Чи вдасться Україні диверсифікувати ринок ядерного палива?

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)

Тетяна Ярмощук: Під час українсько-американських переговорів на найвищому рівні питання енергетики, зокрема ядерної, було серед головних.

Віце-президент США Джозеф Байден висловив підтримку Україні у сфері міжнародної ядерної безпеки.

Український Президент Віктор Ющенко відзначив, що обидві держави й надалі поглиблюватимуть співпрацю у сфері ядерної безпеки на українських АЕС.

Пані Миколайчук, питання, яке ядерне паливо має споживати Україна, останнім часом викликає чималу дискусію.

Одні заявляють, що паливо американської компанії «Вестінгауз», яке зараз випробовують на одному з реакторів Новоукраїнської АЕС, є реальною альтернативою російському.

Інші ж кажуть, що воно не зовсім підходить до реакторів російського виробництва, які експлуатуються в Україні.

Хто у цьому випадку має рацію?

Олена Миколайчук: На даний момент ми не можемо відповісти чітко, що є кращим, що є гіршим, що підходить, а що не підходить.

На сьогодні в реакторі 163 збірки. 6 з них – це американські. Якби виникли реальні проблеми з ними, то це поставило б певні перепони перед подальшим перебігом проекту.

Зараз реальних проблем ми не бачимо. За результатами трьох років. Але це не каже, що це паливо за цим результатом буде відліцензоване, тому що це абсолютно не представницька кількість. І так само, як ми підходили свого часу, російське паливо теж не стояло на місці. Були різні модифікації.

Підхід до кожної модифікації абсолютно стандартний. Тобто, ми починаємо один рік, другий, третій, або один, два, три, чотири – залежно від того, яка компанія, повністю поступово заповнюється один реактор відповідним паливом і аналізується його експлуатація, його робота в реакторі.

Якщо немає питань, якщо працює все нормально, тоді ми видаємо дозвіл на постійне використання.

Сьогодні з американським паливом – це дуже попередній етап. За цим дуже попереднім етапом була певна пересторога свого часу, як я розумію, була зроблена урядом в тому числі, тому що дійсно новий виробник, ми бачимо, що можна приступати якраз до цих випробувань. Потім перший рік, другий, четвертий… Повністю заповнюється зона одного реактора. Ми бачимо всі результати, як паливо працює в різних режимах, і видаємо або не видаємо.

Безумовно, якщо проблеми виникають на попередніх етапах, то це все припиняється.

У нас були такі випадки, була одна модифікація палива, власне, російська модифікація наприкінці 1990-их років. Два роки все було чудово, потім виникли проблеми, це було припинено, паливо замінене в реакторі.

Абсолютно в нас такі підходи щодо російського палива, щодо американського. Ми нікому не будемо робити виняток. Ми не кажемо… Тобто, тут немає ніякої упередженості. Ми маємо бути впевнені в безпеці.

Ну, а інші показники економічні і так далі, то це має вирішувати експлуатуюча організація, Мінпаливенерго, інша сторона держави, скажімо так.

- Тобто, паливо компанії «Вестінгауз», яке зараз випробовується на одному реакторі, має бути ще раз випробуване.

- То є дуже попереднє випробування. Тому що якщо в нас 163 збірки в реакторі і тільки 6 із них є іншої модифікації, то не є реальні випробовування. За результатами 6 збірок ми могли б отримати категоричне «ні», категоричне «так» отримати неможливо.

У нас сьогодні немає категоричного «ні». Сьогодні готуються документи для того, щоб ми почали нормальний, повномасштабний етап наступний. Інакше, поставивши паливо в реактор, ми не можемо впевнитися в тому, чи гарне воно, чи погане, відповідає воно вимогам чи не відповідає.

Я можу сказати, до речі, що ці вимоги з часом змінюються. Якщо порівняти те паливо російське, яке є сьогодні, і інше паливо російське, що було 20 років тому, воно набагато краще за своїми показниками в роботі, показниками і безпеки, і ефективності. Пройшло дуже багато різних модифікацій.

Американське паливо вже використовувалося на чеських реакторах. Так, були проблеми. Але на сьогодні американський виробник декларує те, що він врахував це, і ці проблеми зняті.

І ми не маємо упереджено ставитися.

Але разом з тим чітко зрозуміло, що у нас не має бути якихось інших підходів. Так само, якщо це паливо розраховане на 4-річну кампанію, то 4 роки воно має випробовуватися на одному реакторі до повного заповнення, щоб уже побачити в усіх розрізах усі аспекти, наскільки воно є нормальним, безпечним.

- Але ж з 2011 року у нас починає діяти контракт на поставку ядерного палива компанії «Вестінгауз». Чи встигнуть до того часу пройти випробування?

- Якщо ми кажемо, що це вже чотири роки, і відлік цих років ще не почався, ну так проста арифметика каже, що ні.

- Окрім поставок ядерного палива, зараз обговорюється питання будівництва заводу.

Власне, на будівництво заводу з виробництва ядерного палива претендують як компанія «ТВЕЛ» російська, так і компанія з американським капіталом «Вестінгауз».

І тут знову ж таки виникає дискусія. Експерти сперечаються, хто ж все-таки має будувати цей завод?

- Я думаю, що це питання взагалі не має такої простої відповіді.

От коли ми кажемо про паливо, то починати треба з того, а яке паливо нам потрібне? Що ми хочемо від палива? Тобто, паливо проектується, виготовляється під якісь певні задачі.

У тій же РФ розробляються зараз різні модифікації палива, які спрямовані на вирішення різних задач. Є, наприклад, така, дуже мені особисто симпатична, екологічна задача: зробити цикл не 4-річним, а 7-річним.

Що це дає? Що ці 163 збірки поступово міняються не протягом 4 років, тобто не одна четверта зони щорічно, а протягом 7. Це дає суттєве зменшення кількості відпрацьованого палива. Мені це дуже симпатично.

І інші задачі. Наприклад, збільшення одинично потужності реактора.

Сьогодні прогрес є з тим же самим російським паливом на деяких російських блоках. Цим займаються і блоки у Східній Європі.

На жаль, Україна в цих питаннях участі не бере. Це не наше рішення. Це рішення «Енергоатому» мало б бути.

Можна ще якісь задачі вирішувати. І перше, що треба визначити нам для себе: а що ми хочемо від цього палива? Не треба забувати, що збудувати завод – це непросто. Ну, збудуємо завод. У нас сьогодні немає власної наукової бази, наукової підтримки.

За 20 років і американці, і росіяни, і французи випробовували велику кількість різних модифікацій палива, і воно стає все кращим, кращим, кращим.

Чи будемо ми самі це робити, подальший розвиток? Чи будемо на когось опиратися? Яка буде кооперація? На що ми орієнтуємося? Яка стратегія? Я думаю, що всі ці питання мають бути дуже серйозно продумані перед тим, як приймати такі рішення.

Ну, а з точки зору безпеки ми відслідкуємо, щоб будь-яке рішення було безпечним.

- Політики весь час говорять про диверсифікацію енергоринку. Зараз ідеться не тільки про диверсифікацію там газового ринку, але й диверсифікацію ринку ядерного палива. Як можна диверсифікувати реально цей ринок?

- У принципі, є багато виробників. Ті країни, в яких використовуються реактори нерадянського типу, вони диверсифікували ринок, в тому числі за рахунок російського виробника палива, який сьогодні виробляє паливо для різних типів реакторів, у тому числі французьких, американських.

Але збільшення кількості виробників палива обмежуються кількістю реакторів, які споживають це паливо, тому що є економічні параметри. Можна збудувати там у кожній країні по своєму заводу, але завод має працювати, люди мають працювати, які приходять отримують зарплату, принаймні рік там, ну мінус місяць, що йдуть у відпустки. А якщо кількість блоків не виправдує це завантаження, то треба це враховувати. Тобто, є багато факторів…

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)