Доступність посилання

13 Грудень 2017, Київ 15:32

Українська мова на телебаченні й радіо


Своїми оцінками щодо нинішньої мовної ситуації в радіо- і телеефірі України поділилися Оксана Єлманова, член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, і Тарас Чубай, фронтмен гурту «Плач Єремії».


Частина перша


Частина друга

– Чи залишиться українська мова в українському ефірі? Це питання знову постало руба, коли дізналися про зменшення квотування української мови в українському телевізійному і радіоефірі, про те, що зменшена частка обов’язкового україномовного мовлення для Національної телерадіокомпанії України, тобто для державної телерадіокомпанії.

Пані Оксано, може, Ви поясните нам, чому Національна рада з питань телебачення і радіомовлення України (здається, що це саме український орган регулюючий) намагається зробити щось таке, що суперечить інтересам української культури і мови?

Оксана Єлманова
Оксана Єлманова:
Я б заперечувала такій думці, тому що зараз Національна рада з питань телебачення і радіомовлення дотримується всіх чинних законів і норм, які передбачають не менше 75% загального обсягу мовлення для всіх телерадіомовників. І ця норма якраз відстоюється нами. Ми, дотримуючись цієї норми, контролюємо роботу всіх телерадіомовників, щоб не було ніяких відступів від неї.

– Зараз ситуація складається так, що ви контролюєте норму у 75%, тому ви довели норму для Національної телерадіокомпанії до 75%, хоча було більше, згідно з законом?

Оксана Єлманова:
Мовити не менше 100%. І це було їх (мовників) рішенням. Зараз присилають заяви зменшити до чинної норми – 75%
Ні. Згідно з законом, це й було 75%. Але взагалі до цього часу були деякі конкурси. Завдяки конкурсним умовам, компанії, які були переможцями цих конкурсів, брали на себе обов’язки мовити не менше 100%. І це було їх (мовників) рішенням. Ця норма була вже чимось прийнятним. І зараз Ви її сприймаєте, як норму закону.

Тобто, це було рішення деяких мовців, які, взявши на себе такі зобов’язання, вели мовлення 100%, а зараз, розуміючи якісь обставини комерційного змісту чи змін, які відбуваються на ринку з точки зору попиту кінцевого споживача, присилають заяви щодо того, щоб зменшити до чинної норми – 75%.

– Я так розумію, що це все ж таки початок процесу, тому що зараз говориться про те, що буде (парламент це вже обговорив у першому читанні) і 50% норма на українську музику в радіоефірі скасована взагалі. Тобто, квот не буде. І тоді будете дотримуватися, як я розумію, цієї норми? Це теж буде закон.

Оксана Єлманова:
Давайте говорити тільки про сьогодення.

Щодо Вашого питання, я можу тільки розмірковувати, як воно може відбутися. Але рішення парламенту – це рішення парламенту. Дії Національної ради з питань телерадіомовлення – це ті дії, якими ми зараз й керуємося на підставі закону.

Ще ми можемо поговорити про мою особисту думку з цього питання. Вона поодинока деколи, коли ми ухвалюємо рішення в Національній раді. Дійсно, коли приходять компанії, які на підставі конкурсних умов брали на себе зобов’язання мовити 100%, то для них були деякі преференції, коли цей конкурс відбувався, тому 100%, які вони брали на себе як зобов’язання, вони повинні це виконувати.

Я дуже часто голосую за те, щоб не продовжувати ліцензію чи не давати можливість компанії відступати від взятих на себе зобов’язань, тому що це було зобов’язання, вона щось врахувала для себе. І ще раз наголошую, що це була для них виключна ситуація, в рамках якої вони ставали переможцями.

Мені теж особисто прикро те, що йдуть такі зміни. Якщо дивитися відверто на логіку цих процесів, то є необхідність таких змін для самих компаній, які діють у конкретному економічному просторі. Що б ми тут не говорили, є завдання і інформаційна політика держави, але також вони діють як комерційні компанії в рамках економічного сектору. І тут питання конкретно смаків і запитів кінцевого споживача.

– Виходить так, що український споживач не хоче слухати українську музику, як можна зрозуміти з точки зору інтересів індустрії?

Оксана Єлманова:
Так насамперед мовить сама індустрія.

– От бачите, Тарасе.

Тарас Чубай
Тарас Чубай:
Це цікаво. Ну, мої діти мовлять зовсім інакше. У мене троє дітей, які, на жаль, на сьогоднішньому українському, будемо казати розмовною мовою, телевізорі не можуть знайти нічого українського для себе. І вони запитують у мене: «Тату, чому це не українською мовою? Я не розумію цієї мови. Якою це мовою?»

Якщо «процикати» український ефір, то насправді 99%, а деколи і 100% ти просто не знайдеш і українського слова, не те, що української музики. 50% квота української музики – це особливо відчутно не було. Якщо цю квоту взагалі ліквідують, українська музика взагалі зникне
Справді якщо взяти просто пульт і, як то кажуть, «процикати» український ефір, то насправді 99%, а деколи і 100% ти просто не знайдеш і українського слова, не те, що української музики.

Про українську музику – це взагалі окрема розмова. Це складно і погано вже давно з цим питанням. І навіть при тому, що ніби мала працювати ця 50% квота української музики – це особливо відчутно не було ні для українських музикантів, ні для моїх шанувальників, скажімо. Ну, і взагалі з того, що мої знайомі говорять. Ми цього не відчули, що працювала.

Якщо цю квоту взагалі ліквідують, то що ж буде далі? Просто українська музика взагалі зникне, вона не буде мати ніякої підтримки. Отакі десь думки.

– Якщо ми подивимося на досвід цивілізованого світу (можливо, цей світ останній рік не дуже хвилює Україну і її владу, але він ще існує), ми побачимо, як у країнах з набагато більш потужною культурою, ніж українська, роблять все для захисту, так би мовити, національного виробника, навіть іноді йдучи всупереч інтересам індустрії.

Ми можемо навести для прикладу Францію. У Франції величезна естрада, непереможена музика, але разом з тим там є чітке квотування франкомовної продукції. Англомовну продукцію теж можна почути – нікуди вона не дівається. Очевидно, що вона набагато якісніша, ніж та російська продукція, якою наш споживач фактично змушений годуватися в українському ефірі, тому що, можна сказати, що та російська продукція, яку нам пропонують, швидше за все, продукція поганого смаку. І прикро, що українська держава культивує поганий смак у громадян.

Але то справа тих, хто сьогодні при владі. Не наша компетенція. Але Франція робить ці квоти, вони є.

Тарас Чубай:
У Франції завжди так не було. У них була ситуація, коли було повністю все англізоване і американізоване. І вони взялися за голову. І просто цими законами, цієї підтримкою вони врятували французьку музику і підняли на отакий от високий рівень.

І те ж саме робила Канада. До того, як Канада не підняла ці квоти для свого музичного виробника, ніхто не знав канадійських виконавців. Зараз на увесь світ відомі і ті ж (вони мені не дуже подобаються, але тим не менше) Браян Адамс, Селін Діон і так далі. Це все завдяки оцим законам по підтримці свого виробника, свого музиканта.

– А ми, пані Оксано, йдемо протилежним шляхом.

Оксана Єлманова:
Ви застосували добру фразу: «Взялися за голову». Давайте спробуємо зрозуміти, що вона за собою має? Взялися за голову - хто конкретно? І як вони крок за кроком це втілювали в життя? Це перша моя пропозиція поговорити якраз з цього приводу.

І друге. Я хотіла ще сказати, що, ми, мабуть, збиралися тут мати якісь різні думки. Але я хочу наголосити, що моя думка збігається з думкою Тараса і з Вашою думкою, тому що я теж займаю позицію того, що державна мова і мова нації – це дуже важливий момент.

Взагалі, якщо казати філософськи, то я вважаю, що мова нації – це генний код нації. Якщо ми її не маємо, не підтримуємо, то з нами теж відбуваються деякі процеси, про які ми можемо казати, що ми не нація, що ми «розмиваємося». Тому тут я теж стою на засадах захисту. І вважаю, що держава повинна застосовувати всі можливі інструменти щодо того, щоб ця мова, державна мова, українська мова укріплювалася, розвивалася і проникала.

– Це прекрасні слова!

Оксана Єлманова:
Ми не повинні були би втручатися в контент компаній і в політику щодо їх господарської діяльності. Але ми це робимо
Я якраз вас запрошую до бесіди на тему: «Як взятися за голову?» Тому що щодо того, що стосується мого рівня, а я є членом Національної ради, то я зі своїми колегами веду розмови, ми дискутуємо, виробляємо певні принципи, підтримуючи чинні норми закону, як все-таки вести просвітницьку роботу, роботу з телерадіомовниками, які приходять на засідання і кажуть: у нас є така проблема (наприклад, регіональне мовлення в Криму) – нас не слухають українською мовою, у нас застосовуються норми закону, які кажуть, що якщо це є регіони, де є нацменшини, то ми маємо право мовити мовою нацменшин. У них нацменшини – це росіяни.

Ми вступаємо у ці дискусії на засіданнях і намагаємося знайти спільне рішення для того, щоб телерадіомовники не переступали цю грань.

В принципі ми не повинні були б втручатися в контент цих компаній і в політику щодо їх господарської діяльності. Але ми це робимо, тому що є громадська позиція, і є розуміння того, що мова для держави – це важливо.

– Ми маємо запитання від радіослухача.

Слухач (переклад): Пані Оксано, чому на радіо «Промінь» цензура, не пускають українську пісню Антіна Мухарського «Тачанка»? Кого лякають слова: «Геть запроданців гетьманів, ханів геть та їх синів»?

Оксана Єлманова:
Ми не маємо права втручатися у господарську діяльність, а контент – це господарська діяльність радіомовників. Тому я тільки можу вислухати як член Національної ради якесь ваше незадоволення, навіть можу бачити їх у письмовому вигляді, якщо Ви направите, і поставити певні запитання компанії, якщо вона на це відреагує і буде свідомість на те, щоб ці зауваження врахувати у своїй діяльності, то Ваша думка може бути врахована.

– Пане Тарасе, Ви відчуваєте, що зараз є якісь нові труднощі з українським ефіром? Може, з політичним змістом пісень в українському ефірі? Щось відбувається чи нічого не змінюється?

Тарас Чубай:
Дуже складно потрапити на будь-який ефір. Підтримки держави не відчувається жодної. З а попереднього Президента не треба було особливо вмовляти, щоби тебе взяли в ефір
Я говорив би, скорше, з позиції не музиканта, а слухача і споживача.

Коли я їду в авто, я намагаюся накрутити щось на радіо таке, я вже не кажу, щоб мені подобалося, принаймні таке, щоб було терпиме. І це дуже складно в українському ефірі, бо засилля просто російської попси несамовите. Я цим дуже незадоволений. І в результаті я вимикаю радіо і вмикаю якийсь компакт-диск свій.

І те ж саме з телебаченням. Ти намагаєшся щось знайти для себе, вже перестав шукати те, що подобається, а шукаєш вже просто терпиме, щоб якось пережити цей вільний час біля екрану. Отака ситуація.

А говорити з точки зору музиканта, то взагалі це дуже складно, потрапити на будь-який ефір, складно домовитися про те, щоб тебе крутили, про якісь там рower рlay взагалі немає мови. Підтримки держави, одним словом, не відчувається. Була така ілюзія за попереднього Президента, що буде ця підтримка. Може, я не встиг якось її відчути.

Оксана Єлманова:
Щодо ілюзії, то вона була у тому, що зобов’язані були телерадіомовними 50% пісенного фонду мати україномовного. Логіка моя торкається наступних висновків. Тобто, якщо Ви популярний співак, Ви охоплюєте якусь аудиторію, яка є Вашими слухачами… Тобто, для телерадіомовника є виконане завдання – покриття, тобто вони мають якусь кількість слухачів. Якщо Ви популярний співак, то вони зацікавлені у тому, щоб взяти Вас на канал і крутити. В ті попередні часи це були комерційні відносини, а чи Вас безкоштовно крутили такі телерадіомовники?

Тарас Чубай: Я слово «ілюзія» для краси додав. Насправді було відчуття, що стало легше трошки з цим усім, і не треба було особливо вмовляти, щоб тебе взяли в ефір. Ситуація була краща.

Говорити про популярність українських виконавців і порівнювати з російськими неможливо, тому що ця величезна кількість теле- і радіовпливу на нас російського відразу ставить нас у страшенно нерівні умови. І ми не можемо виходити і стартувати з того самого нуля. Ми є на нульовій позиції, а наші, так би мовити, конкуренти російські є на набагато вищій позиції. І це, на жаль, по замовчуванню така ситуація є.

Нас повинна рятувати наша держава, трошки ставити нам якісь комфортніші умови. Звичайно, це поки що мрії, а по ідеї так мало б бути, мені здається. І тільки тоді, коли дотягнеться до певного рівня рівень український, можна ставити в рівні умови, в якісь конкурентні. Зараз ми просто не в тій ситуації. На жаль.

Оксана Єлманова: Я це розумію. Просто моє питання було в тому, чи були це безкоштовні відносини з телерадіомовниками, з популярними каналами, а чи Ви не платили ніяких грошей?

Тарас Чубай: У моєму випадку це були безкоштовні відносини. Я чув, не можу стверджувати, що це правда, що в інших людей траплялися не безкоштовні ситуації. На сьогоднішній день розмова може бути тільки через фінанси.

Оксана Єлманова:
Сама індустрія не хоче сприймати політичне завдання держави щодо «взрощення» мови. Що з цим питанням робити?
Якщо повертатися до того періоду, який був, держава дала певну дотацію, зобов’язала ринок цих 50% брати, інакше в них було недотримання законодавчих вимог, і вони підпадали під конкретні порушення. Порушення – це фінансові санкції з боку держави.

Але сам ринок, тобто ми з Вами, суспільство, отримавши цю політику держави, не могли домовитися один з іншим. Тобто, сама індустрія не хоче сприймати політичне завдання держави щодо «взрощення» мови. Що з цим питанням робити?

Тарас Чубай:
Це нормально. Звичайно, що не хоче. Звичайно, що індустрія хоче йти легшим шляхом. Це само собою. Це не треба бути розумником великим, щоб це зрозуміти.

Оксана Єлманова:
Це питання полягає в культурі і у відповідальності бізнесу.

Тарас Чубай:
Звичайно, що це зрозуміло. Але бізнес ніколи не стане якимсь там висококультурним і моральним. Бізнес хоче заробляти гроші і буде це робити.

Оксана Єлманова:Я згадую філософське висловлювання про те, що кожен народ заслуговує свого правителя, тому що ми єдине суспільство. І крок за кроком кожен з нас формує якісь принципи, закладає культуру у свою свідомість, свій світогляд і у свідомість своїх дітей, людей довкола нас. І це все пов’язане. І сказати, що в нас усе погано, тому що у нас, скажімо так, влада не та…

– Ні, ми з Тарасом говоримо про те, що ми закликаємо владу до відповідальності. Просто цій владі нагадуємо, що це влада цієї держави. Проблема не в тому, та вона, а чи не та, а в тому, що є певні дії, якщо влада має діяти, якщо вона вважає себе владою. І є певні громадянські обов’язки, скажімо, боротися з цією владою, яка діє всупереч державним інтересам.

Ми знаємо, що бувають ситуації, коли влада в деяких країнах діє всупереч державним інтересам. Тоді люди намагаються зробити все, щоб якнайшвидше цієї влади позбутися. Ми це бачимо в Єгипті, ми це бачили в Києві у 2004 році. Якщо люди усвідомлюють, що влада фактично зайнялася демонтажем цієї держави, якою вона має керувати, люди мають боротися з цим демонтажем, якщо ця держава їм потрібна.

Це, мені здається, теж логічно. От ми намагаємося усвідомити: чи це початок демонтажу, чи просто недолугі, некомпетентні дії чиновників? От і все.

Оксана Єлманова:
Якщо казати про політику Національної ради з питань телерадіомовлення, то так, у нас існували різні думки, ми прислухалися до цих різних думок, тому що ми є колегіальним органом і повинні це робити.

Я дуже вдячна, що сьогодні зібралися мої колеги в Національній раді, люди, які мають і толерантність, і лояльність, і досвід, і розуміння, що відбувається. Тому єдина політика є розуміння того скрутного становища, яке склалося з мовним питанням у державі.

Ми всіма своїми діями намагаємося навіть працювати з індустрією для того, щоб і там було певне розуміння. Наприклад, останні наші засідання – радіо «Ера». У фарватері вони йшли: і мова, і новини, і все інше. І коли вони приходять і кажуть, що хочемо змінити мову, то для мене це було і прикро, і ми всі разом почали відстоювати і закликати їх до того, що ви взяли для себе таку планку лідерства, то тримайте її. Тримайте!

Ми зараз кажемо, що слово за парламентом. Так, це є посланці від народу. Давайте, як народ буде…

– Впливати на них?

Оксана Єлманова:
Так. Від цього розкладеться ситуація з мовним питанням у парламенті. Це моя особиста думка. Я думаю, що якраз так воно й буде відбуватися.
  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG