Доступність посилання

23 Листопад 2017, Київ 15:41

Варшава – Завтра у Польщі відзначатимуть 21-шу річницю від дня перших демократичних парламентських виборів. Покоління творців «Солідарності» вважає, що саме 4 червня 1989 року народилася демократична Польща. Наголошуючи на значенні цього дня в історії країни, один із засновників «Солідарності» Генрик Вуєц, депутат Сейму трьох скликань, започаткував нову традицію. Вже вдруге він організовує в польській столиці урочисте відзначення 4 червня як «свята свободи». Радіо Свобода звернулося до Генрика Вуйца із запитаннями про шлях, пройдений Польщею після 1989 року та про його оцінку ситуації в Україні.

– Яким чином «Солідарності» вдалося здобути великий успіх на парламентських виборах 1989-го? Адже організація впродовж вісімдесятих діяла у підпіллі, ви не мали ані нормального фінансування, ані доступу до медіа.

– Річ у тім, що ми не розпочинали діяльності на порожньому місці. «Солідарність» виникла у 1980-81 роках, упродовж десяти років вона змінила суспільну свідомість і заснувала багато громадських структур. Правилом «Солідарності» було створення незалежних профспілкових організацій у кожному місці праці, на кожному підприємстві. Хоч під час воєнного стану «Солідарність» була переслідувана, та все ж вона діяла. Тож під час виборів ми мали розбудовані структури в цілій Польщі. Тоді ж, з ініціативи Леха Валенси, виникали так звані громадянські комітети, які були пов’язані з «Солідарністю». Членами цих комітетів були представники широких кіл громадськості, авторитетні люди на місцях. Так, ми майже не мали доступу до медіа, та ми мали людей. Усі наші структури трималися на особистих контактах. При головному Громадянському комітеті у Варшаві діяла мережа зв’язкових. У кожному регіональному комітеті був такий зв’язковий. Саме мені довелося бути секретарем головного комітету у столиці й керувати цією армією діяльної молоді. Під час виборчої кампанії 1989-го ці люди постійно виїжджали в регіони, допомагали координувати діяльність. Такий живий зв’язок між людьми був важливіший, аніж якісь технічні засоби, він творив відчуття спільноти.

– Саме «Солідарності», тобто членам організації, яка щойно вийшла з підпілля, довелося виводити країну з глибокої економічної кризи. Як виникала антикризова програма?

– Результат виборів змусив нас змінити всю філософію «Солідарності». Ми не могли залишатися в опозиції. Народ сказав: «Беріть відповідальність за майбутнє країни». І так сталося. Тож це була цілковита зміна способу думання. Ми взяли відповідальність за країну. Тадеуш Мазовецький, людина «Солідарності», став прем’єр-міністром. Негайно ж довелося формувати програму дій уряду, та це не було складним, оскільки цю програму ми формували впродовж усього періоду воєнного стану. Навіть у час переслідувань в структурах «Солідарності» діяли групи експертів із різних галузей, які, зокрема, працювали над програмою майбутнього уряду. Тож ми були непогано підготовлені. Очевидно, на той час в найгіршому стані була економіка. Держава розпадалася. Під кінець 1989 року інфляція щомісяця зростала на 100 відсотків, а ціни щомісяця зростали вдвічі. Тож Мазовецький, стаючи на чолі уряду, мусив передусім думати про те, як рятувати державу, а вже потім думати про інші справи. Це була програма порятунку країни, що будувалася на реформах Лєшека Бальцеровича. Тобто, хоч ми входили у владу зненацька, та вже мали певний доробок.

– Реформи Бальцеровича впроваджувались у життя 20 років тому. Нині, у час світової економічної кризи, Польща залишається острівцем стабільності. Які ж секрети польського успіху?

– Я думаю, що тут важливу роль відіграли три елементи. Передусім, ті ж таки реформи Бальцеровича. 1 січня 1990 року ми почали реалізовувати пакет реформ, які впроваджували в країні ринкову економіку. Тоді рівень життя більшості поляків знизився на 30 відсотків. Це була шокова терапія. Вона вдарила по всьому суспільству, та суспільство мало так досить старої системи, й покладало такі великі надії на уряд «Солідарності», що витримало ці реформи. Тоді у Польщі були дискусії, яким саме чином виходити з тієї прірви – поступово, чи раптово й швидко. Перемогла концепція міністра фінансів Бальцеровича, який твердив, що це треба зробити раз, але докорінно. Як тоді жартували, собачий хвіст потрібно відрізати одним махом, а не поступово і шматочками. Ми дуже цього боялися, думали що люди такого шоку не витримають. Люди витримали, щоправда потім відкинули нашу команду, ми програли чергові парламентські вибори, до влади прийшли посткомуністи, але в цілому напрямок реформ було збережено.

Друга причина та, що навіть, тоді, коли наша команда програвала, а вигравали посткомуністи, вони не змінювали обраного нами шляху. Хоч вони й не впроваджували нових реформ, та імпульс заданий нами функціонував.

І третя причина та, що в передкризові роки уряд Дональда Туска був дуже обережний з позичанням грошей. Наш прем’єр вважав, що економічні проблеми Польщі краще долати власними силами, а не з допомогою позичених грошей. Як виявилося, мав рацію. Я думаю, що саме ці елементи вплинули на те, що Польща залишилася тим зеленим острівцем у морі Європи, яка тепер має проблеми.

– Після смоленської катастрофи частина польських політиків твердить, що потрібно прагматизувати зовнішню політику держави. Як саме ця політика може змінитися щодо України?


– Так, є такі твердження, що та концепція, яку у нас називають ягайлонською, тобто концепцією відчуття спільноти з нашими сусідами на Сході – з Україною, з Білоруссю, з Литвою, була надто романтичною, що вона закінчилася фіаско. Дехто твердить, що її треба змінити на більш прагматичну. Та в Польщі є велика група людей, які вважають, що зовнішньополітичний напрямок, обраний у дев’яності роки – слушний. Ці люди вважають, що поляки не можуть відвернутися від України, Білорусі й цілого сходу. І не тому, що ми маємо якусь місію на сході, а тому, що це в інтересах усього нашого регіону. Звісно, з нашого боку є певне почуття обов’язку. Наш успіх у 1989 році, зобов’язує до того, аби інших не залишати наодинці з проблемами системної трансформації, аби іншим допомагати, якщо вони тільки захочуть нашої допомоги. У Польщі нема зміни зовнішньої політики, у нас інтенсивно працюють над цим питанням, але дуже багато буде залежати від позиції самої України.

– У Польщі Вас знають як приятеля та популяризатора України. Ви – голова Польсько-українського форуму, який об’єднує громадських діячів, політиків обох країн. Як Ви оцінюєте перші 100 днів президентства Віктора Януковича?


– Закордонні візити нової української влади, тобто Президента – до Брюсселя, міністра закордонних справ – до Польщі показують, що проєвропейські тенденції збереглися. Та деякі рішення Януковича мене шокували, зокрема, продовження терміну базування російського флоту в Севастополі. Це показало, що Україна позбувається частини своєї суверенності. У дев’яності роки одним із найважливіших завдань польської влади було виведення з території держави радянських військ. Нам це вдалося. Думаю аналогічні процеси повинні відбутися в Україні. Я оцінюю «харківську угоду» однозначно негативно, навіть беручи до уваги дешевшу ціну нафти. Суверенітет – це не те, чим можна торгувати. Та Україна не приєдналася до зони вільної торгівлі з Казахстаном і Росією. Тож це позитивне, бо якби приєдналася, то питання європейської інтеграції України можна було б відкласти у далеке майбутнє. Як позитивний сигнал оцінюю й той факт, що недавня дискусія у Верховній Раді закінчилася декларацією європейського вибору вашої держави. Україна хоче бути членом ЄС, та не хоче бути членом НАТО. Що ж, це вибір України. Якщо за цим підуть законодавчі зміни, структурні реформи, то це буде вкладом Януковича в процес євроінтеграції.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG