– Пане Шептицький, чи, на вашу думку, гасло «Польща – адвокат України в Європі» все ще залишається актуальним?
– Твердження «Польща – адвокат України» – це гарне гасло. Та насправді сьогодні і в ЄС, і в Польщі відчувається втома від України. З іншого боку, Президент України Віктор Янукович по-своєму втомлений Євросоюзом. Невідомо, наскільки серйозні декларації теперішньої української влади про її бажання інтегрувати Україну в об’єднану Європу. На мою думку, у Польщі Україною втомлені не тільки політичні еліти, ця втома відчувається на різних рівнях. Характерний приклад такої втоми – традиційні щорічні конференції, присвячені Україні та польсько-українським стосункам, що відбуваються у Польщі. У мене склалося враження, що тепер вони менш цікаві, аніж кілька років тому. Та й дискутують сьогодні у Польщі на українські теми не так охоче, як відносно недавно. Натомість значно цікавішими стали польські конференції, присвячені Росії. Хочу наголосити, що тут не йдеться про якесь русофільство поляків, бо поляки не могли раптово, з дня на день, стати русофілами. Та цього року, так би мовити, великим питанням польської політики стала Росія. Якщо 6 років тому, під час Помаранчевої революції, таким великим питанням, великою справою польської політики була Україна, то тепер такою справою стала Росія. Сьогодні Варшава значно більше зацікавлена Москвою, аніж Києвом.
– Наскільки передбачуваною для офіційної Варшави була політика України в 2010 році?
– Були певні несподіванки. Ми, поляки, необ’єктивно оцінювали Віктора Януковича після його обрання на посаду Президента. По-перше, ми не сподівалися, що він так швидко й результативно візьме всю повноту влади в Україні. Це ані критика, ані комплімент, я тільки констатую факт. У Польщі були прогнози, що в Україні триватиме черговий період боротьби за владу. Та Президент Янукович швидко, іноді напівлегально, впорався з тим, щоб мати в своїх руках всю владу. По-друге, чимало польських політиків та експертів ідеалізували Януковича. Вони вважали його прагматичним, реалістичним і проєвропейським, тож сподівалися, що саме такою буде його зовнішня політика. Ще в лютому цього року я сам оцінював Януковича як прагматика. Та кілька його ініціатив уже в перші місяці його президентського терміну показали, що з прагматизмом та проєвропейськістю він має небагато спільного. Крім того, виявилося, що політика Януковича дуже заідеологізована. Маю на увазі ставлення Віктора Януковича до історії, наприклад, до трагедії Великого Голоду чи до подій Другої світової. З прагматизмом та бажанням об’єднати український народ це не має нічого спільного. Замість об’єднавчих процесів ми стали свідками розсварення українського суспільства.
– Які принципові зміни відбулися в польсько-українських стосунках упродовж цього року?
– Передусім, це питання НАТО. На сьогодні НАТО зникло з порядку денного в стосунках двох держав. Цього не хоче Янукович як головний реалізатор закордонної політики України. Певні зміни відчутні й у ставленні Варшави до українських планів євроінтеграції. У Польщі на зміну євроентузіазмові щодо України прийшов єврореалізм. Щоправда, цей польський ентузіазм щодо європейських перспектив України почав зменшуватися ще до обрання Віктора Януковича на Президента. Упродовж 2010 року на ставлення поляків до європейських планів офіційного Києва помітно впливав перебіг внутрішньополітичного життя в Україні. Йдеться про дії органів державної влади, що не відповідають європейським стандартам. У Польщі великого резонансу набув, так би мовити, візит працівника СБУ до ректора Українського католицького університету отця Ґудзяка. В Польщі це сприйняли як вияв недемократичного характеру української влади. Тож в офіційній польській політиці сьогодні про Україну побутує приблизно така думка: «Друзі українці, ми вас підтримуємо, але пам’ятайте, що так, як ви робите, робити не слід». Приблизно в такому ключі неодноразово висловлювався міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський.
– А які справи, проекти визначатимуть розвиток польсько-українських стосунків у наступному році?
– Передусім, це питання поглибленої зони вільної торгівлі та угода про асоціацію України з ЄС. На жаль, я не можу ствердити, що вірю в укладення такої угоди між Україною та ЄС найближчим часом. Натомість прогресу можна сподіватись у питанні лібералізації візового режиму для громадян України з країнами ЄС. Це справа не на один рік, та саме в цьому питанні Варшава і Київ сьогодні однодумні. Ще одна справа, що визначатиме розвиток польсько-українських стосунків, – Євро-2012. Воно буде, його вже ніхто у нас не відбере. Та мене непокоїть, що в підготовці до цього європейського заходу дуже слабко виявляється його польсько-українська специфіка. Нещодавно група польських та українських соціологів досліджувала образ Польщі та поляків в Україні. Мене вразило, що тільки для кількох відсотків українців Польща асоціюється з Євро-2012. Це дуже сумно. Поки що ми, поляки та українці, не зуміли використати потенціалу цього заходу для нашого взаємного зближення та популяризації нашого сусідства, нашої приязні в Європі.
– Твердження «Польща – адвокат України» – це гарне гасло. Та насправді сьогодні і в ЄС, і в Польщі відчувається втома від України. З іншого боку, Президент України Віктор Янукович по-своєму втомлений Євросоюзом. Невідомо, наскільки серйозні декларації теперішньої української влади про її бажання інтегрувати Україну в об’єднану Європу. На мою думку, у Польщі Україною втомлені не тільки політичні еліти, ця втома відчувається на різних рівнях. Характерний приклад такої втоми – традиційні щорічні конференції, присвячені Україні та польсько-українським стосункам, що відбуваються у Польщі. У мене склалося враження, що тепер вони менш цікаві, аніж кілька років тому. Та й дискутують сьогодні у Польщі на українські теми не так охоче, як відносно недавно. Натомість значно цікавішими стали польські конференції, присвячені Росії. Хочу наголосити, що тут не йдеться про якесь русофільство поляків, бо поляки не могли раптово, з дня на день, стати русофілами. Та цього року, так би мовити, великим питанням польської політики стала Росія. Якщо 6 років тому, під час Помаранчевої революції, таким великим питанням, великою справою польської політики була Україна, то тепер такою справою стала Росія. Сьогодні Варшава значно більше зацікавлена Москвою, аніж Києвом.
– Наскільки передбачуваною для офіційної Варшави була політика України в 2010 році?
– Були певні несподіванки. Ми, поляки, необ’єктивно оцінювали Віктора Януковича після його обрання на посаду Президента. По-перше, ми не сподівалися, що він так швидко й результативно візьме всю повноту влади в Україні. Це ані критика, ані комплімент, я тільки констатую факт. У Польщі були прогнози, що в Україні триватиме черговий період боротьби за владу. Та Президент Янукович швидко, іноді напівлегально, впорався з тим, щоб мати в своїх руках всю владу. По-друге, чимало польських політиків та експертів ідеалізували Януковича. Вони вважали його прагматичним, реалістичним і проєвропейським, тож сподівалися, що саме такою буде його зовнішня політика. Ще в лютому цього року я сам оцінював Януковича як прагматика. Та кілька його ініціатив уже в перші місяці його президентського терміну показали, що з прагматизмом та проєвропейськістю він має небагато спільного. Крім того, виявилося, що політика Януковича дуже заідеологізована. Маю на увазі ставлення Віктора Януковича до історії, наприклад, до трагедії Великого Голоду чи до подій Другої світової. З прагматизмом та бажанням об’єднати український народ це не має нічого спільного. Замість об’єднавчих процесів ми стали свідками розсварення українського суспільства.
– Які принципові зміни відбулися в польсько-українських стосунках упродовж цього року?
– Передусім, це питання НАТО. На сьогодні НАТО зникло з порядку денного в стосунках двох держав. Цього не хоче Янукович як головний реалізатор закордонної політики України. Певні зміни відчутні й у ставленні Варшави до українських планів євроінтеграції. У Польщі на зміну євроентузіазмові щодо України прийшов єврореалізм. Щоправда, цей польський ентузіазм щодо європейських перспектив України почав зменшуватися ще до обрання Віктора Януковича на Президента. Упродовж 2010 року на ставлення поляків до європейських планів офіційного Києва помітно впливав перебіг внутрішньополітичного життя в Україні. Йдеться про дії органів державної влади, що не відповідають європейським стандартам. У Польщі великого резонансу набув, так би мовити, візит працівника СБУ до ректора Українського католицького університету отця Ґудзяка. В Польщі це сприйняли як вияв недемократичного характеру української влади. Тож в офіційній польській політиці сьогодні про Україну побутує приблизно така думка: «Друзі українці, ми вас підтримуємо, але пам’ятайте, що так, як ви робите, робити не слід». Приблизно в такому ключі неодноразово висловлювався міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський.
– А які справи, проекти визначатимуть розвиток польсько-українських стосунків у наступному році?
– Передусім, це питання поглибленої зони вільної торгівлі та угода про асоціацію України з ЄС. На жаль, я не можу ствердити, що вірю в укладення такої угоди між Україною та ЄС найближчим часом. Натомість прогресу можна сподіватись у питанні лібералізації візового режиму для громадян України з країнами ЄС. Це справа не на один рік, та саме в цьому питанні Варшава і Київ сьогодні однодумні. Ще одна справа, що визначатиме розвиток польсько-українських стосунків, – Євро-2012. Воно буде, його вже ніхто у нас не відбере. Та мене непокоїть, що в підготовці до цього європейського заходу дуже слабко виявляється його польсько-українська специфіка. Нещодавно група польських та українських соціологів досліджувала образ Польщі та поляків в Україні. Мене вразило, що тільки для кількох відсотків українців Польща асоціюється з Євро-2012. Це дуже сумно. Поки що ми, поляки та українці, не зуміли використати потенціалу цього заходу для нашого взаємного зближення та популяризації нашого сусідства, нашої приязні в Європі.
