– Я був би радий, якби в підтексті цього фільму відчувалося загальне питання, питання змін і відходу. У житті щось приходить, щось відходить, змінюється спосіб життя. І ця п’єса про таку зміну. Тут головний герой не вміє дати собі раду з цією зміною, тому, коли він втрачає цю посаду, то для нього руйнується цілий світ. Закінчується все найгіршим можливим способом, тобто так, що врешті головний герой адаптується і вже в позиції підлеглого буде служити новому стану справ. Це загальна тема, яка не претендує на те, щоб бути документом про якусь конкретну особу або про конкретний відхід когось конкретного з його посади.
– Як драматург Ви багато писали в стилі театру абсурду, який, здавалося б, дуже добре підходив для обговорення соціальних недуг при комунізмі. Як Ви гадаєте, чи це актуальне й сьогодні?
– Якщо говорити про себе, то, мушу сказати, я приємно здивований тим, що мої п’єси, особливо ті, що я написав раніше, ставлять і тут, і там. Найголовніше те, що вони актуальні і для нинішніх глядачів, особливо молодих, які часто ходять на мої вистави і забавляються. Це найкраще, що я міг собі побажати, щоб моя творчість не сприймалася як одноразова продукція однієї епохи.
– Торкнімося іншої актуальної теми: Ви допомогли донести до світу попередження про зовнішню політику США щодо Росії, заявивши, що через позиції так званого «реалізму» зазнають ризику загальні західні цінності. Як Ви оцінюєте дії Вашингтона в Єгипті на сьогоднішній день?
– Президент Мубарак упродовж довгих десятиліть був союзником Америки та одним із гарантів певного спокою на Близькому Сході. Він утримував добрі стосунки із західним світом, відтак я розумію, чому американці не можуть просто так сказати «хай собі йде». Але рано чи пізно вони змушені будуть ухвалити якесь рішення. Я особисто вважаю, що Мубарак мав би піти відразу і не чекати до виборів. Але, якщо це можливо, йому мали б дозволити достойно відійти з посади. Мені здається, що подібного погляду дотримується і президент Обама, навіть якщо він висловлює це дипломатичніше. Але він президент найпотужнішої в світі держави, а я – громадянин маленької країни.
– Як драматург Ви багато писали в стилі театру абсурду, який, здавалося б, дуже добре підходив для обговорення соціальних недуг при комунізмі. Як Ви гадаєте, чи це актуальне й сьогодні?
– Якщо говорити про себе, то, мушу сказати, я приємно здивований тим, що мої п’єси, особливо ті, що я написав раніше, ставлять і тут, і там. Найголовніше те, що вони актуальні і для нинішніх глядачів, особливо молодих, які часто ходять на мої вистави і забавляються. Це найкраще, що я міг собі побажати, щоб моя творчість не сприймалася як одноразова продукція однієї епохи.
– Торкнімося іншої актуальної теми: Ви допомогли донести до світу попередження про зовнішню політику США щодо Росії, заявивши, що через позиції так званого «реалізму» зазнають ризику загальні західні цінності. Як Ви оцінюєте дії Вашингтона в Єгипті на сьогоднішній день?
– Президент Мубарак упродовж довгих десятиліть був союзником Америки та одним із гарантів певного спокою на Близькому Сході. Він утримував добрі стосунки із західним світом, відтак я розумію, чому американці не можуть просто так сказати «хай собі йде». Але рано чи пізно вони змушені будуть ухвалити якесь рішення. Я особисто вважаю, що Мубарак мав би піти відразу і не чекати до виборів. Але, якщо це можливо, йому мали б дозволити достойно відійти з посади. Мені здається, що подібного погляду дотримується і президент Обама, навіть якщо він висловлює це дипломатичніше. Але він президент найпотужнішої в світі держави, а я – громадянин маленької країни.
