Доступність посилання

21 Листопад 2017, Київ 22:06

Річниця відставки президента Ніксона


Радянський лідер Микита Хрущов аплодує виступ віцепрезидента США Ричарда Ніксона у Москві, 27 липня 1959 р.

Нью-Йорк – У неділю 9 серпня минає 35 років з дня вимушеної відставки президента Сполучених Штатів, вперше за всю історію країни. Внаслідок Вотергейтського скандалу передчасно закінчилася політична кар’єра президента Ричарда Ніксона.

Вотергейтська справа почалася у червні 1972-го року, під час передвиборчої президентської кампанії. Злодії вночі вдерлися до штаб-квартири Національного комітету Демократичної партії, що містилася у вашингтонському готелі «Вотергейт». Поцупити там було нічого – хіба що папери та друкарські машинки. Злодіїв заарештували. Згодом з’ясувалося, що їх найняли працівники республіканської партії, Комітету за переобрання президента Ніксона.

У ході слідства виявилося, що Комітет взагалі займався різного роду незаконними операціями, був замішаний у корупційних діях, у тому числі в отриманні незаконних фінансових внесків до виборчої кампанії президента. Білий дім покривав усе, стверджуючи, що оточення президента Ніксона нічого спільного з цим не має.

До розслідування підключилися комісії Конгресу. Тим часом вибори восени 1972-го принесли переконливу перемогу Ричарду Ніксону. Але слідство тривало. Були дорадники, які намовляли Ніксона публічно визнати причетність Білого дому до незаконних дій підлеглих і поставити крапку, бо президентові країна вибачить помилки, але Ніксон стояв на своєму. Врешті-решт сенатська комісія поставила питання про імпічмент. Щоб уникнути цього, Ніксон змушений був піти у відставку. Вотергейтська справа ще раз довела, що в Америці ніхто не стоїть вище закону, навіть Перша особа держави.

«Сторожові собаки демократії»

У розслідуванні справи, а відтак і у подальшій долі президента Ніксона, величезну роль, чи не провідну, причому від самого початку Вотергейтського скандалу, відігравала преса.

Журналістське розслідування почали Боб Вудвард і Карл Бернстін, молоді репортери поліцейської хроніки з газети «Вашингтон Пост». Вони перші звернули увагу на те, що заарештовані вламники не були професійними злодіями. Вони всі мали постійні місця праці, добре одягнені, їх захищали високооплачувані адвокати. Виявилося, що платив їм усім – як вламникам, так і адвокатам – Комітет за переобрання президента Ніксона.

Репортери потягли за ниточку, яка вела до Білого дому. Не лише «Вашингтон Пост», а й інші видання, такі як газета «Нью-Йорк Таймс» і журнал «Тайм», вважали своїм обов’язком постійно тримати суспільство у курсі Вотергейтської справи. Як підкреслював Бенджамін Бредлі, тодішній головний редактор «Вашингтон Пост»: «Нас (тобто пресу), недарма називають сторожовими собаками демократії».

У передмові до своєї книги «Уся президентська рать», написаної по свіжих слідах подій, Вудвард і Бернстін подякували «іншим людям президента, у Білому домі і поза ним, які брали на себе ризик надавання нам конфіденційної інформації. Без них не було б Вотергейтської історії, поданої на сторінках «Вашингтон Пост». Вони насамперед мали на увазі заступника директора Федерального бюро розслідувань Вільяма Фелта, який допомагав репортерам, таємно подаючи інформацію.

Фільм «Уся президентська рать», де ролі репортерів зіграли знамениті актори Роберт Редфорд і Дастин Хоффман, був нагороджений премією «Оскар».

(Нью-Йорк – Київ – Прага)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG