Доступність посилання

22 Листопад 2017, Київ 18:51
Київ – Ну, журналюги! Ну, нахабні істоти – так і пруться засунути носа до чужого скромного житла. Навіть Ганну Герман обурили. Вона мусила з усією притаманною їй делікатністю дати зрозуміти цим безпринципним шакалам пера, що так некрасиво. Що так виховані люди не чинять. Вона, мовляв, ходить у гості лише тоді, коли її покличуть, і порадила писакам робити так само. Та й зрозуміло – не поставиш їх на місце, а вони не тільки до спальні залізуть чи до туалету, а ще й питаннями державної політики цікавитися почнуть.

Це все після того, як нагадали їй про запрошення для журналістів від Президента України Віктора Януковича відвідати колишню державну резиденцію Межигір’я, яку він через хитромудрі юридичні махінації передав собі у власність і приєднав до ряду інших аналогічних помешкань на території підконтрольної йому країни.

Пані Герман ще й досі згадує 4 червня, коли на прес-конференції Януковича журналюги вкотре дістали главу держави питаннями про Межигір’я і той раптово взяв і «просто зараз» запросив їх туди. Їй ледь вдалося умовити гостинного главу держави цього не робити. Через двадцять хвилин після запрошення пані Герман повідомила, що поїздка переноситься на невизначений строк, бо саме тоді, виявилося, глава держави мав якусь міжнародну зустріч. Певна річ, писаки почали безцеремонно дізнаватися, що ж воно за зустріч така, і не знайшли інформацію. Вони цинічно вирішили, що їм навішали локшини на вуха.

Вони вирішили також, що то просто в Президента нерви здали і він запросив їх у гості, а потім схаменувся. Бо уявив собі приблизно такий діалог у Межигір’ї:

– Пане Президенте, а правду кажуть, що у вас тут страусяча ферма?

– Ні, – з притаманною йому щирістю відповідає Президент, – тут у мене ферма жирафів. Наступну поїздку до нашого начальника… чи то пак стратегічного партнера у Москву я маю намір здійснити у туфлях із шкіри молодого жирафенятка. Не одягати ж якісь нікчемні страусяті мешти, як це було під час візиту до Брюсселя.

Навіщо ділитися туфлями з електоратом?

Ну, може, про жирафенятка – це перебільшення. Але про всякі поля для гольфу, будиночки для гостей та понад сто гектарів землі – це ж таки опишуть. І коли все це прочитає електорат, то він накладе прочитане на підвищення тарифів, цін на харчі і зробить неправильні висновки. Невідомо, чи не захоче він замість подякувати за реформи раз і назавжди стягнути жираф’ячі туфлі з ніг Президента? І нащо воно Президентові треба – туфлями ділитися з якимось електоратом?

Ні! Голову електорату треба освічувати. Розповісти йому, що підвищення тарифів – це для нього благо. Ну, а підвищення пенсійного віку – це просто щастя для українських виборців, які дуже працелюбні і працювати люблять чим більше, тим краще.

А пояснити все це треба через підконтрольні… тобто через дружні газети, радіо і телебачення. Але для початку треба з журналістів під контроль поставити… тобто подружитися з ними, а тоді вже возити їх до Межигір’я. Тоді електорат буде спокійний, бо прочитає, що Президент живе у звичайній хрущовці на п’ятому поверсі без ліфту. Бо журналісти не будуть ставити їхньому другові-Президенту питання про те, чому без широкого обговорення здали Севастополь Чорноморському флотові Росії. Не будуть цікавитися, чому міського голову столиці тепер не будуть обирати кияни, а призначатиме Президент. Та й інші подібні дурні питання не звучатимуть.

Але ж ці журналісти, вперті, ніяк дружитися не бажають. Всякі рухи «Стоп цензурі» організовують. А ще й зникати почали, наче той Гонгадзе – мабуть, через впертість свою, щоб збурити всяких міжнародних спостерігачів, «Репортерів без кордонів», Міжнародну федерацію журналістів та інших діячів, котрі тільки сплять і бачать, щоб встромити носа до чужої брудної білизни. Ні щоб як друзі з Москви, як Лужков і Затулін, вимагати Крим їм повернути. Так ці шумлять, мовляв, цензура і зникнення харківського журналіста – це все наслідки політики нової влади.

Ото і заважають робити реформи. Якби не всі ці крикуни, то уже давно податок на існування кожного громадянина запровадили б. А тут мусиш їм про Межигір’я відбріхуватися. І що ото Президентові за країна дісталася?! Не те що Путінові з Медведєвим. Вони там півдержави спалили, а журналісти розказують, що вони її врятували від вогню. Ось таких би журналістів в Україні…

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG