Доступність посилання

20 Листопад 2017, Київ 17:48
Сьогодні почався ще один Новий рік – Старий (за юліанським календарем). Окрім цього,14 січня - Свято Василя. Разом із Різдвом та Водохрещем – це три найбільші зимові свята. Коли світська влада ввела нове літочислення, православні церкви відмовились переходити на новий стиль, унаслідок чого всі нерухомі церковні свята, а також Новий рік святкується за старим стилем. Цей так званий Старий Новий рік продовжують традиційно відзначати в Україні, Росії, Білорусі, Сербії, Чорногорії і навіть в окремих районах Швейцарії.

Напередодні Старого Нового року –13 січня, на Маланку,– традиційно готували Щедру кутю, а на ранок наступного дня засівали. На Маланку молодь здавна влаштовувала карнавальні дійства: хлопці перевдягалися у Маланку, а дівчата у Василів.

Маланчин бал

Маланка приходить на Щедрий вечір разом із Василем, щоб повіншувати щастя й здоров’я на цілий рік. У IV-V столітті справді жила дівчина Меланія, яка народилась у християнській заможній родині. У 14 років дівчину видали заміж за сина знатних людей. І молода родина усе своє майно віддала бідним. А з часом Меланія оселилася на горі Єлеонській, де пізніше заснували монастир. Саме тому, зокрема в Україні, підтримується традиція благодійних маланчиних балів. Цього року такий бал влаштовує Львівське лікарське товариство, розповідає кореспондентка Радіо Свобода.

Маланчин бал у Львові започаткований ще в 1912 році студентами-медиками і завжди на ньому збирали гроші на благодійність. Цього року львівське лікарське товариство на зібрані кошти впорядковуатиме експозиції музею історії медицини Галичини імені Мар’яна Панчишина. «На балу є і коза, і Василь, і Меланка, сценки, жарти, концерт. Ми хочемо показати народні українські традиції, щоб люди їх знали», - зауважив отець Тарас Мілян, один із організаторів заходу.

Щедрування та засівання

Якщо від Різдва і до Маланки (13 січня) по хатах ходили ватаги колядників, то далі вже естафету віншування господарів перебирали щедрувальники і засівальники, зауважує етнограф Олексій Доля. «З 13 на 14 біля кожного двору спалювали дідуха. А щедрують на Щедрий вечір спочатку діти. Ходять від хати до хати спочатку найменші, потім старші. Дуже є цікаві промовляння, наприклад, таке: «Татуню, мамуню, пустіть до хати погріти п’яти, пустіть до груби погріти зуби, пустіть до печі погріти плечі». Є також спеціальні щедрівки хлопцю, щедрівки дівчині», - розповідає етнограф.

Саме 13 числа час заспівати «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров’я», зазначає релігієзнавець Дмитро Степовик. Сонце у ці дні високо, наближається весна, люди будують плани стосовно нового врожаю, говорить він. «Від цього дня починаються щедрівки, які відрізняються від колядок тим, що, в основному, це побажання доброго врожаю. Колядки ж носять більше богословсько-обрядовий характер. Щедруючи, люди радіють, що сонце повернуло за пруг, не так далеко весна, танення снігів і сподівання нового врожаю».

На відміну від Свят-вечора, коли на столі обов’язково мало бути 12 пісних страв, на Щедрий вечір готували м'ясо. Вважалося, що страв на столі мало бути вдосталь, щоб рік був ситим, зазначає знавець народної кухні Лідія Артюх. «Дуже багато готували страв. На Поліссі, наприклад, кутю готували не лише на Різдво та на Водохрещу, але й на Новий рік. Готували обов’язково і для щедрувальників: і млинці, і вареники, і пироги, і книші… А оскільки це вже був не піст, то на столі була ковбаса,сало, м'ясо. Але якихось ритуальних страв не було».

Наступного дня після Меланки -14 січня - християни вшановують Святого Василя Великого, який вважається покровителем хліборобів. Відтак основним обрядом цього дня є засівання осель зерном – на знак добробуту і врожаю. Хоча, як зауважує Олексій Доля, ця традиція має ще язичницькі корені.

Зранку 14-го січня по хатах ідуть засівальники, і мають це бути саме хлопці, вважається, що саме вони мають перші зайти до оселі цього дня. А «жито, пшениця, всяка пашниця», якими посівають на Василя, – це побажання багатства та достатку господарям.

Водіння кози

За давніми віруваннями українців, коза вважалася символом добробуту і врожаю, відтак цей персонаж разом із плугом були неодмінними атрибутами новорічних щедрувань, зауважує Тарас Мельник, музикознавець, керівник дитячого фольклорного гурту «Дай Боже». «Одягалися кожухом навиворіт, робили дерев’яну голову. У деяких місцевостях, крім кози, був ще кіт, який сала просив, нявкав і теж розважав і веселив публіку. Взагалі, водіння кози – це весела забава з розвагою, де коза танцювала, стрибала, а господарі вважали за честь обдарувати козоводів, щедрувальників». Інколи роль кози грає не людина в костюмі, а просто дерев’яна палиця, один із кінців якої розколюють, немов роги. А щедрувальники прикрашають ці роги за власним бажанням.

Етномузикант Юрій Вовк брав активну участь у « водінні кози» – він грав
колоритного персонажа, якого звати Лікар-Аптекар. «За обрядом, коза помирає, і робляться певні дії, щоб її оживити. Виходить лікар, який насправді є шарлатаном, і лікувати нікого не вміє, але щось пробує, розповідає, який він розумний. Це виходить дуже смішно», - згадує музикант.

Коли Коза все ж оживала, усі глядачі зітхали із полегшенням, адже одужання тварини означало скоре відродження всієї природи після холодної зими. Також вважалося, що на Новий рік всім належить бути веселими, бо до оселі приходить людська Доля. Відтак її намагалися не злякати сварками чи похмурістю. Адже, як зустрінеш Новий рік, так його і проживеш!
  • 16x9 Image

    Марічка Набока

     У 2004 році закінчила Український гуманітарний ліцей КНУ ім. Тараса Шевченка. У 2010 отримала диплом магістра журналістики Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. Має публікації в газеті «Громадський захисник», журналах «Книжник-review», «Київська Русь» та інших виданнях. Працювала в програмі «Підсумки» на телеканалі Ера. На Радіо Свобода – з 2007 року. Коло професійних зацікавлень: права людини, українська культура, волонтерський рух.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG