Грузинські урядовці і деякі західні дипломати попереджають: Москва, яка не приховує роздратування від президента Саакашвілі, готується до нового вторгнення в Грузію. Обидві країни воювали упродовж п’яти днів у серпні минулого року. У результаті цієї війни Росія домоглася фактичного контролю над Абхазією і Південною Осетією, які проголосили незалежність від Тбілісі. Але є побоювання, що Кремль хоче повністю позбутися впливу Заходу на південний Кавказ, тому не задовольниться минулорічними результатами.
Незважаючи на офіційні заперечення, Росія мало що робить для того, щоб розвіяти враження про нарощування військових м’язів. Близько 10 тисяч російських вояків в Абхазії і Південній Осетії нещодавно отримали нове підкріплення – танки Т-90, оснащені ракетно-пусковими установками. 58 російська армія, яка вже воювала в Грузією менше року тому, придбала 6 нових бойових гелікоптерів «Мі-28Н».
Ба,більше. Росія тепер фактично може патрулювати грузинський кордон, бо домовилася про це з двома самопроголошеними республіками. А в червні Москва збирається провести військові маневри «Кавказ-2009». Це будують найбільші навчання у регіоні від розпаду Радянського Союзу. Подібні маневри проводили якраз перед минулорічною війною.
На Кавказі зазвичай воюють у теплу пору року
Міністр оборони Грузії Васіл Сіхарулідзе заявив Радіо Свобода, що Росія не лише залучає додаткові війська, але й зміцнює військову інфраструктуру. «Вони зміцнюють канали постачання, розбудовують інфраструктуру на окупованих теренах – склади, місця дислокації», – зазначив Сіхарулідзе.
Загроза нового збройного конфлікту на Кавказі найімовірніша у теплі місяці, зауважив Радіо Свобода російський військовий експерт Павло Фельґенґауер. «Становище дуже небезпечне. Не можна сказати, що на сто відсотків буде війна. Але до кінця вересня, коли погода це дозволяє, це дуже ймовірно», – вважає експерт.
Грузинська опозиція натомість наголошує, що це офіційне Тбілісі навмисно перебільшує загрозу російської агресії, щоб подбати про власне виживання.
«Грузинська влада постійно намагається залякати народ. Якщо, мовляв, влада та опозиція не об’єднаються, то Росія скористається моментом і знову спровокує збройний конфлікт. Але якщо проаналізуєте все, що відбувається, то такого не видно. Головне, що Росія вже дістала все, що хотіла в результаті війни», – говорить грузинський політолог Паата Закарешвілі, який із симпатією ставиться до вимог опозиціонерів.
Гармати не мусять стріляти, щоб похитнути владу
Росія хоче бачити на місці президента Саакашвілі більш поступливого лідера. І тут уже сама загроза війни може допомогти Москві досягти своєї мети у той час, коли політичні позиції Саакашвілі слабкі, а НАТО на невизначений час відклало шанси Грузії на вступ до Альянсу. На це звертає увагу керівник тбіліського бюро Міжнародної кризової групи Лоренс Шітс.
«Найлегша річ – дестабілізувати країну і представити її як неспроможну учасницю будь-яких організацій. Це значно легше, ніж підтримати владу. Досить мати владу, яка нічого не спроможна зробити», – зазначив Лоренс Шітс.
Стратегія Москви, найімовірніше, полягає в тому, щоб політичне становище в Грузії далі загострювалося. Це думка Лінкольна Мітчела, професора міжнародної політики в Колумбійському університеті (США) й автора книги про грузинську революцію «троянд». За його оцінкою, Росія навряд чи зацікавлена у новій війні, бо вже зараз має вагомі важелі впливу на Грузію.
«Статус-кво для Росії досить сприятливий і є низка опозиційних лідерів, які у разі приходу до влади, також будуть досить добрі для них. Хочу наголосити, що це не стосується всіх опозиційних лідерів», – сказав американський професор в інтерв’ю Радіо Свобода.
Президент Міхеїл Саакашвілі і деякі аналітики всловлюють підозри, що Москві найбільше до вподоби колишній спікер грузинського парламенту, а нині опозиціонер Ніно Бурджанадзе. Натомість ще один опозиційний діяч, колишній посол при ООН Іраклій Аласанія має тісні контакти із Вашингтоном і, ймовірно, продовжить курс на євроатлантичну інтеграцію Грузії.
На думку аналітиків, Росія зацікавлена у тому, щоб Грузія дотримувалася так званої «вірменської моделі» у зовнішній політиці. Тобто, іншими словами, не надто відхилялася від курсу Москви. Бодай, як за часів президента Шеварднадзе, коли Кремль фактично мав право вето на ключові зовнішньополітичні посади в грузинському керівництві.
(Прага – Київ)
Незважаючи на офіційні заперечення, Росія мало що робить для того, щоб розвіяти враження про нарощування військових м’язів. Близько 10 тисяч російських вояків в Абхазії і Південній Осетії нещодавно отримали нове підкріплення – танки Т-90, оснащені ракетно-пусковими установками. 58 російська армія, яка вже воювала в Грузією менше року тому, придбала 6 нових бойових гелікоптерів «Мі-28Н».
Ба,більше. Росія тепер фактично може патрулювати грузинський кордон, бо домовилася про це з двома самопроголошеними республіками. А в червні Москва збирається провести військові маневри «Кавказ-2009». Це будують найбільші навчання у регіоні від розпаду Радянського Союзу. Подібні маневри проводили якраз перед минулорічною війною.
На Кавказі зазвичай воюють у теплу пору року
Міністр оборони Грузії Васіл Сіхарулідзе заявив Радіо Свобода, що Росія не лише залучає додаткові війська, але й зміцнює військову інфраструктуру. «Вони зміцнюють канали постачання, розбудовують інфраструктуру на окупованих теренах – склади, місця дислокації», – зазначив Сіхарулідзе.
Загроза нового збройного конфлікту на Кавказі найімовірніша у теплі місяці, зауважив Радіо Свобода російський військовий експерт Павло Фельґенґауер. «Становище дуже небезпечне. Не можна сказати, що на сто відсотків буде війна. Але до кінця вересня, коли погода це дозволяє, це дуже ймовірно», – вважає експерт.
Грузинська опозиція натомість наголошує, що це офіційне Тбілісі навмисно перебільшує загрозу російської агресії, щоб подбати про власне виживання.
«Грузинська влада постійно намагається залякати народ. Якщо, мовляв, влада та опозиція не об’єднаються, то Росія скористається моментом і знову спровокує збройний конфлікт. Але якщо проаналізуєте все, що відбувається, то такого не видно. Головне, що Росія вже дістала все, що хотіла в результаті війни», – говорить грузинський політолог Паата Закарешвілі, який із симпатією ставиться до вимог опозиціонерів.
Гармати не мусять стріляти, щоб похитнути владу
Росія хоче бачити на місці президента Саакашвілі більш поступливого лідера. І тут уже сама загроза війни може допомогти Москві досягти своєї мети у той час, коли політичні позиції Саакашвілі слабкі, а НАТО на невизначений час відклало шанси Грузії на вступ до Альянсу. На це звертає увагу керівник тбіліського бюро Міжнародної кризової групи Лоренс Шітс.
«Найлегша річ – дестабілізувати країну і представити її як неспроможну учасницю будь-яких організацій. Це значно легше, ніж підтримати владу. Досить мати владу, яка нічого не спроможна зробити», – зазначив Лоренс Шітс.
Стратегія Москви, найімовірніше, полягає в тому, щоб політичне становище в Грузії далі загострювалося. Це думка Лінкольна Мітчела, професора міжнародної політики в Колумбійському університеті (США) й автора книги про грузинську революцію «троянд». За його оцінкою, Росія навряд чи зацікавлена у новій війні, бо вже зараз має вагомі важелі впливу на Грузію.
«Статус-кво для Росії досить сприятливий і є низка опозиційних лідерів, які у разі приходу до влади, також будуть досить добрі для них. Хочу наголосити, що це не стосується всіх опозиційних лідерів», – сказав американський професор в інтерв’ю Радіо Свобода.
Президент Міхеїл Саакашвілі і деякі аналітики всловлюють підозри, що Москві найбільше до вподоби колишній спікер грузинського парламенту, а нині опозиціонер Ніно Бурджанадзе. Натомість ще один опозиційний діяч, колишній посол при ООН Іраклій Аласанія має тісні контакти із Вашингтоном і, ймовірно, продовжить курс на євроатлантичну інтеграцію Грузії.
На думку аналітиків, Росія зацікавлена у тому, щоб Грузія дотримувалася так званої «вірменської моделі» у зовнішній політиці. Тобто, іншими словами, не надто відхилялася від курсу Москви. Бодай, як за часів президента Шеварднадзе, коли Кремль фактично мав право вето на ключові зовнішньополітичні посади в грузинському керівництві.
(Прага – Київ)
