Доступність посилання

21 Листопад 2017, Київ 12:42

Справу Голодомору має розглядати Гаазький суд – дослідниця


Діти жертви голоду, 1933 рік

Львів – Сім років тому зі Львова наукова експедиція у складі лікарів, істориків, свідків геноциду, священиків, монахів, вирушила на українські терени, котрі постраждали від Голодомору 1932-33 років. До них приєднувалися місцеві дослідники. Протягом п’яти років учасники експедиції відвідали Херсонську, Миколаївську, Одеську, Вінницьку, Кіровоградську, Черкаську, Дніпропетровську, Запорізьку, Луганську, Донецьку, Полтавську, Чернігівську, Житомирську, Київську області та Крим. Вони виявляли місця поховань жертв Голодомору, встановлювали хрести і проводили панахиди, спілкувались із місцевим населенням. А також шукали архівні матеріали, але доступ до них блокувався зусібіч.

Керівником науково-меморіальної експедиції «Місцями Голодомору» була лікар, громадський діяч зі Львова Анна Семенюк. Згодом вона написала книжку «Слідами голодоморів і репресій», тираж якої лише півтисячі примірників.

Анна Семенюк за працю і активну громадянську позицію удостоєна орденом Княгині Ольги. Однак, як зазначила пані Семенюк в інтерв’ю Радіо Слобода, напрацювання експедиції проігноровані у державних інституціях.

– Апеляційний суд назвав винних в організації Голодомору. Чи належно, на вашу думку, пані Семенюк, оцінена нині трагедія Голодомору, як злочин проти українських селян?

– Злочин геноциду 1932-1933 років мав ознаки воєнного злочину проти мирного населення, проти дітей, сільських жінок і старих чоловіків. Бо молодих, дужих чоловіків цілеспрямовано вивезли на якісь будівельні роботи чи посадили у в’язниці раніше. Чоловіче сильне населення не змогло захистити свої родини, бо його, по суті, не було.

За нашими даними, 70 відсотків жертв Голодомору – діти і жінки і саме проти них була застосована воєнна сила. Війська НКВС обгороджували села, вилучали продукти. Я маю сотні фактів, як діти опухлі від голоду приповзли до поля, де були колоски і їх не впускали енкаведисти, дітей убивали.

Це є усі ознаки воєнного злочину проти мирного населення, а такі злочини мають розглядатися в Міжнародному суді ООН в Гаазі і ми туди звертатимемось.

Саме громадськість зорала поле неправди Голодомору. Але коли відбувалися обговорення питань щодо судового процесу у справі Голодомору, то учасники нашої експедиції були відсторонені.

Я наголошувала на різних рівнях, зокрема на засіданнях в СБУ, що проти мирного населення були застосовані війська, що у нас є декілька громадських діячів, які у правому науковому полі багато вивчили і дослідили питання Голодомору і вони могли чимало допомогти. Але нашу ініціативу допомогти проігнорували.

53 відсотки населення Західної України загинули від воєнних злочинів і теж не ведеться ніяке слідство. Ми звертались до Генпрокуратури, але отримали відписки.

Поки ми маємо таку політичну ситуацію, де наші партії, політичні сили нагадують провокаційні групи КДБ, а не політичні структури і партії, до того часу питання воєнних злочинів будуть закриті.

– На початку вашої експедиції до вас по різному ставились люди по селах. Нині намагаються темою Голодомору протиставити знову таки захід України, де не було голоду у 32-33 роках, і схід України. Як ви відчуваєте зараз, чи змінюється думка мешканців східних областей щодо теми голоду?

– Сприйняття питання Голодомору дуже змінилось на Сході. На початку 2000-го і 2001-го люди не хотіли і боялися на цю тему говорити і ми їх могли зрозуміти. Зараз інша ситуація. Прості мирні люди визнають Голодомор, вони знають про нього. Немає значення, чи це україномовні чи російськомовні люди, усі вони говорять, що голод був і це трагедія! За ці роки більшість населення стали визнавати, що це був геноцид проти українського селянства.

Частина людей, яка не визнає питання Голодомору в Україні, це, за моїм припущенням, люди, які мали безпосередню причетність до комуністичної партії, до воєнних злочинців, або ж їхні діди чи батьки. Тому вони факт голоду так і негативно оцінюють. Ними керує страх, вони бояться правди.

Ми бачимо у що перетворилась Верховна Рада, державні структури, прокуратура і суди, хто там сидить.

Вшановувати пам’ять невинно загиблих людей – це лікувальна справа

– На що сьогодні, після рішення Київського апеляційного суду, має акцентуватись увага у вивченні питання Голодомору?

– Однозначно – це тема науковців, тема, яка б поєднала суспільство, відродила суспільство духовно. Коли ми відправляли перші панахиди за жертвами Голодомору, на молитву приходили місцеві мешканці, ми бачили, як їхні очі змінювались, наповнювались слізьми. Багато вперше промовляли молитву.

Вшановувати пам’ять невинно загиблих людей – це лікувальна справа. Я хочу, щоб ми акцентували увагу лише на чистій людській пам’яті, а не будували пам’ятки і відмивали гроші на жертвах. Цих бідних людей не треба забувати. Ми не маємо права ходити по тій землі, яка є багатостраждальною, не вшанувавши невинних жертв.

Мені непокоїть те, що політики гучно заявляють про голод, дають якісь гроші, але при цьому вони зовсім не розуміють глибини трагедії. Не можна по школах лякати дітей канібалізмом! Так, це було, але діти мають знати імена тих, хто вчився у їхніх школах і померли від голоду, що це були чудові і гарні їхні ровесники, якими господарями були їхні батьки і діди. Молодь має молотись за невинних жертв, запалювати свічку біля шматка хліба. Ми не маємо лякати дітей темою Голодомору. Пам'ять про маленьких загиблих українців від голодної смерті має нести позитив, а не сіяти страх.

– Чому від різних інституцій лунає така велика різниця в цифрах щодо жертв Голодомору?

– Ми поставили собі завдання – визначити кількість жертв Голодомору. Це є ганебно для усієї націєї, коли нині називають цифри жертв із різницею у мільйони. Із 2003 року ми почали працювати над «Атласом Голодомору», врахувавши усі села. Це могла б бути похибка щодо жертв у кілька тисяч. Ми так і не змогли знайти спільну мову з Інститутом національної пам’яті. Адже члени експедиції першими починали працювати над темою Голодомору, коли Інституту не було, а це значить, що ми маємо багато матеріалів. Ми спілкувались із тодішнім кандидатом у Президенти Віктором Ющенком, який обіцяв підтримати наші ідеї, випуск «Атласу». А коли став Президентом, то у Секретаріаті усі наші ініціативи бойкотувались колишніми комсомольцями, які там сидять. Секретаріат – це «відстійник» колишніх секретарів комсомольських організацій різних рівнів.

Вірю, що ми завершимо роботу над «Атласом» і його видамо.

Страх голодної смерті передається на кілька поколінь

– Чимало фактів, зібраної експедицією інформації увійшло у Книгу пам’яті, учасники експедиції змусили таки парламент обговорити тему Голодомору.

– Насправді, це надто малий об’єм роботи, який потрібно було уже давно зробити. Свідки Голодомору вмирають щодня. Скільки їх було у 2000-му і скільки нині…

Цю трагедію потрібно серйозно науково обґрунтувати. Території, які постраждали від Голодомору є в демографічній депресії. Вивести з такого стану їх без досліджень неможливо. Уряд мав би це розуміти, але цей уряд надсилав відписки.

– Учасники експедиції прийшли до висновку, що вплив Голодомору відчувають і відчуватимуть кілька поколінь.

– Страх голодної смерті у суспільстві передається на декілька поколінь. Цими людьми легко маніпулювати, залякати. Адже ці люди на генетичному рівні не отримали від своїх батьків чи дідів духовного і національного розвитку, бо їхні рідні померли від голоду. Генетичного передався страх.

Більше мільйона людей дали свідчення щодо Голодомору. Усім їм мають поновити право на повернення землі, яку у них забрали, мусить бути компенсація за загиблих рідних.
  • 16x9 Image

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Має досвід роботи на телебаченні і в газеті.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG