Сталіна, який розіграв цілий спектакль 10 березня 1939 року на XVIII з’їзді більшовицької партії. Тут він назвав Карпатську Україну із 700-тисячним населенням «кузькою, яка хоче приєднати до себе … слона, Радянську Україну з 30 мільйонним населенням».

Це ще раз свідчить про величезний міжнародний резонанс подій 14–18 березня в Хусті і в Карпатській Україні. Сам Сталін сказав на XVIII з’їзді своєї партії , що вся світова преса підняла шум щодо Карпатської України і «до хрипоти кричала, що німці йдуть на Радянську Україну».

Сойм Карпатської України зібрався, за згодою президента ЧСР Еміла Гахи, в ніч з 14 на 15 жовтня у Хусті, коли й було проголошено повну незалежність Карпатської України. На Соймі було проголошено не лише факт незалежності Карпатської України, але й основні документи – про незалежність, про державний устрій, назву, гімн, державну мову, прапор. Це видно і чути на кінодокументі оператора Петра Лесюка, чи Лисюка, який уже 15 березня 1939 року загинув на Красному полі, на березі Тиси, між Хустом і Королевом під час бою Карпатської Січі з угорськими військами: відео 1 / відео 2.

Сталося це у надзвичайно складний час. У ніч з 13 на 14 угорська армія вже була на кордоні Карпатської України в районі Королева, за кілька кілометрів від Хуста. Цієї ж ночі відбулася кривава сутичка між чеськими військами і карпатськими січовиками. Чехи не хотіли озброєння січовиків.15 березня Гітлер ввів свої війська до Чехії і Моравії. Чехо-Словаччина розпалася.

Проголошення незалежності Карпатської України, як видно з фільму, було тріумфом, миттєвістю для українців Закарпаття. А вже 15 березня 1939 року кривава історична дійсність переводить події в Карпатській Україні у трагічне русло.

Трагедія Карпатської України

У тодішній угорській пресі події наступу військ Будапешта 15–18 березня 1939 року називали «героїзмом», вміщали навіть фотографії знущань своїх «гонведів» (вояків) над нечисленними оборонцями Карпатської України. Серед гонведів було чимало кримінальних елементів, випущених із в’язниць Угорщини спеціально для цього «походу». Карпатськоукраїнський діяч Василь Ґренджа-Донський згадує, як угорські солдати навіть відрізали голови українцям-січовикам і «копали їх ногами».

За різними даними, угорці втратили у дні від 15 до 18 березня 1939 року під час боїв на території Карпатської України від 300 до 700 осіб вбитими, а українці від 2 до 5 тисяч загиблими; десятки тисяч українців потрапили до угорських таборів. Хоча ці бої і масштабні арешти угорської окупаційної влади в Карпатській Україні потребують ще детального історичного вивчення.

Сам Августин Волошин виїхав із частиною уряду до Румунії, а потім до Югославії. Незабаром він опинився у Празі, де був останнім ректором Українського вільного університету.

У травні 1945-го тут же в Празі Августина Волошина заарештував сталінський «СМЕРШ». Президента Карпатської України замордували в Бутирській в’язниці Москви влітку 1945 року.

Сама Карпатська Україна, яка початками сягає фактично 21 січня 1919 року, коли відбулися перші українські Народні збори у Хусті, стала яскравим явищем незалежницьких устремлінь українського народу і своїм існуванням довела, що за волю і незалежність народу треба боротися до останнього подиху і краплі крові – як це робили українці Карпатської України у березні 1939 року.

В основі новітньої незалежності України лежить також дух і чиста совість героїв Хуста та Красного поля на березі Тиси.

(Прага – Київ)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Василь Зілгалов

    Із Радіо Свобода співпрацюю з 1989 року. Переїхав з Мюнхена до Праги у березні 1995 року. Народився в сталінській Україні. Троє з родини загинули від голоду у 1932-33 роках. Мати ледве уціліла в 1933-му. Батько пройшов Колиму але система все ж знищила його. Окрім батька, тоталітаризм згубив чотирьох моїх дядьків. Закінчив історичний факультет. Викладав методологію історії. Підготував дві дисертації. Чимало написав. Журналістом став з 1969 року, після вторгнення радянських військ до Праги. Опублікував роботи з історії політичної публіцистики, книги з історії українських міст, дослідження про Василя Пачовського, з історії української еміграції.
XS
SM
MD
LG