У 90-і роки турецькі школи стали масовим явищем в республіках Середньої Азії, і за ними закріпилася слава солідної академічної освіти і серйозної фахової підготовки майбутніх професійних кадрів. Ці турецькі навчальні заклади, як і в Росії та США, були започатковані рухом Ґюлена, турецьким ісламським науковцем, сунітом, який виступає проти тероризму і за діалог різних релігій. Нині Фетхуллах Ґюлен мешкає в США.
У середині 90-х лише в Узбекистані функціонувало 65 турецьких шкіл. Сьогодні в Киргизстані нараховується 25 таких закладів, включно з ліцеями і двома університетами. Є такі навчальні осередки в Таджикистані, Туркменистані й Казахстані.
15-річний учень Сейджон з ліцею Кемаля Ататюрка з Душанбе хвалить свій заклад, як один із небагатьох привілейованих для отримання «найкращої із доступних в країні освіт»: «Я був у багатьох країнах, де брав участь у освітніх олімпіадах. Я відвідав Казахстан, Монголію, В’єтнам. Вважаю, що нам дають можливість бачити світ, примножувати наші знання та представляти Таджикистан на міжнародній арені».
Ліцей дуже популярний серед студентів з елітних родин, де уроки ведуться на чотирьох мовах: англійській, турецькій, таджицькій і російській. Цей заклад Душанбе має солідну навчальну базу і виділяється у кращий бік серед більшості навчальних закладів в Таджикистані.
Турецькі школи в Середній Азії доводять, що нічого спільного з політиканством не мають
Віднедавна турецькі школи в Середній Азії опинилися під підозрою в заняттях, далеких від просто лише доброї освіти.
У Туркменистані з програм турецьких ліцеїв вилучили викладання історії релігії, Таджикистан боїться, як єдина перськомовна країна, поширення тут пантюркістських ідей. Та найдальше пішов Узбекистан – у 1999 році тут закрили всі турецькі школи, за останні місяці режим Каримова вдався до арештів випускників цих закладів і вісім осіб опинилися за ґратами на терміни від 6 до 8 років за нібито участь у незаконних релігійних групах і екстремізм.
У Ташкенті публікують дані про нібито належність багатьох випускників турецьких шкіл до забороненої релігійної течії «Нурчилар», послідовників турецького релігійного мислителя, курда Саїда Нурсі, зі вченням якого згаданий Ґюлен є добре ознайомлений, але не погоджується з ним.
Однак Ільхом Мержоєв, професор університету в російському Новосибірську і випускник турецького ліцею в Узбекистані, не лише заперечує існування течії «Нурчилар», але й вважає, що роботи Нурсі і Ґюлена «проповідують повну протилежність релігійному екстремізмові»: « У 14-томному виданні творів Нурсі немає жодної сторінки зі згадкою про екстремізм. Аналогічно, й роботи Фетхуллаха Ґюлена не мають нічого спільного з цим. Абсолютно. Їхні праці про науку і релігію. Вони закликають вивчати іслам і науку для кращого взаєморозуміння. Обидва науковці за мир і діалог».
Інші незалежні експерти погоджуються з такою оцінкою згаданих діячів і турецьких шкіл в Середній Азії. А, наприклад, узбецький аналітик Ташбулат Юлдашев сказав Радіо Свобода з приводу переслідування турецьких шкіл в Узбекистані: «З причин особистого страху Іслам Каримов заборонив у себе і вахабітів, і «Хізб-ут- Тахрірі», і «Акрамію». Тепер він шукає нового ворога. Каримов почуває себе невпевнено. Щоб тримати всіх у напрузі і страху, відволікати людей від справжніх соціально-економічних проблем, Каримов потребує нового ворога в Узбекистані».
У більшості ж республік Середньої Азії турецькі школи здійснили кроки на свій захист і доводять, що вчення Ґюлена нічого спільного з політикою не має.
(Прага – Київ)
У середині 90-х лише в Узбекистані функціонувало 65 турецьких шкіл. Сьогодні в Киргизстані нараховується 25 таких закладів, включно з ліцеями і двома університетами. Є такі навчальні осередки в Таджикистані, Туркменистані й Казахстані.
15-річний учень Сейджон з ліцею Кемаля Ататюрка з Душанбе хвалить свій заклад, як один із небагатьох привілейованих для отримання «найкращої із доступних в країні освіт»: «Я був у багатьох країнах, де брав участь у освітніх олімпіадах. Я відвідав Казахстан, Монголію, В’єтнам. Вважаю, що нам дають можливість бачити світ, примножувати наші знання та представляти Таджикистан на міжнародній арені».
Ліцей дуже популярний серед студентів з елітних родин, де уроки ведуться на чотирьох мовах: англійській, турецькій, таджицькій і російській. Цей заклад Душанбе має солідну навчальну базу і виділяється у кращий бік серед більшості навчальних закладів в Таджикистані.
Турецькі школи в Середній Азії доводять, що нічого спільного з політиканством не мають
Віднедавна турецькі школи в Середній Азії опинилися під підозрою в заняттях, далеких від просто лише доброї освіти.
У Туркменистані з програм турецьких ліцеїв вилучили викладання історії релігії, Таджикистан боїться, як єдина перськомовна країна, поширення тут пантюркістських ідей. Та найдальше пішов Узбекистан – у 1999 році тут закрили всі турецькі школи, за останні місяці режим Каримова вдався до арештів випускників цих закладів і вісім осіб опинилися за ґратами на терміни від 6 до 8 років за нібито участь у незаконних релігійних групах і екстремізм.
У Ташкенті публікують дані про нібито належність багатьох випускників турецьких шкіл до забороненої релігійної течії «Нурчилар», послідовників турецького релігійного мислителя, курда Саїда Нурсі, зі вченням якого згаданий Ґюлен є добре ознайомлений, але не погоджується з ним.
Однак Ільхом Мержоєв, професор університету в російському Новосибірську і випускник турецького ліцею в Узбекистані, не лише заперечує існування течії «Нурчилар», але й вважає, що роботи Нурсі і Ґюлена «проповідують повну протилежність релігійному екстремізмові»: « У 14-томному виданні творів Нурсі немає жодної сторінки зі згадкою про екстремізм. Аналогічно, й роботи Фетхуллаха Ґюлена не мають нічого спільного з цим. Абсолютно. Їхні праці про науку і релігію. Вони закликають вивчати іслам і науку для кращого взаєморозуміння. Обидва науковці за мир і діалог».
Інші незалежні експерти погоджуються з такою оцінкою згаданих діячів і турецьких шкіл в Середній Азії. А, наприклад, узбецький аналітик Ташбулат Юлдашев сказав Радіо Свобода з приводу переслідування турецьких шкіл в Узбекистані: «З причин особистого страху Іслам Каримов заборонив у себе і вахабітів, і «Хізб-ут- Тахрірі», і «Акрамію». Тепер він шукає нового ворога. Каримов почуває себе невпевнено. Щоб тримати всіх у напрузі і страху, відволікати людей від справжніх соціально-економічних проблем, Каримов потребує нового ворога в Узбекистані».
У більшості ж республік Середньої Азії турецькі школи здійснили кроки на свій захист і доводять, що вчення Ґюлена нічого спільного з політикою не має.
(Прага – Київ)
