Тут і живописні полотна, і графіка, і вироби з глини, гіпсу та дерева, а ще вишивані полотна. Роботи дуже світлі, і, якби не знання, що це творіння засуджених, важко було б повірити, що вся ця фантазія та ідеї народились за ґратами.
Майже всі вишивки зробили чоловіки, які засуджені на довічне ув’язнення, ті, хто скоїв жорстокі вбивства і вже ніколи не побачить волі. Їхнє виконання вишивки бездоганне, зворотня сторона без жодного вузлика, просто ідеальна. Можливо, й вони щось переосмислюють, коли вишивають, сказав літній чоловік, який оглядав роботи.
Чимало говорять і самі назви творів: «Життя Ісуса», «Йордан», «Сльози матері», «Загадковий острів», «Літо», «Маки», «Хата біля річки», «Живий хрест». Є навіть гумористична композиція до Євро-2012 із кумедними чоловічками.
Більшість робіт духовної тематики побудована на вічній боротьбі добра і зла, на покаянні.
І ще одна річ, яка здивувала, – це роки народжень в’язнів, твори яких демонструються на виставці: це 1984-й, 1987-й, 1991-й, є й іще молодші…
На картинах немає напівтонів
На виставці представлені роботи засуджених із усіх українських областей, а організована вона Українською греко-католицькою церквою спільно з берлінською галереєю Magnifikat. Греко-католицькі отці працюють практично в усіх установах позбавлення волі.
Власне, довіра до Церкви, священика, а ще сповідь, молитва, відвідування Богослужінь у в’язниці, вочевидь, допомогли відкрити у засуджених мистецькі здібності, про які вони на волі навіть не здогадувались. Духовним особам не так легко достукатись до душі ув’язнених, але ймовірно, що під впливом бесід, сповіді засудженим вдається творити.
Руслана Бубряк, завідувач відділу львівського Музею історії релігії, розповіла: коли вона вперше побачила роботи засуджених, була здивована, що у них немає напівтонів.
«Можливо, це пов’язано з фарбами, якими вони користуються у тюрмах, але радше це те, що вони собі чітко поділили світ на світле та темне, на добро і зло. Невідомо, до якого світу вони себе відносять. Те, що вони поділили світ, це зрозуміло. Але мені здається, що ті, хто звернувся до Бога, хто малює, усвідомлюють, що перебувають у темній частині світу, але стараються зробити крок, щоб перейти у світлу частину».
А ще вразило мистецтвознавця те, що у творах багато дерев. Можливо, це тому, що у закритих закладах засуджені не бачать краси природи, тому і переносяться у свої спогади. Хтось пригадав коломийську ратушу, а хтось шепетівський собор, хтось ліс, а хтось річку – і це відтворив на полотні.
«Сльози матері», твір в’язня на виставці у Львові
Найбільше зачіпає відвідувачів музею картина «Сльози матері»
Відвідувачі виставки у своїх відгуках пишуть, що їх вразила фантазія в’язнів і глибина мислення. Чимало виділили живописну картину «Сльози матері».
У похиленому, чорному образі людини, яка кається, у якої болить душа, ймовірно, в’язень зобразив себе, а з голубого неба на цю постать дивиться світле обличчя матері у сльозах. Від картини віє людським болем.
Виставка мистецьких творів засуджених мандруватиме усіма обласними центрами. Головна мета цієї акції – через мистецтво сприяти суспільному розумінню тих, хто опинився за ґратами, хто в житті оступився, хто перебуває на узбіччі суспільства.
(Львів – Прага – Київ)
Майже всі вишивки зробили чоловіки, які засуджені на довічне ув’язнення, ті, хто скоїв жорстокі вбивства і вже ніколи не побачить волі. Їхнє виконання вишивки бездоганне, зворотня сторона без жодного вузлика, просто ідеальна. Можливо, й вони щось переосмислюють, коли вишивають, сказав літній чоловік, який оглядав роботи.
Чимало говорять і самі назви творів: «Життя Ісуса», «Йордан», «Сльози матері», «Загадковий острів», «Літо», «Маки», «Хата біля річки», «Живий хрест». Є навіть гумористична композиція до Євро-2012 із кумедними чоловічками.
Більшість робіт духовної тематики побудована на вічній боротьбі добра і зла, на покаянні.
І ще одна річ, яка здивувала, – це роки народжень в’язнів, твори яких демонструються на виставці: це 1984-й, 1987-й, 1991-й, є й іще молодші…
На картинах немає напівтонів
На виставці представлені роботи засуджених із усіх українських областей, а організована вона Українською греко-католицькою церквою спільно з берлінською галереєю Magnifikat. Греко-католицькі отці працюють практично в усіх установах позбавлення волі.
Власне, довіра до Церкви, священика, а ще сповідь, молитва, відвідування Богослужінь у в’язниці, вочевидь, допомогли відкрити у засуджених мистецькі здібності, про які вони на волі навіть не здогадувались. Духовним особам не так легко достукатись до душі ув’язнених, але ймовірно, що під впливом бесід, сповіді засудженим вдається творити.
Руслана Бубряк, завідувач відділу львівського Музею історії релігії, розповіла: коли вона вперше побачила роботи засуджених, була здивована, що у них немає напівтонів.
«Можливо, це пов’язано з фарбами, якими вони користуються у тюрмах, але радше це те, що вони собі чітко поділили світ на світле та темне, на добро і зло. Невідомо, до якого світу вони себе відносять. Те, що вони поділили світ, це зрозуміло. Але мені здається, що ті, хто звернувся до Бога, хто малює, усвідомлюють, що перебувають у темній частині світу, але стараються зробити крок, щоб перейти у світлу частину».
А ще вразило мистецтвознавця те, що у творах багато дерев. Можливо, це тому, що у закритих закладах засуджені не бачать краси природи, тому і переносяться у свої спогади. Хтось пригадав коломийську ратушу, а хтось шепетівський собор, хтось ліс, а хтось річку – і це відтворив на полотні.
Найбільше зачіпає відвідувачів музею картина «Сльози матері»
Відвідувачі виставки у своїх відгуках пишуть, що їх вразила фантазія в’язнів і глибина мислення. Чимало виділили живописну картину «Сльози матері».
У похиленому, чорному образі людини, яка кається, у якої болить душа, ймовірно, в’язень зобразив себе, а з голубого неба на цю постать дивиться світле обличчя матері у сльозах. Від картини віє людським болем.
Виставка мистецьких творів засуджених мандруватиме усіма обласними центрами. Головна мета цієї акції – через мистецтво сприяти суспільному розумінню тих, хто опинився за ґратами, хто в житті оступився, хто перебуває на узбіччі суспільства.
(Львів – Прага – Київ)
