Доступність посилання

15 Грудень 2017, Київ 23:59

«Русский Бог» через патріарха Кирила розбудовує «Русский мир»


Словаччина – Завершився дев’ятиденний візит патріарха РПЦ Кирила до України. Він пройшов в умовах політичного переформатування стосунків між Україною і Російською Федерацією. Хотілося б звернути увагу лише на окремі моменти його перебування в Україні, розрекламованого як пастирська подорож. Цьогорічний візит був продовженням попереднього з липня минулого року, коли, за словами українського релігієзнавця Мирослава Мариновича, Кирило прибув до України, щоб «застолбить участок». Зрозуміло, що «означену ділянку» треба контролювати, починати на ній щось вирощувати чи будувати – нав’язливо утверджувати в Україні концепцію «Русского мира», чим, власне, запопадливо і займається Московський патріарх. А нова українська влада на чолі з Президентом Віктором Януковичем (вірником УПЦ МП) зі шкіри пнеться, щоб успішно реалізувати чужу ідею «Русского мира» в Україні.

Нагадаємо, що 25 лютого цього року Кирило спеціально приїжджав до Києва, щоб благословити Віктора Януковича з обранням його на посаду Президента України. Напередодні останнього візиту до України предстоятель РПЦ похвалив команду Януковича за начебто позитивні зміни: «Вже зараз видно політичну стабілізацію, зростання економічних показників, розвиток відносин України зі світом, із найближчими сусідами, зокрема з Росією, Європою та США».

Більшість громадян України сприймають такий «душпастирський» комплімент московського гостя на адресу Президента України з іронічною усмішкою, як, зрештою, і запевнення прем’єра України Миколи Азарова, котрий у червні з приводу ста днів праці свого уряду повторив фразу Сталіна 75-річної давності, мовляв під новим керівництвом в Україні «жить стало лучше, жить стало веселее».

В Одесі Московський патріарх був гостем митрополита Одеського й Ізмаїльського Агафангела (в миру О. Савін), затятого борця з автокефалією (незалежністю) Православної церкви в Україні.

Одеський гоститель Московського патріарха – постать дуже неоднозначна. Будучи раніше митрополитом Вінницьким і Брацлавським Агафангел потурав своїм православним фанатикам, які восени 1991 року розтрощили органний інструмент у домініканському костьолі Вінниці, що його місцева влада передала Православній церкві. Про пікантні аспекти життя митрополита розповів у своїй книзі «Війна в натовпі» Дмитро Корчинський, згадуючи про захоплення вінницькими унсовцями резиденції Агафангела. В будинку митрополита було знайдено, скажімо так – предмети, далекі від потреби для зміцнення духовного життя священнослужителя. Саме через численні скандали митрополита Агафангела з Вінниці переведено до Одеси, подалі від очей, «згіршених» його поведінкою, православних овечок на Вінниччині.

В Одесі Агафангел похвалив патріарха Кирила, що він «смело и решительно, не убоявшись злобы националистов и врагов церкви всех мастей раскрыл и неопровержимо обосновал перед миром блестящую концепцию единого Русского мира, который объединяет всех нас – верных служителей и чад Русской православной церкви и преемников исторической великой России».

На сцені й малороси


Від росіянина за національністю, митрополита Одеського й Ізмаїльського Агафангела іншого й годі сподіватися. Натомість аж надто по-малоросійськи повелися деякі державні чиновники України.

Віталій Журавський, високопоставлений співробітник мера Києва, напередодні візиту Кирила до України озвучив прохання (вимогу) від «однієї з православних церков» перейменувати на Лаврську частину вулиці Івана Мазепи від площі Слави до площі Героїв вітчизняної війни.

Журавський пояснив, що «депутати Київради не мають морального права залишити без уваги звернення представників УПЦ МП – єдиної канонічної православної церкви України».

Типова «малоросійська» аргументація чиновника. Цікаво! Якщо б 100 тисяч жителів Києва звернулися до своїх градоначальників із петицією зняти з бульвару Тараса Шевченка пам’ятник основоположнику більшовицького терору Володимиру Леніну, чи Київрада також усвідомила б собі, що не має морального права залишити «без уваги» таке звернення киян? Чи може виправдовуватиметься перед ними, мовляв, проти цього виступає комуністична п’ята колона в Україні?

Малоросійське плазування проявили й органи правопорядку, які так запопадливо дбали про безпеку московського гостя на місцях його перебування в Україні, що тисячі віруючих було відрізано від участі в богослужіннях патріарха Кирила.

А що вже казати про різні перешкоди тисячам вірників УПЦ КП, яким у понеділок всілякими способами унеможливлено прибуття до столиці України на Хресний хід. Використано досвід із кінця 2004 року, коли на в’їзді до Києва міліція зупиняла громадян, щоб не потрапили вони на Майдан незалежності, поповнюючи лави помаранчевих. Супроти домашнього «бидла» можна собі дозволити що завгодно, аби лише задовольнити вимоги і побажання московського гостя, який перебував в Україні з метою переконувати українців, мовляв ми всі – росіяни, українці, білоруси – «один народ».

«Русский Бог»


Концепція «Русского мира», що її нав’язливо пропагує московська церковна і навколоцерковна братія з благословення Путіна-Медведєва є м’якішим варіантом старого переконання російських імпер-шовіністів, що в небі сидить «Русский Бог», який в особливий спосіб допомагає навіть кривавим розбоям і підступності російських завойовників.

Під час російсько-шведської війни фельдмаршал Шереметьєв, сплюндрувавши геть усю Ліфляндію (прибалти це пам’ятають) у захваті повідомляв царя Петра: «Чиню тебе известно, что Всесильный Бог и Пресвятая Богоматер желание твое исполнили: больше того неприятельской земли разорять нечего, все разорили и запустошили без остатку... только и осталось целого места Пернов да Ревель... а то все запустошено и разорено в конец».

В особливий спосіб «Русский Бог» благословив російське завоювання Кавказу.

«Велик ты наш русский Бог, покровительствовавший нам даже в наших увлечениях и заблуждениях во время минувшей кавказкой войны». Це про криваву бійню в Чечні, про яку згодом написав Тарас Шевченко в поемі «Кавказ».

Навряд чи потрібно наводити приклади «увлеченій» російських завойовників на Кавказі, зрештою, і наприкінці 20 століття.

Патріотична експлуатація «Русского Бога» перекочувала навіть у російську літературу. Так, у вірші Миколи Язикова «К ненашим» (чи не перегукується назва вірша з молодіжним рухом «путінюґенд» під назвою «Нашы»?) мовиться:

Умолкнет ваша злость пустая,
Замрет неверный ваш язык:
Крепка, надежна Русь святая,
И русский Бог еще велик
!

Чи не звідси ростуть ноги таким поняттям як «Святая Русь» та «Русский мир» в устах патріарха Кирила?

Заради справедливості слід нагадати, що російський поет Василь Жуковський, не знати, правда, чи з гордості чи зі збентеження, якось зауважив: «Русский Бог, Святая Русь – подобных наименований Бога и Отечества, кажеться, ни один европейский народ не имеет».

Лицемірний заклик до покаяння

Виступаючи в Одеській опері, Московський патріарх таврував націоналізм. «Национальная идея создаваемая на основе национализма, никогда не может быть приемлима», сказав російський імперіаліст-душпастир. А як тлумачити те, що екс-президент Росії Володимир Путін, благословляючи Дмитра Медведєва на посаду президента Російської Федерації сказав: «Он такой же националист, как и я».

Московський патріарх Кирило, схоже, не має нічого проти російського націоналізму (читай – імперіалізму), йому заважають лише прояви українського націоналізму (читай – патріотизму). Це тому, бо він заважає реставрації імперії, хоч обкраяної, але імперії – з українців та білорусів, ну, може ще й молдовани захочуть (?).

Те, що православному кагебісту Путіну не заважає мумія Леніна в мавзолеї на Красній площі у Москві можна зрозуміти. Але як зрозуміти те, що, оголосивши святим мучеником російського царя Миколу ІІ, керівництву РПЦ на чолі з патріархом Кирилом також не заважає мумія вбивці «святого мученика» в центрі Москви? Може вона ще придасться для реставрації імперії?

Керуючи Священним синодом РПЦ МП у Києві патріарх Кирило закликав православних християн України, які «перебувають поза єдністю з церквою» повернутися в «канонічну церкву».

За його словами, «в покаянні немає нічого принизливого», «немає перешкод, що не дозволяють повернутися до церковного спілкування», читай – суцільного підпорядкування.

Цей заклик першоієрарха Російської православної церкви – апогей лицемірства. Ознака гордині.

«Не сообразуйтесь с веком сим, но преобразуйтесь обновлением ума вашего», сказав би апостол Павло таким, як патріарх Кирило.
Якщо вже мова про каяття, то напевно це мало б стосуватися насамперед Російської православної церкви, вірної служниці російського імперіалізму – царського й більшовицького.

Всесвітньо відомий російський вчений-релігієзнавець Сергій Аверінцев писав: «Либо смирение без фраз – либо цинизм без удержу; средины для нас, русских, больше нет. Жизнь сохранит в себе нынче лишь тот, кто решится выбрать смирение».

Це у зв’язку з відступництвом російських православних ієрархів і віруючих у 1920-30-ті роки.

Раніше, наприкінці 19 століття російський релігійний філософ Володимир Соловйов закликав росіян покаятися в своїх національних гріхах: «Эта тираническая русификация, тесно связаная с еще более тираническим разрушением униатской церкви, представляет воистинну национальный грех, тяжелым бременем лежащий на совести России и парализующий ее моральные силы». А що вже говорити про співпрацю Російської православної церкви з органами НКДБ наприкінці Другої світової війни, коли жертвою цієї співпраці стали греко-католики (уніати) Західної України на так званому «соборі» у Львові 1946 року? У двотомнику документів про підготовку, проведення й завершення цього трагічного фарсу (Київ, 2006) красномовно свідчать документи радянських органів репресій.

«Аналізуючи результати собору, ми вважаємо, що затверджені НКДБ СРСР плани ліквідації греко-католицької церкви шляхом возз’єднання її з російською православною церквою, в основному, нами здійснені», – звітував до Москви один із керівних енкаведистів цієї акції.

У двотомнику документів детально розкрито, як ця московська православно-енкаведистська співпраця відбувалася. Хіба це не привід, як закликав уже Володимир Соловйов, для каяття?

Так цього марно сподіватися. «Русский Бог», що через Московського патріарха Кирила хоче загнати українців у «Русский мир», не потребує каяття і покори. Він не карає гординю, а прагне реставрації російської міні-імперії з трьох східнослов'янських народів, верховодити якими буде Росія.

Ось такі деякі міркування з приводу останнього візиту предстоятеля РПЦ до України. Як запевняють у його відомстві, пастирські поїздки Кирила до України відбуватимуться щорічно.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG