(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Інна Кузнецова: Якщо у Копенгагені з’ясовують проблеми, пов’язані з глобальним потеплінням і зі змінами клімату, в Україні на сьогодні вирішують, як подолати затори, пов’язані з хуртовинами і з зимовими погодними умовами. Бо щороку в Україну приходить зима, і ми щороку не можемо дати з тим ради.
Ще українці готуються до дня святого Миколая, а політикум – до виборів.
Саме з останнім перший віце-прем’єр Олександр Турчинов порекомендував журналістам не звертати уваги на злісні заяви і звинувачення.
Журналісти без цього не можуть. Я думаю, що цього тижня було багато заяв і звинувачень. Ми про це поговоримо.
Але почнемо ось з чого. Рада міністрів енергетичного співтовариства схвалила приєднання України до цього товариства. Повідомили про це інформаційні агентства.
Якщо вони посилалися на міністра, то виглядає все, що вже ми там.
Якщо ж подивитися на сайт Енергетичного співтовариства, то там написано так, що приєднання цих двох країн, тобто України і Молдови, буде ефективним у разі, якщо вони подолають розбіжності, що залишаються між їхнім законодавством та законодавством ЄС про газовий ринок, а також проведуть необхідні процедури з ратифікації і приєднання.
Ратифікація і приєднання, я думаю, – справа простіша, а от подолати розбіжності у законодавстві доволі складно.
Як розцінювати оці повідомлення? Ми там чи ні?
Олександр МартиненкоОлександр Мартиненко: Я не спішив би, по-перше, з ратифікацією, що це простіше, тому що, як показує досвід, там, де мова йде про енергетику взагалі і газ зокрема, нічого простого бути не може.
Мова йде, я так розумію, про необхідність законодавчого забезпечення створення газового ринку України і енергетичного.
Взагалі дуже складне і непросте питання при будь-якому уряді, при будь-якому Президенті. Тому що, як ми прекрасно знаємо, все залежить не тільки від України, точніше, від її переговорів з Росією. А значить, це знов-таки велике-велике питання.
- Таким чином Олександр підвів нас, так би мовити, безпосередньо до виборчої ситуації.
Мар’яно, що журналісти «Українського тижня» виділяли на цьому тижні?
Мар’яна Олійник: Безперечно це провідна тема у нас. Ми почали писати про вибори ще як, між іншим, і наші колеги з інших видань і телеканалів задовго до початку офіційної кампанії.
На цьому тижні ми завершили великий свій, так би мовити, проект. Ми давали серію політичних портретів кандидатів у президенти основних… Ми, власне, залишили за собою право виділяти певних осіб з тих 18, які беруть участь у кампанії.
От на цьому тижні ми завершили політичним портретом Юлії Тимошенко. Ми сподіваємося на великий резонанс і реакцію наших постійних читачів. Тобто, думаю, буде багато суперечливих думок. Вислухаємо їх усі: і читачів, і колег.
- Там знайшло відображення прохання уряду до МВФ все-таки дати кредит, в якому МВФ відмовив Україні?
Мар’яна Олійник: Безумовно, ми цієї теми торкнулися, але переважно ми зробили акцент на тому, на що треба було б звернути увагу кандидатів у разі, якщо вона переможе на виборах. Тобто, які акценти слід буде розставити, щоб все ж таки бути державним лідером, а не просто людиною, яка вкотре дістане шматок влади, шматок владного пирога.
- Шматок влади у нас, начебто, мають всі. Між тим всі кажуть, що вони не при владі.
І коли говорять у своїх програмах у передвиборних, їхні програми схожі, швидше, на програми прем’єр-міністрів, тому що, за Конституцією, Президент не має тих повноважень, які передбачені за Прем’єр-міністром. Однак передвиборні програми рясніють програмами, про які не мало б ітися.
Олександр Мартиненко: По-перше, я не знаю, хто їх читає, ці передвиборні програми. Я думаю, що ніхто.
Мар’яна Олійник: Журналісти деякі.
Олександр Мартиненко: Так, деякі журналісти.
Я, до речі, їх не читав. Це абсолютно не потрібно. Навіщо це?
Справа в тому, що в нас існують програми, які подаються в ЦВК, тому що їх потрібно подавати, а є ті тези, які вони транслюють в ефір і на шпальтах. Навіть це не програма…
- А це, швидше, гасла.
Олександр Мартиненко: Так, дійсно, це гасла. Програм у нас немає як таких.
Я практично впевнений, що розробленої програми, що робити, як Ви правильно сказали, саме на посту Президента у кандидатів, її немає.
А чому навіть гасла такі більше прем’єрські, то вони всі вважають, що тільки хтось отримає посаду Президента, відразу вона буде головною в країні, зразу ми все поміняємо, зразу ми так перебудуємо ВР…
До речі, це не безпідставно, я вважаю, перебудуємо ВР і навіть без виборів і будемо вже призначати Прем’єр-міністра, і, як у старі добрі часи, ним керувати.
- До речі, Ви так уже сказали, що у нас буде перебудова, все. У зв’язку з цим я хотіла б запропонувати послухати російського політолога, він має таке значиме прізвище Чубайс, але є братом Анатолія Чубайса, Ігор Чубайс.
Ігор Чубайс: Я пригадую фільм «Чапаєв». Відразу після війни була знята інша, зараз маловідома кінцівка цього фільму, де Чапаєв перепливає на інший берег і рятується.
У цьому плані для мене Чапаєв – це образ України, а Петька – Росії. Ми дивимося, як ви пливете, і віримо, що допливете, досягнете демократичних перетворень, врятуєтеся, а отже, і ми будемо врятовані, тому що ми пов’язані.
Зміни в Україні вкрай важливі для росіян. Невипадково інформація про Україну найбільш цензурована в Росії. І нам дуже важливо знати, що відбувається у вас.
- Як Ви оціните його заяву?
Олександр Мартиненко: Порівняння України з Чапаєвим?
- З Росією.
Олександр Мартиненко: До речі, Чапаєв дійсно переплив цю річку, але це було не в продовження фільму, а в рекламному ролику, який був знятий під час Великої Вітчизняної війни. Для того, щоб підтримати людей, знімалися такі ролики, а потім Чапаєв виходив до людей і розповідав, як треба перемагати.
Так що це навіть не продовження фільму.
Я не думаю, що Україна зараз у такому стані, що вона тягне на роль головного героя в рекламних роликах. Оскільки мені важко сказати, куди саме вона пливе.
Іван Васильович – ясно, куди рятувався. Він, до речі, якщо хтось не пам’ятає, він рятувався, в нього стріляли, а він рятувався.
А тут мені важко сказати, де цей напрямок. А наскільки це важливо? Знаєте, мені не здається, що це дуже важливо для Росії.
До речі, для Росії, якщо брати Чубайса, то, можливо, так, тому що йому хочеться бачити якусь альтернативу тому, що є у них. Мабуть, він її там собі створив і думає, що вона тут і є.
- Ні, зараз багато хто порівнює те, що відбувається з демократією в Росії, з тим, що може статися після виборів в Україні за умови перемоги когось із кандидатів. Не будемо говорити, кого.
Мар’яно, як Ви думаєте? Наскільки це реальне порівняння? Наскільки воно має паво на життя?
Мар’яна Олійник: Я певний час тому була згодна з тими, хто вважав, який би політик не став Президентом України, він буде все рівно проукраїнським главою держави.
Зараз певні сумніви в мене виникли з цього приводу.
Тобто, 5 років тому виникли сумніви також у великої кількості людей, через це вони, напевне, всі ми знаємо, вийшли на Майдан.
Що за ці 5 років відбулося? Були великі розчарування, були невиправдані надії безумовно, але все рівно надію докінця не знищити. Тобто, все рівно ми сподіваємося, що людина, яка посяде цей пост, якою вона не була б, вона буде проводити українські інтереси.
Але інше питання, що кожен в це поняття «українські державні інтереси» вкладає різні речі. От, мабуть, у цьому проблема, що немає єдиної думки, консолідованої у суспільстві…
(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Інна Кузнецова: Якщо у Копенгагені з’ясовують проблеми, пов’язані з глобальним потеплінням і зі змінами клімату, в Україні на сьогодні вирішують, як подолати затори, пов’язані з хуртовинами і з зимовими погодними умовами. Бо щороку в Україну приходить зима, і ми щороку не можемо дати з тим ради.
Ще українці готуються до дня святого Миколая, а політикум – до виборів.
Саме з останнім перший віце-прем’єр Олександр Турчинов порекомендував журналістам не звертати уваги на злісні заяви і звинувачення.
Журналісти без цього не можуть. Я думаю, що цього тижня було багато заяв і звинувачень. Ми про це поговоримо.
Але почнемо ось з чого. Рада міністрів енергетичного співтовариства схвалила приєднання України до цього товариства. Повідомили про це інформаційні агентства.
Якщо вони посилалися на міністра, то виглядає все, що вже ми там.
Якщо ж подивитися на сайт Енергетичного співтовариства, то там написано так, що приєднання цих двох країн, тобто України і Молдови, буде ефективним у разі, якщо вони подолають розбіжності, що залишаються між їхнім законодавством та законодавством ЄС про газовий ринок, а також проведуть необхідні процедури з ратифікації і приєднання.
Ратифікація і приєднання, я думаю, – справа простіша, а от подолати розбіжності у законодавстві доволі складно.
Як розцінювати оці повідомлення? Ми там чи ні?
Мова йде, я так розумію, про необхідність законодавчого забезпечення створення газового ринку України і енергетичного.
Взагалі дуже складне і непросте питання при будь-якому уряді, при будь-якому Президенті. Тому що, як ми прекрасно знаємо, все залежить не тільки від України, точніше, від її переговорів з Росією. А значить, це знов-таки велике-велике питання.
- Таким чином Олександр підвів нас, так би мовити, безпосередньо до виборчої ситуації.
Мар’яно, що журналісти «Українського тижня» виділяли на цьому тижні?
Мар’яна Олійник: Безперечно це провідна тема у нас. Ми почали писати про вибори ще як, між іншим, і наші колеги з інших видань і телеканалів задовго до початку офіційної кампанії.
На цьому тижні ми завершили великий свій, так би мовити, проект. Ми давали серію політичних портретів кандидатів у президенти основних… Ми, власне, залишили за собою право виділяти певних осіб з тих 18, які беруть участь у кампанії.
От на цьому тижні ми завершили політичним портретом Юлії Тимошенко. Ми сподіваємося на великий резонанс і реакцію наших постійних читачів. Тобто, думаю, буде багато суперечливих думок. Вислухаємо їх усі: і читачів, і колег.
- Там знайшло відображення прохання уряду до МВФ все-таки дати кредит, в якому МВФ відмовив Україні?
Мар’яна Олійник: Безумовно, ми цієї теми торкнулися, але переважно ми зробили акцент на тому, на що треба було б звернути увагу кандидатів у разі, якщо вона переможе на виборах. Тобто, які акценти слід буде розставити, щоб все ж таки бути державним лідером, а не просто людиною, яка вкотре дістане шматок влади, шматок владного пирога.
- Шматок влади у нас, начебто, мають всі. Між тим всі кажуть, що вони не при владі.
І коли говорять у своїх програмах у передвиборних, їхні програми схожі, швидше, на програми прем’єр-міністрів, тому що, за Конституцією, Президент не має тих повноважень, які передбачені за Прем’єр-міністром. Однак передвиборні програми рясніють програмами, про які не мало б ітися.
Олександр Мартиненко: По-перше, я не знаю, хто їх читає, ці передвиборні програми. Я думаю, що ніхто.
Мар’яна Олійник: Журналісти деякі.
Олександр Мартиненко: Так, деякі журналісти.
Я, до речі, їх не читав. Це абсолютно не потрібно. Навіщо це?
Справа в тому, що в нас існують програми, які подаються в ЦВК, тому що їх потрібно подавати, а є ті тези, які вони транслюють в ефір і на шпальтах. Навіть це не програма…
- А це, швидше, гасла.
Олександр Мартиненко: Так, дійсно, це гасла. Програм у нас немає як таких.
Я практично впевнений, що розробленої програми, що робити, як Ви правильно сказали, саме на посту Президента у кандидатів, її немає.
А чому навіть гасла такі більше прем’єрські, то вони всі вважають, що тільки хтось отримає посаду Президента, відразу вона буде головною в країні, зразу ми все поміняємо, зразу ми так перебудуємо ВР…
До речі, це не безпідставно, я вважаю, перебудуємо ВР і навіть без виборів і будемо вже призначати Прем’єр-міністра, і, як у старі добрі часи, ним керувати.
- До речі, Ви так уже сказали, що у нас буде перебудова, все. У зв’язку з цим я хотіла б запропонувати послухати російського політолога, він має таке значиме прізвище Чубайс, але є братом Анатолія Чубайса, Ігор Чубайс.
Ігор Чубайс: Чапаєв – це образ України, а Петька – Росії. Ми дивимося, як ви пливете, і віримо, що допливете, врятуєтеся, а отже, і ми будемо врятовані.
У цьому плані для мене Чапаєв – це образ України, а Петька – Росії. Ми дивимося, як ви пливете, і віримо, що допливете, досягнете демократичних перетворень, врятуєтеся, а отже, і ми будемо врятовані, тому що ми пов’язані.
Зміни в Україні вкрай важливі для росіян. Невипадково інформація про Україну найбільш цензурована в Росії. І нам дуже важливо знати, що відбувається у вас.
- Як Ви оціните його заяву?
Олександр Мартиненко: Порівняння України з Чапаєвим?
- З Росією.
Олександр Мартиненко: До речі, Чапаєв дійсно переплив цю річку, але це було не в продовження фільму, а в рекламному ролику, який був знятий під час Великої Вітчизняної війни. Для того, щоб підтримати людей, знімалися такі ролики, а потім Чапаєв виходив до людей і розповідав, як треба перемагати.
Так що це навіть не продовження фільму.
Я не думаю, що Україна зараз у такому стані, що вона тягне на роль головного героя в рекламних роликах. Оскільки мені важко сказати, куди саме вона пливе.
Іван Васильович – ясно, куди рятувався. Він, до речі, якщо хтось не пам’ятає, він рятувався, в нього стріляли, а він рятувався.
А тут мені важко сказати, де цей напрямок. А наскільки це важливо? Знаєте, мені не здається, що це дуже важливо для Росії.
До речі, для Росії, якщо брати Чубайса, то, можливо, так, тому що йому хочеться бачити якусь альтернативу тому, що є у них. Мабуть, він її там собі створив і думає, що вона тут і є.
- Ні, зараз багато хто порівнює те, що відбувається з демократією в Росії, з тим, що може статися після виборів в Україні за умови перемоги когось із кандидатів. Не будемо говорити, кого.
Мар’яно, як Ви думаєте? Наскільки це реальне порівняння? Наскільки воно має паво на життя?
Мар’яна Олійник: Я певний час тому була згодна з тими, хто вважав, який би політик не став Президентом України, він буде все рівно проукраїнським главою держави.
Зараз певні сумніви в мене виникли з цього приводу.
Тобто, 5 років тому виникли сумніви також у великої кількості людей, через це вони, напевне, всі ми знаємо, вийшли на Майдан.
Що за ці 5 років відбулося? Були великі розчарування, були невиправдані надії безумовно, але все рівно надію докінця не знищити. Тобто, все рівно ми сподіваємося, що людина, яка посяде цей пост, якою вона не була б, вона буде проводити українські інтереси.
Але інше питання, що кожен в це поняття «українські державні інтереси» вкладає різні речі. От, мабуть, у цьому проблема, що немає єдиної думки, консолідованої у суспільстві…
(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
