Українську культуру на світовій мапі автори звернення порівнюють з «чорною дірою», а український культурний простір у їхній уяві – «невпізнана територія» для більшості іноземців.
Відкриті два-три роки тому при дипломатичних установах України інформаційно-культурні центри зі своїми функціями – презентувати культуру і традиції держави – не вправляються, і причини банальні: відсутність належних коштів і кадрів, каже професор Дипломатичної академії Юрій Кочубей.
На його думку, окрім ентузіазму окремих представників української діаспори, для нормального функціонування Центрів потрібна саме допомога держави.
Із ним згоден ініціатор звернення до влади, професор Києво-Могилянської академії, редактор інтернет-видання «ЛітАкцент» Володимир Панченко. Він пропонує вивчити досвід культурних представництв іноземних держав, які діють в Україні і фінансуються і з державних коштів, і з благодійних (приватних) джерел.
«Дуже інтенсивно й успішно працюють в Україні Французький культурний центр, Британська рада, Польський інститут та інші. Ми маємо на увазі саме таку модель і такий досвід», – каже він.
Названі вище установи регулярно проводять кінофестивалі, зустрічі з популярними митцями своїх країн із українською публікою. І використати подібний досвід українцям і корисно і потрібно, переконаний Панченко.
Успішний досвід є, але підтримка держави потрібна
Щоправда, варто пригадати успішний іноземний досвід Оксани Забужко, Андрія Куркова, інших сучасних письменників, які самотужки, не чекаючи допомоги від держави, знаходять своє місце на світовій культурній мапі. А видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га» презентує Україну на міжнародних книжкових ярмарках.
Хоча директор видавництва, він же поет Іван Малкович вважає, що не окремі письменники, видавці чи митці мають представляти українську культуру, а саме держава. Інакше може виникнути ситуація, яка сталася нещодавно з самим Малковичем.
«Я зараз був у журі кінофестивалю «Молодість», там було четверо іноземців і я один від України. На жаль, були погані фільми з України, по цих фільмах можна було печально судити. І доводилось їм розповідати, що в Україні перші фільмування робились ще 1896 року», – розповів він.
На думку Малковича, нині держава і митці мають поєднати зусилля, щоб український культурний продукт потрапив до світового мистецького столу і смакував якомога більшій кількості читачів і глядачів.
(Київ – Прага)
Відкриті два-три роки тому при дипломатичних установах України інформаційно-культурні центри зі своїми функціями – презентувати культуру і традиції держави – не вправляються, і причини банальні: відсутність належних коштів і кадрів, каже професор Дипломатичної академії Юрій Кочубей.
На його думку, окрім ентузіазму окремих представників української діаспори, для нормального функціонування Центрів потрібна саме допомога держави.
Із ним згоден ініціатор звернення до влади, професор Києво-Могилянської академії, редактор інтернет-видання «ЛітАкцент» Володимир Панченко. Він пропонує вивчити досвід культурних представництв іноземних держав, які діють в Україні і фінансуються і з державних коштів, і з благодійних (приватних) джерел.
«Дуже інтенсивно й успішно працюють в Україні Французький культурний центр, Британська рада, Польський інститут та інші. Ми маємо на увазі саме таку модель і такий досвід», – каже він.
Названі вище установи регулярно проводять кінофестивалі, зустрічі з популярними митцями своїх країн із українською публікою. І використати подібний досвід українцям і корисно і потрібно, переконаний Панченко.
Успішний досвід є, але підтримка держави потрібна
Щоправда, варто пригадати успішний іноземний досвід Оксани Забужко, Андрія Куркова, інших сучасних письменників, які самотужки, не чекаючи допомоги від держави, знаходять своє місце на світовій культурній мапі. А видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га» презентує Україну на міжнародних книжкових ярмарках.
Хоча директор видавництва, він же поет Іван Малкович вважає, що не окремі письменники, видавці чи митці мають представляти українську культуру, а саме держава. Інакше може виникнути ситуація, яка сталася нещодавно з самим Малковичем.
«Я зараз був у журі кінофестивалю «Молодість», там було четверо іноземців і я один від України. На жаль, були погані фільми з України, по цих фільмах можна було печально судити. І доводилось їм розповідати, що в Україні перші фільмування робились ще 1896 року», – розповів він.
На думку Малковича, нині держава і митці мають поєднати зусилля, щоб український культурний продукт потрапив до світового мистецького столу і смакував якомога більшій кількості читачів і глядачів.
(Київ – Прага)
