Нова динаміка процесу правонаступництва в Росії

У системі зі слабко розвиненими інституціями і політичною традицією, що крутиться навколо особистостей, питання про те, хто стане президентом Росії в 2012 році, стало основною проблемою, що стоїть сьогодні перед країною. Питанням правонаступництва не вперше переймається російський політичний клас та оглядачі, але кожного разу динаміка є іншою.

Чи ця різниця сигналізує перетворення процесу на рутину, чи це просто протиставлення політичних персоналій – питання залишається відкритим. Іншими словами, якою мірою Конституція Росії та розвиток інституцій у цілому виступають як обмеження можливості вибору для основних політичних суб’єктів?

Під час операції правонаступництва у 2007–8 роках Конституція в кінцевому рахунку формувала процес – у тому, що президент Володимир Путін покинув свою посаду після двох термінів поспіль. Це було важливим досягненням у справі зміцнення формальних рамок конституційної політики, незважаючи на те, що маніпуляції виборчою системою та неофіційні обмеження на проведення дійсно конкурентних виборів урешті визначили результат.

У 2007–8 роках правонаступництво формувалося запеклим конфліктом між фракціями та всередині самих фракцій, пов’язаних із режимом. Громадський аспект парламентських і президентських виборів був не більш ніж верхівкою айсберга. Таким чином, у Росії на той час було два змагання щодо правонаступництва. Одне проводилося в громадській площині і педантично, докладно регулювалося Центральною виборчою комісією. В ньому брали участь політичні партії, засоби масової інформації, громадські об’єднання. А інше було приховане від очей, і в ньому групи інтересів змагалися за лаштунками.

Іноді підкилимні змагання проривалися в поле зору громадськості, як у випадках із арештами Сергія Сторчака і Олександра Бульбова, а також у появі різноманітного компромату, в тому числі на самого Путіна, з «кочовими» історіями про його нібито величезне багатство. Існувало також тло страху режиму перед «кольоровими» подіями, тобто народним згуртуванням у «помаранчевому» стилі на підтримку однієї чи іншої частини еліт чи втручанням із боку іноземних держав. «Наші» та інші навколополітичні рухи були мобілізовані в свою чергу, щоб закрити можливості для несанкціонованої політики вулиці.

Режим перманентної кампанії

У нинішньому раунді наступництва, що зосереджується на парламентських виборах 2011 року та на президентських 2012-го, ситуація є інакшою. По-перше, два головні учасники змагання добре відомі заздалегідь, в той час як у 2007–2008 роках було багато спекуляції щодо головних кандидатів. Нині прем’єр-міністр Путін, який є частиною владного «тандему», багаторазово наполягав, що вся процедура буде проходити в рамках чинної Конституції. Але він також зазначав, що ближче до часу виборів вони з президентом Дмитром Медведєвим зустрінуться і домовляться про те, хто буде висуватися.

Наприкінці він усе ж таки згадав, що вирішувати мають виборці.

Як здається, зі своїми широко популяризованими поїздками по Росії Путін вступив у режим перманентної передвиборчої кампанії. Його поїздка у вересні з Хабаровська до Чити майже завершеною шосейною дорогою, яка вперше поєднала європейську частину Росії та її далекосхідні регіони, проходила у супроводі різних інтерв’ю і була добре розрахованою піар-акцією.

Але вона також відкрила кілька слабких місць у його позиції, бо зрежисовані державою події починають виглядати трохи смішно. У показаній на телебаченні його зустрічі на рибальському човні в Японському морі напередодні поїздки капітан поскаржився Путінові, що він змушений використовувати систему навігації GPS, яка нібито завжди має відхилення у 20 метрів, і таким чином він не може зловити жодної рибини. Він сказав, що сподівається на повне введення російської системи ГЛОНАСС і впевнений, що вона буде набагато краща, ніж GPS. Штучність зустрічі і перебільшений характер претензії спровокував бурхливу хвилю насмішок.

Прихована кандидатура

Тим часом Медведєв використав Світовий політичний форум у Ярославлі минулого місяця, щоб окреслити свою відмінну політичну особистість та програму. Форум, у якому брали участь численні закордонні лідери і політологи (включно з автором цієї статті), був зосереджений на моделях демократії.

У своєму виступі 10 вересня Медведєв не тільки наполягав на тому, що Росія є демократією, але виклав низку ідей, які мають допомогти розвинути відмінну систему в Росії, що була б інтерактивною й залучала до співпраці громадськість. У той час, коли наявні формальні інститути демократичного змагання є профанізовані, це може здатися не актуальним, але крок Медведєва був явно далекий від маніпулятивного змісту терміну «суверенна демократія» (термін, від якого він відмежувався з самого початку), не кажучи вже про «керовану демократію», з якою назавжди буде пов’язане ім’я Путіна.

Захід у Ярославлі об’єднав еліти, які згуртовуються за ідеєю другого терміну для Медведєва. Для них повернення Путіна до влади означало б продовження нинішньої безвиході з усіма супутніми соціальними патологіями, у тому числі корупцією та бюрократичним переродженням. Порядок денний «модернізації», яка стала новою «перебудовою» для «медведєвістів», тягне за собою не просто технологічний розвиток, а й докорінні зміни в державному управлінні, і тим самим неявно становить критику стилю Путінового управління. Саме з цієї причини Путін, очевидно, й наклав вето на поїздку багатьох своїх міністрів на зустріч у Ярославлі.

Хоча більша частина обговорення в Ярославлі мала формальний характер, із майже відсутньою можливістю для діалогу і дискусій, захід створив рамки для своєрідної форми політичної інтеграції. Були присутні лідери всіх основних політичних партій Росії, що дозволило Сергієві Мітрохіну з партії «Яблуко» виступити з нищівною критикою сучасної російської демократії.

Під час іншої сесії лідер Комуністичної партії Геннадій Зюганов був уперше за останні десять років в одній кімнаті з одним із лідерів російського лібералізму Анатолієм Чубайсом. Останній визнав, що у нього була цікава дискусія з лідером комуністів.

Балансування

Ця подія показала, наскільки відмінна тепер у Росії суспільна сфера, з формами комунікативної дії, які можуть здатися дивними для західних спостерігачів. Із прикладу попередніх промов ми знаємо, що Медведєв ретельно реалізує в них ідеї, тож ми можемо з упевненістю очікувати, що свої ярославські тези він також буде здійснюватися в тій чи іншій формі.

По-друге, вибір перед Путіним є складнішим, ніж під час попередньої операції «спадкоємець». І хоча він, безсумнівно, плекає надію на повернення на посаду президента, і він конституційно має на це право, політичні розрахунки роблять це небезпечною справою. Врешті-решт, саме він був тим, хто вибрав Медведєва в першу чергу, і будь-які спроби запобігти його обранню на другий термін були б непрямим визнанням, що вибір не був гарним, тобто що Путін помилився з розрахунком. Дозвіл Медведєву балотуватися на другий термін сприяв би зміцненню стабільності і «неперервності» влади, що було гаслом правонаступництва у 2008 році. Все інше спричинило б політичну нестабільність.

Іншими словами, другий термін для Медведєва є природним, у той час як повернення до влади Путіна стало б приниженням для Медведєва і ляпасом для тієї частини еліти, яка виступає за справжню модернізацію економіки і суспільства. Обидва лідери, слід наголосити, мають високі цифри підтримки в опитуваннях громадської думки. Медведєв, крім того, отримав політичну поставу і виглядає все більш упевненим у собі як президент.

По-третє, повернення Путіна було б сприйнято як повернення до минулого, до важкої епохи, яку в даний час уже подолано. Цю епоху супроводжували маніпулятивні технології, які виглядають усе більш застарілими. Путін зробив великий успіх зі свого прем’єрства, відносно успішно витримавши світову фінансову кризу. Країна в даний час тішиться з майже 5-відсоткового економічного зростання. Він також заявив, що він більше не зацікавлений у міжнародних справах і що управління внутрішніми справами країни є і так досить складним завданням.

Загроза системі

Таким чином, нинішній баланс влади між Путіним і Медведєвим спрацьовує, якщо дивитися на нього через призму системи управління. Але залишається питання про те, чи такий розподіл лідерства забезпечує адекватну основу для розвитку системи. Можливо, що у нинішніх умовах це необхідна плата за стабільність системи, бо Путін забезпечує важливе політичне прикриття для Медведєва. Ця підтримка, однак, коштує все менше, бо Медведєв дедалі частіше показує, що він самостійно може керувати недисциплінованими російськими угрупованнями.

По-четверте, вибір залежить не лише від Путіна. Медведєв, безумовно, має свої погляди з цього питання, і він не робить таємниці зі свого бажання залишитися на другий термін, який у результаті конституційних поправок, ухвалених на початку його першого терміну, тепер триватиме шість років. Хоча тандем загалом працював добре, незважаючи на природні відмінності в акцентах у політиці і кадрових питаннях, за визначенням він є нестійкою структурою.

Хоча конституційна влада перебуває в руках Медведєва, політична влада зосереджена в руках прем’єр-міністра. Оскільки за Путіним є тверда парламентська більшість, будь-яка спроба звільнити його поставила б під загрозу стабільність системи в цілому.

Нарешті, на відміну від прихованих чвар, які були помітні у більш ранній період, нинішня передача влади проводиться у формі напіввідкритої публічної політики. Політична система Росії не дозволяє політичним партіям відігравати визначальну роль у виборі президента, натомість політичне суспільство бере активну участь у боротьбі за формування наступника. Тандем у політиці запровадив форму політичного плюралізму в російську систему, а це буде важко викорінити.

Хоча ми не повинні перебільшувати розбіжності між Путіним і Медведєвим, вони тим не менш становлять різницю в акцентах. Хоча вони обидва поділяють ті ж основні політичні цінності та прагнення, методи для досягнення цілей у них відрізняються. У політиці цього інколи досить для визначення подальшої долі держав.

Річард Саква – професор російської та європейської політики в університеті графства Кент у Великій Британії. Його книга «Криза демократії в Росії: Подвійна держава, фракційність та наступництво Медведєва» (видавництво Cambridge University Press) має вийти на початку 2011 року.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода