(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Ірина Штогрін: Оскільки центр культурного життя цими днями зосереджується саме у Львові, то головний редактор Радіо Свобода Інна Кузнецова прямо на форумі організувала студію. І зараз на телефонному зв’язку з Кивом ми маємо наших гостей…
Пане Гутковський, будь ласка, розкажіть про ці книги, які Ви привезли на форум, які вже здобули визнання.
Василь Гутковський: Ми взагалі на цей форму маємо 18 новинок наших гарних авторів. Але серед нагороджених ми маємо унікальну книжку «Українські літературні школи та групи 60-90 років 20 століття». Це впорядник Василь Ґабор. Це неймовірно велике, гарне видання, яке він зробив.
Ми так само підключилися до цієї роботи. І воно є серед 15 найкращих книжок, які представлені на 16-му Форумі видавців у Львові.
Крім того, є ще книжка Юрія Винничука «Легенди Львова», том 2, де шикарне поліграфічне виконання (ну, так кажуть наші читачі) і ілюстрації, і сам текст доволі дуже гарний.
Саме ці книжки і решта здобули неймовірно велику популярність зараз. І ми це бачимо на стендах літературної агенції «Піраміда», де шикуються, ну, не можна пройти, люди голосують своєю гривнею, купляючи ці та книжки Марії Матіос, Галини Пагутяк, Костя Москальця, Романа Іваничука, Галини Таран і так далі...
- Тарасе, з чим Ви вийшли на форум?
Тарас Возняк: У мене особисто вийшло три книжки філософського складу.
Тарас Возняк, 2008 р.Одна з них – це про феномен міста, що таке місто взагалі. Це, по-моєму, дуже велика проблема для українців, тому що поскладані в 20 поверхів одне на одне села не дають міста.
А місто – це є громада, яка має свої цілі, має свої вподобання, котра діє заодно. І дуже часто, не будучи містами, наші нібито міста дозволяють себе трактувати так, як воно в нашому житті є. Це є результатом, власне, цього.
Про це, напевне, й є ця книжка...
- Тарасе, на Вашу думку, тієї концентрації інтелектуального життя чи інтелектуального потенціалу, яке зараз там зосереджене у Львові, цього достатньо, щоб збалансувати невисокий культурний рівень загальний, який спостерігається у суспільстві і на телебаченні, і в газетах, і в журналах, і в нашому повсякденному спілкуванні, і ставленні до природи, до всього довкілля і до нашого життя навколо нас, задля того, щоб цей баланс все-таки якось відчувався?
Тарас Возняк: Тут достатній і культурний, і інтелектуальний потенціал. І взагалі в товщі нашого народу самоусвідомлення самого себе таке ще від землі є достатньо сильним.
Інше питання, що на верхах у нас, тобто, у вас там у Києві і трошечки у нас тут, перебуває щось, що в принципі до культури стосунку ніякого не має.
Не кажу вже про улюблених поетів наших політиків. Не хочу називати прізвищ, але погляньте на список претендентів на наше президентство…
- Тарасе, не хочеться про політику.
Тарас Возняк: Та я не про політику, я про культуру.
Так от, власне, не маючи культури, ці люди не можуть збудувати успішної економіки.
- Так от про цей баланс. Наскільки ми тут – у Києві, тут – у Львові, тут – у Харкові, у Вінниці, у всіх наших містах здатні об’єднатися або творити такі осередки, яким зараз є книжковий форум, задля того, щоб цей баланс вирівнювати у суспільстві? Є така достатня кількість людей, на Вашу думку?
Тарас Возняк: Я думаю, що в Україні є. Але інша справа, що її в різний спосіб пробують розвести по різних квартирах, пробують розколювати.
Не хочете вертатися до політики, але тим не менше вибори, кожна політична авантюра, яка відбувається у нас в Україні, призводить, власне, до розколів оцих.
А ці розколи, окрім нашої дурості, котру ми самі по собі можемо ефективно продукувати, стимулюються також і нашими доброзичливцями…
- Пане Гутковський, Ви можете поділитися секретом і сказати, скільки приблизно заробляє видавництво на виданні однієї книжки і скільки заробляє автор?
Василь Гутковський: В Україні є авторський гонорар, який складає від 8% до 12-15% від кожної проданої книжки. Зрештою, і ми відповідно так платимо. Це не є великі кошти.
Якщо зараз середній тираж книжки тисяча, дві, три тисячі примірників, ми не говоримо про брендових авторів, то можемо уявити, що видавши одну книжку, середня ціна хай буде 30 гривень, це автор може заробити в районі 3 тисяч гривень.
Ви самі розумієте, що написати книжку – це є доволі трудомістка праця і доволі вимагає часу. Тому-то це не є великі кошти. Але все рівно доводиться видавати дуже багато книжок, які не є такими розкрученими, і заробляти.
І далі видавництво заробляє (Ви запитували, скільки видавництво заробляє) теж приблизно від 3 до 6-7 тисяч гривень.
Але книжка – це є довгостроковий проект. Якщо ми сьогодні вклали 20 тисяч у виробництво книжки, книжка продається упродовж двох років, то 25, 27, 28 тисяч гривень ми зможемо повернути тільки протягом двох років. Якщо ми порахуємо рівень інфляції і рівень курсу долара, то відповідно із заробітком важко.
- Саме зараз на львівському форумі газета «День» презентує свій двотомник, який називається «Екстракт 150».
Пані Ларисо, Ви, власне, апелюєте до інтелектуального читача. Чи не є ця ніша вузькою?
Лариса Івшина: Інтелектуальний потенціал ще недостатньо оцінений, тому що в принципі диктує уявлення про країну телебачення, а я вже давно назвала «політикою апартеїду» щодо розумного глядача. І по цьому, на жаль, ми не можемо судити про українське суспільство. Воно потребує розумних текстів і глибоко здатне аналізувати.
Лариса ІвшинаХоча, звичайно, ми могли б досягнути більшого, аби розум був у пошані. Це важливо не лише для читання, це взагалі важливо для кондиції суспільства в конкурентному світі.
Ми можемо скільки завгодно говорити про свободу, зокрема й свободу слова, якщо вона не буде наповнена інтелектуальним змістом і не буде наповнена осмисленням національного інтересу, то від цього буде дуже мало толку, навпаки, може відбутися взагалі деградація демократичних інститутів, що ми, зрештою, дуже часто й спостерігаємо.
Тому кращі уми України, які безумовно є, це те, що ми подали в книзі «Екстракт 150» з «Бібліотеки газети «День», то це лише невеличкий пробний тест, бо, зрештою, ми могли б зробити набагато більше. Але ми кожного року додаємо і вивчаємо реакцію і нашого читацького кола, і інших людей.
Я вам скажу, що вона мене дуже радує.
- Правозахисник і мислитель Сергій Ковальов вважає, що саме критична маса оцих критично мислячих людей найважливіша для розвитку суспільства. Ви поділяєте цю думку?
Лариса Івшина: Абсолютно згодна з ним. І можу тільки сказати, що інколи кажуть: розумних людей мало. Але ще колись Ключевський казав, що треба не жалітися, що їх мало, а дякувати Богу, що вони є. Це раз.
А друге, що озоновий шар теж тонкий, але завдяки цьому жива планета. І інтелектуали – це той озоновий шар суспільства. Інтелектуали – це не означає тільки люди з кафедри, це означає, зокрема, й такі читачі, які пишуть нам листи. У другому томі ми дали певну кількість листів наших читачів, що вражають своєю твердістю духу, розумом, шармом інтелектуальним у спілкуванні, деталями, знанням, освіченістю.
Ця українська глибинка так само ніким досі добре не досліджена. Тому що треба мати погляд на свою країну, який виявляє в ній все найкраще. І ось це головний секрет – треба на свою країну дивитися з розумінням і з любов’ю.
Країна «Екстракт 150» стосується новітньої історії. Дуже виразно видно, що ми перебували, як я й писала в передмові, ніби в антифазі з великою частиною журналістського світу. Це є очевидним.
Коли в 1999 році ми, справді, чи не єдині, як леви, билися за те, щоб доказати суспільству, що президента Кучму не можна обирати на другий термін, всі, ніби покірно, і зокрема навіть наша українська частина націонал-демократична, всі казали: нічого страшного, мовляв, він уже там… Грубо кажучи, звучали слова: вони вже накрали все і так далі. Або ж: це менше зло. Ми ж казали, що цими аргументами керуватися не можна. Хто почне вибирати з двох зол, згодом буде обирати з двох кошмарів. Ця тенденція не перервана.
І потім почалася історія, коли ті, що дуже підтримували палко Кучму, як тільки він похитнувся внаслідок касетного скандалу, роздули цю пожежу на весь світ. Наслідок, я сказала б так, що для української держави поганий. А для тих, хто був задіяний в усіх цих скандалах, чудовий і для тих, кого звинувачували, і для тих, хто звинувачував.
І коли співали Президенту Ющенку осанну, не аналізуючи, говорили, що він єдиний український Президент... Про те, єдиний чи не єдиний, судять по справах, зрештою, а не лише по тому, хто і як каже, що любить Україну і носить вишиванку.
Не можна бути такими емоційними в сучасному світі. І до цього ми закликали, аналізуючи теперішнім поглядом свої давні слова і тексти. І я бачу, що, можливо, якась частина людей нас тоді розуміла і чула, вона на той час була незначна. Тепер нагромадження запасу соціологічного таке, що вже тільки дуже упереджені або зашорені не можуть цього не бачити.
І знову-таки зараз, коли знову ті, хто співав осанну, тепер кричать «Ганьба!», втоптують у болото, навіть не думаючи, що проблема не в особистості лише, але й в інституті президентства. Не можна. Президентів треба міняти на виборах спокійно. Не влаштовують? Виберіть кращого чи знайдіть аргументи і площини, в яких можна знайти кращого. І для цього треба створювати інтелектуальний контекст.
Не буде створена атмосфера поваги до розуму, поваги до чеснот людських: до благородства, а не до підлості, до вчинків, а не до безкінечного лялякання, не буде шансів на те, що хтось з’явиться кращий.
Тому мені, коли у Львові триває таке феєричне інтелектуальне свято, свято книжки і української книжки, мені було приємно почути від наших, хто працює з книгами зараз на форумі, які були відгуки перших наших покупців, тих, хто першими купив новий збірник, двотомник. Перші слова були: «Як добре. Давайте мені швидше. Я її вже давно чекаю».
(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Ірина Штогрін: Оскільки центр культурного життя цими днями зосереджується саме у Львові, то головний редактор Радіо Свобода Інна Кузнецова прямо на форумі організувала студію. І зараз на телефонному зв’язку з Кивом ми маємо наших гостей…
Пане Гутковський, будь ласка, розкажіть про ці книги, які Ви привезли на форум, які вже здобули визнання.
Василь Гутковський: Ми взагалі на цей форму маємо 18 новинок наших гарних авторів. Але серед нагороджених ми маємо унікальну книжку «Українські літературні школи та групи 60-90 років 20 століття». Це впорядник Василь Ґабор. Це неймовірно велике, гарне видання, яке він зробив.
Ми так само підключилися до цієї роботи. І воно є серед 15 найкращих книжок, які представлені на 16-му Форумі видавців у Львові.
Крім того, є ще книжка Юрія Винничука «Легенди Львова», том 2, де шикарне поліграфічне виконання (ну, так кажуть наші читачі) і ілюстрації, і сам текст доволі дуже гарний.
Саме ці книжки і решта здобули неймовірно велику популярність зараз. І ми це бачимо на стендах літературної агенції «Піраміда», де шикуються, ну, не можна пройти, люди голосують своєю гривнею, купляючи ці та книжки Марії Матіос, Галини Пагутяк, Костя Москальця, Романа Іваничука, Галини Таран і так далі...
- Тарасе, з чим Ви вийшли на форум?
Тарас Возняк: У мене особисто вийшло три книжки філософського складу.
А місто – це є громада, яка має свої цілі, має свої вподобання, котра діє заодно. І дуже часто, не будучи містами, наші нібито міста дозволяють себе трактувати так, як воно в нашому житті є. Це є результатом, власне, цього.
Про це, напевне, й є ця книжка...
- Тарасе, на Вашу думку, тієї концентрації інтелектуального життя чи інтелектуального потенціалу, яке зараз там зосереджене у Львові, цього достатньо, щоб збалансувати невисокий культурний рівень загальний, який спостерігається у суспільстві і на телебаченні, і в газетах, і в журналах, і в нашому повсякденному спілкуванні, і ставленні до природи, до всього довкілля і до нашого життя навколо нас, задля того, щоб цей баланс все-таки якось відчувався?
Тарас Возняк: В товщі нашого народу самоусвідомлення самого себе від землі є достатньо сильним.
Тарас Возняк: Тут достатній і культурний, і інтелектуальний потенціал. І взагалі в товщі нашого народу самоусвідомлення самого себе таке ще від землі є достатньо сильним.
Інше питання, що на верхах у нас, тобто, у вас там у Києві і трошечки у нас тут, перебуває щось, що в принципі до культури стосунку ніякого не має.
Не маючи культури, ці люди не можуть збудувати успішної економіки.
Не кажу вже про улюблених поетів наших політиків. Не хочу називати прізвищ, але погляньте на список претендентів на наше президентство…
- Тарасе, не хочеться про політику.
Тарас Возняк: Та я не про політику, я про культуру.
Так от, власне, не маючи культури, ці люди не можуть збудувати успішної економіки.
- Так от про цей баланс. Наскільки ми тут – у Києві, тут – у Львові, тут – у Харкові, у Вінниці, у всіх наших містах здатні об’єднатися або творити такі осередки, яким зараз є книжковий форум, задля того, щоб цей баланс вирівнювати у суспільстві? Є така достатня кількість людей, на Вашу думку?
Тарас Возняк: Я думаю, що в Україні є. Але інша справа, що її в різний спосіб пробують розвести по різних квартирах, пробують розколювати.
Не хочете вертатися до політики, але тим не менше вибори, кожна політична авантюра, яка відбувається у нас в Україні, призводить, власне, до розколів оцих.
А ці розколи, окрім нашої дурості, котру ми самі по собі можемо ефективно продукувати, стимулюються також і нашими доброзичливцями…
- Пане Гутковський, Ви можете поділитися секретом і сказати, скільки приблизно заробляє видавництво на виданні однієї книжки і скільки заробляє автор?
Василь Гутковський: В Україні є авторський гонорар, який складає від 8% до 12-15% від кожної проданої книжки. Зрештою, і ми відповідно так платимо. Це не є великі кошти.
Якщо зараз середній тираж книжки тисяча, дві, три тисячі примірників, ми не говоримо про брендових авторів, то можемо уявити, що видавши одну книжку, середня ціна хай буде 30 гривень, це автор може заробити в районі 3 тисяч гривень.
Ви самі розумієте, що написати книжку – це є доволі трудомістка праця і доволі вимагає часу. Тому-то це не є великі кошти. Але все рівно доводиться видавати дуже багато книжок, які не є такими розкрученими, і заробляти.
І далі видавництво заробляє (Ви запитували, скільки видавництво заробляє) теж приблизно від 3 до 6-7 тисяч гривень.
Але книжка – це є довгостроковий проект. Якщо ми сьогодні вклали 20 тисяч у виробництво книжки, книжка продається упродовж двох років, то 25, 27, 28 тисяч гривень ми зможемо повернути тільки протягом двох років. Якщо ми порахуємо рівень інфляції і рівень курсу долара, то відповідно із заробітком важко.
- Саме зараз на львівському форумі газета «День» презентує свій двотомник, який називається «Екстракт 150».
Пані Ларисо, Ви, власне, апелюєте до інтелектуального читача. Чи не є ця ніша вузькою?
Лариса Івшина: Інтелектуальний потенціал ще недостатньо оцінений, тому що в принципі диктує уявлення про країну телебачення, а я вже давно назвала «політикою апартеїду» щодо розумного глядача. І по цьому, на жаль, ми не можемо судити про українське суспільство. Воно потребує розумних текстів і глибоко здатне аналізувати.
Ми можемо скільки завгодно говорити про свободу, зокрема й свободу слова, якщо вона не буде наповнена інтелектуальним змістом і не буде наповнена осмисленням національного інтересу, то від цього буде дуже мало толку, навпаки, може відбутися взагалі деградація демократичних інститутів, що ми, зрештою, дуже часто й спостерігаємо.
Тому кращі уми України, які безумовно є, це те, що ми подали в книзі «Екстракт 150» з «Бібліотеки газети «День», то це лише невеличкий пробний тест, бо, зрештою, ми могли б зробити набагато більше. Але ми кожного року додаємо і вивчаємо реакцію і нашого читацького кола, і інших людей.
Я вам скажу, що вона мене дуже радує.
- Правозахисник і мислитель Сергій Ковальов вважає, що саме критична маса оцих критично мислячих людей найважливіша для розвитку суспільства. Ви поділяєте цю думку?
Лариса Івшина: Абсолютно згодна з ним. І можу тільки сказати, що інколи кажуть: розумних людей мало. Але ще колись Ключевський казав, що треба не жалітися, що їх мало, а дякувати Богу, що вони є. Це раз.
А друге, що озоновий шар теж тонкий, але завдяки цьому жива планета. І інтелектуали – це той озоновий шар суспільства. Інтелектуали – це не означає тільки люди з кафедри, це означає, зокрема, й такі читачі, які пишуть нам листи. У другому томі ми дали певну кількість листів наших читачів, що вражають своєю твердістю духу, розумом, шармом інтелектуальним у спілкуванні, деталями, знанням, освіченістю.
Ця українська глибинка так само ніким досі добре не досліджена. Тому що треба мати погляд на свою країну, який виявляє в ній все найкраще. І ось це головний секрет – треба на свою країну дивитися з розумінням і з любов’ю.
Країна «Екстракт 150» стосується новітньої історії. Дуже виразно видно, що ми перебували, як я й писала в передмові, ніби в антифазі з великою частиною журналістського світу. Це є очевидним.
Коли в 1999 році ми, справді, чи не єдині, як леви, билися за те, щоб доказати суспільству, що президента Кучму не можна обирати на другий термін, всі, ніби покірно, і зокрема навіть наша українська частина націонал-демократична, всі казали: нічого страшного, мовляв, він уже там… Грубо кажучи, звучали слова: вони вже накрали все і так далі. Або ж: це менше зло. Ми ж казали, що цими аргументами керуватися не можна. Хто почне вибирати з двох зол, згодом буде обирати з двох кошмарів. Ця тенденція не перервана.
І потім почалася історія, коли ті, що дуже підтримували палко Кучму, як тільки він похитнувся внаслідок касетного скандалу, роздули цю пожежу на весь світ. Наслідок, я сказала б так, що для української держави поганий. А для тих, хто був задіяний в усіх цих скандалах, чудовий і для тих, кого звинувачували, і для тих, хто звинувачував.
І коли співали Президенту Ющенку осанну, не аналізуючи, говорили, що він єдиний український Президент... Про те, єдиний чи не єдиний, судять по справах, зрештою, а не лише по тому, хто і як каже, що любить Україну і носить вишиванку.
Не можна бути такими емоційними в сучасному світі. І до цього ми закликали, аналізуючи теперішнім поглядом свої давні слова і тексти. І я бачу, що, можливо, якась частина людей нас тоді розуміла і чула, вона на той час була незначна. Тепер нагромадження запасу соціологічного таке, що вже тільки дуже упереджені або зашорені не можуть цього не бачити.
І знову-таки зараз, коли знову ті, хто співав осанну, тепер кричать «Ганьба!», втоптують у болото, навіть не думаючи, що проблема не в особистості лише, але й в інституті президентства. Не можна. Президентів треба міняти на виборах спокійно. Не влаштовують? Виберіть кращого чи знайдіть аргументи і площини, в яких можна знайти кращого. І для цього треба створювати інтелектуальний контекст.
Не буде створена атмосфера поваги до розуму, поваги до чеснот людських: до благородства, а не до підлості, до вчинків, а не до безкінечного лялякання, не буде шансів на те, що хтось з’явиться кращий.
Тому мені, коли у Львові триває таке феєричне інтелектуальне свято, свято книжки і української книжки, мені було приємно почути від наших, хто працює з книгами зараз на форумі, які були відгуки перших наших покупців, тих, хто першими купив новий збірник, двотомник. Перші слова були: «Як добре. Давайте мені швидше. Я її вже давно чекаю».
(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
