Доступність посилання

12 Грудень 2017, Київ 22:54

Прага – Головний підсумок посткомуністичного 20-річчя полягає у тому, що розсіялося багато ілюзій. Прийшло усвідомлення того, що для того, щоб добре жити, треба добре працювати, а демократія не створюється за один раз, нехай і внаслідок найдемократичніших революцій. Такий висновок в інтерв’ю Радіо Свобода зробив Адам Міхнік, відомий польський громадський діяч і дисидент, а за версією Financial Times іще й один із 20 найвпливовіших журналістів світу. Радіо Свобода дізналося думку Адама Міхніка й щодо України та її європейських перспектив.

– Цими днями у країнах посткомуністичного простору багато говорять про те, що 20 років тому усі сподівалися швидших і більших успіхів…

– Я б сказав так: у нас усіх був такий комплекс, що ми дуже добрі нації, дуже добрі люди, але просто ми живемо під більшовицьким режимом, радянським тиском, і якщо ліквідувати цей режим, ми будемо жити багатше, аніж у Сполучених Штатах, і мати таку соціальну підтримку, як у Скандинавії, але працювати, як у Польщі за старого режиму. Це ж неможливо! Треба працювати по-іншому.

Розчарування існує ще й через те, що ми сподівалися, що все пройде швидко і так, як треба – буде фантастика! Але фантастика існує тільки в романах Жуля Верна. Та врешті-решт, я думаю, що баланс цих 25 років після перебудови абсолютно позитивний, навіть незважаючи на те, що в наших країнах і корупція, і злочинність, і авторитарні замашки. У порівнянні з роками застою Брежнєва це просто інший світ.

– Коли Ви кажете про «авторитарні замашки», Ви маєте на увазі Росію? Як Ви оцінюєте політику Кремля щодо інших країн пострадянського простору?

– Що стосується мого аналізу, він такий: в усіх наших країнах є прояви путінізму. Що таке путінізм? Путінізм, як говорить пан Сурков (Владислав Сурков – перший заступник керівника адміністрації президента Росії, якого називають головним ідеологом Кремля), – це суверенна демократія. Суверенна демократія – це означає, що я суверен, я можу садити до в’язниці всіх моїх опонентів, не озираючись на Страсбург, Гаагу чи Брюссель. Коли я був у Москві, я пішов до суду послухати процес Ходорковського. Це був типовий процес перших днів сталінізму.

Думаю, що і Кавказ, і Молдова, і Україна – це великі помилки політики Кремля. Риторика на кшталт «ми покажемо клятим грузинам і цим зрадникам в Естонії!» – це повне маячня. З цієї політики не буде нічого доброго для Росії. Тому що розпалювання ворожнечі щодо грузинів чи естонців або провокації в Молдові, в Криму, в Севастополі – все це не забезпечить Росії нормального життя. Естонія і Молдова – це ж не вороги для великої країни. Майбутнє Росії в іншому. Але це така зараз міні-політика, ліліпутська політика, це від комплексів. Зараз хтось хоче зробити нову залізну завісу. Це авторитарні, антидемократичні сили, їм краще мати закрите суспільство. Тому що відкрите суспільство волелюбне, а цього не терплять кадебісти, спецслужби або просто злочинці в рядах бюрократії.

– Чи поділяєте Ви поширену в об’єднаній Європі думку, що Україна має сама «дозріти» до західних цінностей і тільки сама собі насправді може допомогти?

– Я чув багато разів це запитання, коли був у Києві, у Львові. Напевно, так. Демократія для України – це справа українців, не Євросоюзу, не французів, нікого іншого. Мене запитують: чому Європа нас не підтримує? А як вас можна підтримувати, якщо ви самі собі робите такий театр, як війна між Тимошенко і Ющенком? Що Париж, Берлін, Варшава можуть тут зробити?

Хоча Польща тут поводиться нетипово. Ми підтримуємо Україну, її право на незалежність, трішки в наших прагматичних інтересах. Ми думаємо, що незалежна Україна – це шанс і для Росії теж. Бо Україна під пресом та диктатом Росії – це подарунок для російської «чорної сотні». Тому що не може бути країна, яка пригнічує свободу іншої країни, іншої нації, демократичною і вільною сама. Це очевидні речі.

А Євросоюз насправді – це дуже елітарний клуб. Ми, поляки, до кінця не знали, можуть нас прийняти туди чи ні. Тепер бачимо, що результат нашого існування в Євросоюзі тільки позитивний. Але Україні треба розуміти, що увійти туди дуже складно. Якщо хочеш іти на прийняття до британської королеви, треба вдягти смокінг. Без смокінга не ввійдеш. А смокінг – це умови Брюсселя. Крім того, так, як у Росії ніхто не розуміє, яка різниця між Іспанією й Каталонією, так у Парижі практично ніхто не розуміє, яка різниця між Москвою і Києвом. Тепер вони нарешті зрозуміли, що Україна є! І це вже неабиякий успіх.

(Прага – Київ)

  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Атор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG