У 1989 році, ще за сім місяців до падіння Берлінського муру, Ґія Марґулія також приєднався до тисяч демонстрантів у центрі Тбілісі, щоб виступити проти радянського режиму Москви.
То була трагічна і кривава весна для грузинів. 9 квітня радянські солдати за наказом з Москви місили демонстрантів у Тбілісі саперними лопатами.
Дев’ятнадцятьох убили, серед них була й 16-річна дівчинка. Потім Грузія стала незалежною, пережила «революцію троянд». Сьогодні Ґія – директор однієї з публічних шкіл у Тбілісі, атмосфера в його кабінеті чимось нагадує напружену і невпевнену ситуацію двадцятирічної давнини.
Марґулія зауважує, що більшість країн, які вийшли з «радянської шинелі», були просто не готові до того, що почало відбуватися відразу ж після отримання незалежності.
«Ми наробили дуже багато помилок тоді, я так думаю. Тому що всі дуже прагнули свободи, але не готувалися до цієї волі. Ми майже всі думали, що коли ми отримаємо свободу, то все само собою стане добрим. Ми не готували людей, які були б добрими міністрами, добрими адміністраторами. У нас не було добрих концепцій розвитку нашої держави», – каже Марґулія.
Посткомуністичні народи, які були ближче до Заходу, майже автоматично стали успішними демократіями
Після 1989 року такі держави, як Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина дуже швидко стали вільними, стійкими та успішними демократіями, вступили до НАТО і ЄС.
Але такі країни, як Грузія, Україна, Молдова, які виграли незалежність після падіння у 1991 році радянського режиму, за минулі 20 років пережили складні часи, бо всіляко намагалися повністю вирватися на свободу від влади Москви, встановити демократичні системи та інтегруватися до Заходу. Але спадщина авторитарного мислення і відкочування з шляху демократії Росії, яка постійно втручається у справи незалежних сусідів, не дозволила, приміром, Україні і Грузії остаточно розпрощатися з минулим.
«Звичайно, у тих, хто був ближче до Західної Європи, скоріше пішли ці процеси. Я вважаю, що внутрішні (політичні) фактори і російське бажання не дозволити цим країнам швидше просуватися ближче до Заходу були найбільшими проблемами», – вважає американський аналітик із Ради міжнародних відносин США Джеймс Ґолдґейер.
Особливо негативну роль, як кажуть експерти, в Грузії, Україні, Молдові відіграли постійні сварки внутрішніх еліт, взаємні обвинувачення, особливо виснажливе взаємопоборювання цих вождів. Тут не знайшлося реальних лідерів, які стояли б вище особистих амбіцій і не тратили їх на зведення рахунків зі своїми опонентами, кажуть експерти.
Росія – це більша частина проблеми, але демократію треба вміти застосовувати як інструмент
Переважна більшість експертів погоджується, що роль Москви, з її намаганнями відновлювати свої сфери впливу, стала чи не найбільшим гальмом розвитку демократії на пострадянському просторі. Але всі аналітики сходяться також і в тому, що далеко не всі нові демократії Східної Європи навчилися використовувати демократичні інструменти суспільства у демократичному напрямку.
«Країна хоче стати демократією, але не може цього зробити? Таким ідеальним зразком є Польща 1992 року. Можна ж лише намагатися використовувати фасад демократії і деякі її інструменти, щоб посилити якраз недемократичний режим. І чим більше ви надаєте авторитарному чи напівавторитарному режимам урядові інструменти демократії, вони не використовують їх для демократизації. Вони направляють все на те, щоб ставати все менш демократичними», – каже професор із міжнародної політики Колумбійського університету Лінкольн Мітчелл.
То була трагічна і кривава весна для грузинів. 9 квітня радянські солдати за наказом з Москви місили демонстрантів у Тбілісі саперними лопатами.
Дев’ятнадцятьох убили, серед них була й 16-річна дівчинка. Потім Грузія стала незалежною, пережила «революцію троянд». Сьогодні Ґія – директор однієї з публічних шкіл у Тбілісі, атмосфера в його кабінеті чимось нагадує напружену і невпевнену ситуацію двадцятирічної давнини.
Марґулія зауважує, що більшість країн, які вийшли з «радянської шинелі», були просто не готові до того, що почало відбуватися відразу ж після отримання незалежності.
«Ми наробили дуже багато помилок тоді, я так думаю. Тому що всі дуже прагнули свободи, але не готувалися до цієї волі. Ми майже всі думали, що коли ми отримаємо свободу, то все само собою стане добрим. Ми не готували людей, які були б добрими міністрами, добрими адміністраторами. У нас не було добрих концепцій розвитку нашої держави», – каже Марґулія.
Посткомуністичні народи, які були ближче до Заходу, майже автоматично стали успішними демократіями
Після 1989 року такі держави, як Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина дуже швидко стали вільними, стійкими та успішними демократіями, вступили до НАТО і ЄС.
Але такі країни, як Грузія, Україна, Молдова, які виграли незалежність після падіння у 1991 році радянського режиму, за минулі 20 років пережили складні часи, бо всіляко намагалися повністю вирватися на свободу від влади Москви, встановити демократичні системи та інтегруватися до Заходу. Але спадщина авторитарного мислення і відкочування з шляху демократії Росії, яка постійно втручається у справи незалежних сусідів, не дозволила, приміром, Україні і Грузії остаточно розпрощатися з минулим.
«Звичайно, у тих, хто був ближче до Західної Європи, скоріше пішли ці процеси. Я вважаю, що внутрішні (політичні) фактори і російське бажання не дозволити цим країнам швидше просуватися ближче до Заходу були найбільшими проблемами», – вважає американський аналітик із Ради міжнародних відносин США Джеймс Ґолдґейер.
Особливо негативну роль, як кажуть експерти, в Грузії, Україні, Молдові відіграли постійні сварки внутрішніх еліт, взаємні обвинувачення, особливо виснажливе взаємопоборювання цих вождів. Тут не знайшлося реальних лідерів, які стояли б вище особистих амбіцій і не тратили їх на зведення рахунків зі своїми опонентами, кажуть експерти.
Росія – це більша частина проблеми, але демократію треба вміти застосовувати як інструмент
Переважна більшість експертів погоджується, що роль Москви, з її намаганнями відновлювати свої сфери впливу, стала чи не найбільшим гальмом розвитку демократії на пострадянському просторі. Але всі аналітики сходяться також і в тому, що далеко не всі нові демократії Східної Європи навчилися використовувати демократичні інструменти суспільства у демократичному напрямку.
«Країна хоче стати демократією, але не може цього зробити? Таким ідеальним зразком є Польща 1992 року. Можна ж лише намагатися використовувати фасад демократії і деякі її інструменти, щоб посилити якраз недемократичний режим. І чим більше ви надаєте авторитарному чи напівавторитарному режимам урядові інструменти демократії, вони не використовують їх для демократизації. Вони направляють все на те, щоб ставати все менш демократичними», – каже професор із міжнародної політики Колумбійського університету Лінкольн Мітчелл.
