Автор понад 150 наукових праць з історії та філософії Петро Кралюк нерідко береться за художнє перо. Упродовж останніх трьох років світ побачили шість книг художньої прози. Їхня тематика так чи інакше торкається історії Волинського краю у його географічно-історичних кордонах. Чи не найбільше уваги письменник приділяє княжому Острогу та його визначним постатям. Книга «Реліквія» – ще одне тому свідчення. 
Портрет князя Василя-Костянтина Острозького роботи невідомого художника
Перед очима читачів проходять шість останніх днів життя князя-просвітника і водночас найбільшого тогочасного магната Польського королівства – Василя-Костянтина Острозького. Це час Великого посту. Через спогади Василя-Костянтина автор описує картину набагато ширшого відрізку часу – пізнього середньовіччя. Паралельно художник творить портрет самого князя, який дійшов до нас у різноманітних старовинних копіях. І слухає його передсмертну сповідь. Роман міцно прив’язаний до історичних джерел, він відображає події від зеленого дитинства до славного, золотого Острога.
«Про князя Острозького є досить багато джерел. Після нього залишилася надзвичайно велика кількість листів, яка досі не опрацьована. Маса літератури, панегіриків, документальних свідчень, художніх творів – як відома поема про Острозьку війну... Використовував твори Василя Суразького, Івана Вишенського, наукові дослідження професора Ульяновського. І коли зрозумів, що вже можу уявити картину життя – взявся за перо», – розповідає Петро Кралюк
До історії – через художнє слово
Ідея написання роману належить ректору Острозької Академії Ігореві Пасічнику. Він впевнений, що «Реліквія» спонукає читача зацікавитись яскравими постатями української історії. У цьому автор є ідейним спадкоємцем Павла Загребельного, –каже ректор Ігор Пасічник: «Адже простіше написати щось зі своїх химерних фантазій, ніж перелопатити тони документів. Це треба було працювати в архівах Санкт-Петербурга, Кракова, німецьких і американських, звести докупи те, що вже було досліджено – для того, щоб це дійсно був роман, який відповідав би історичним подіям...»
Важливе місце в романі відведене історії написання Острозької Біблії, оригінал якої нещодавно повернувся у стіни навчального закладу, де народжувалася священна книга.
Якщо читач не знайомий з поданими в романі історичними постатями і подіями, йому стануть у нагоді розміщені наприкінці книги науково-публіцистичні нариси, присвячені династії Острозьких, (серед яких і племінниця князя, фундатор академії Гальшка Острозька), а також Іванові Вишенському, Северинові Наливайку, а ще – дітищам Василя Костянтина – слов’яно-греко-латинській Острозькій академії та Острозькій Біблії, котра стала канонічною для православних церков.
Перед очима читачів проходять шість останніх днів життя князя-просвітника і водночас найбільшого тогочасного магната Польського королівства – Василя-Костянтина Острозького. Це час Великого посту. Через спогади Василя-Костянтина автор описує картину набагато ширшого відрізку часу – пізнього середньовіччя. Паралельно художник творить портрет самого князя, який дійшов до нас у різноманітних старовинних копіях. І слухає його передсмертну сповідь. Роман міцно прив’язаний до історичних джерел, він відображає події від зеленого дитинства до славного, золотого Острога.
«Про князя Острозького є досить багато джерел. Після нього залишилася надзвичайно велика кількість листів, яка досі не опрацьована. Маса літератури, панегіриків, документальних свідчень, художніх творів – як відома поема про Острозьку війну... Використовував твори Василя Суразького, Івана Вишенського, наукові дослідження професора Ульяновського. І коли зрозумів, що вже можу уявити картину життя – взявся за перо», – розповідає Петро Кралюк
До історії – через художнє слово
Ідея написання роману належить ректору Острозької Академії Ігореві Пасічнику. Він впевнений, що «Реліквія» спонукає читача зацікавитись яскравими постатями української історії. У цьому автор є ідейним спадкоємцем Павла Загребельного, –каже ректор Ігор Пасічник: «Адже простіше написати щось зі своїх химерних фантазій, ніж перелопатити тони документів. Це треба було працювати в архівах Санкт-Петербурга, Кракова, німецьких і американських, звести докупи те, що вже було досліджено – для того, щоб це дійсно був роман, який відповідав би історичним подіям...»
Важливе місце в романі відведене історії написання Острозької Біблії, оригінал якої нещодавно повернувся у стіни навчального закладу, де народжувалася священна книга.
Якщо читач не знайомий з поданими в романі історичними постатями і подіями, йому стануть у нагоді розміщені наприкінці книги науково-публіцистичні нариси, присвячені династії Острозьких, (серед яких і племінниця князя, фундатор академії Гальшка Острозька), а також Іванові Вишенському, Северинові Наливайку, а ще – дітищам Василя Костянтина – слов’яно-греко-латинській Острозькій академії та Острозькій Біблії, котра стала канонічною для православних церков.
