Львів належить до тих міст, де слово «вбиральня» має синонім, який вживають тільки у Львові – «пан Едзьо». Реальний мешканець міста Ернест (Едзьо) Тарлерський проживав тут на початку ХХ століття. На площі Ринок у нього була кнайпа «Атляс», і усі продавці з ринку йшли туди у вбиральню. Чоловік змушений був запровадити платний вхід, і таким чином звідси й розпочинається історія приватних туалетів у місті. А серед мешканців відтоді і вкорінився вислів «піти до пана Едзя».
У «Мазох-кафе» усе в чорних тонах
Екскурсія львівськими вбиральнями охоплює Масонську кав’ярню, «Криївку», «Мазох-кафе» та інші. Кожна вирізняється стилем і оригінальністю, а подекуди дивує дизайном на кшталт трону чи наклеєними банківськими документами боржників ще у ХІХ столітті.
Львовознавець Петро Радковець може розповідати численні історії та байки про львівські вбиральні, які ще називають полонізмом – виходки. Бо донині у деяких помешканнях у центрі міста вони винесені поза помешкання, і, щоб дійти, доводиться відчинити та зачинити з вісім дверей.
У ресторані «М’ясо та пиво» на стінах банківські документи боржників
За словами екскурсовода, у Львові, у порівнянні з іншими українськими містами, ситуація з вбиральнями найкраща, бо у кав’ярнях і ресторанах пропускають людей у виходки. Однак для туристичного міста, каже Петро Радковець, де на кожному кроці п’ють не лише каву, а й пиво, вбиральні є стратегічно необхідними об’єктами. Натомість громадських «панів Едзів» таки катастрофічно бракує, особливо у нових районах міста.
«У світі відомо так багато різних технологій вбиралень, щоб тримати їх у чистоті, і сподіваюсь, що до Євро-2012 переймуть досвід. До речі, коли у Луврі ще ходили за портьєри, у нашому Золочівському замку вже було шість вмонтованих у стіни туалетів, де все збиралось, була дощівка», – каже львовознавець.
Підприємці не поспішають орендувати вбиральні
Львову, згідно з чисельністю населення, потрібно 170 громадських вбиралень. Нині їх менш як 20, а туристів щороку у місто приїжджає все більше. Та й городяни до цієї ситуації ставляться критично.
При свічках у «Масонській кнайпі»
За підрахунками мерії, будівництво однієї вбиральні обійдеться майже у півмільйона гривень, тому міські чиновники та райці сподіваються на гроші підприємців. Втім, львівські бізнесмени вважають цей вид діяльності збитковим і вказують місцевій владі на те, що вона зумисно зволікає із затвердженням документації.
Про це розповів Радіо Свобода ресторатор Петро Адамик, який належить до Клубу достойних львів’ян, що орендує громадську вбиральню на площі Ринок.
«Може ,у Львові і найкраща ситуація, якщо порівнювати з іншими містами, але цю проблему ще вирішувати і вирішувати. Економічно це не є вигідний бізнес, бо має бути і якісне обслуговування, і належно підтримувати чистоту. Мерія мала б просто нам не заважати, а погоджувати швидко документацію, розглядати ті проекти, які група підприємців уже подала мерові. Але донині віз і нині там. Ми не можемо знайти порозуміння з міською владою», – наголосив ресторатор.
За неофіційною статистикою, чоловіки протягом свого життя проводять 3 роки у вбиральнях, а жінки – утричі більше.
У європейських країнах у «пана Едзя» можна ще й в інтернет вийти і привести себе до порядку. Такого класу вбиральні у Львові обіцяють обладнати до Євро-2012. Адже існує вислів: якщо все хочеш знати про господаря – зайди до нього у вбиральню.
Екскурсія львівськими вбиральнями охоплює Масонську кав’ярню, «Криївку», «Мазох-кафе» та інші. Кожна вирізняється стилем і оригінальністю, а подекуди дивує дизайном на кшталт трону чи наклеєними банківськими документами боржників ще у ХІХ столітті.
Львовознавець Петро Радковець може розповідати численні історії та байки про львівські вбиральні, які ще називають полонізмом – виходки. Бо донині у деяких помешканнях у центрі міста вони винесені поза помешкання, і, щоб дійти, доводиться відчинити та зачинити з вісім дверей.
За словами екскурсовода, у Львові, у порівнянні з іншими українськими містами, ситуація з вбиральнями найкраща, бо у кав’ярнях і ресторанах пропускають людей у виходки. Однак для туристичного міста, каже Петро Радковець, де на кожному кроці п’ють не лише каву, а й пиво, вбиральні є стратегічно необхідними об’єктами. Натомість громадських «панів Едзів» таки катастрофічно бракує, особливо у нових районах міста.
«У світі відомо так багато різних технологій вбиралень, щоб тримати їх у чистоті, і сподіваюсь, що до Євро-2012 переймуть досвід. До речі, коли у Луврі ще ходили за портьєри, у нашому Золочівському замку вже було шість вмонтованих у стіни туалетів, де все збиралось, була дощівка», – каже львовознавець.
Підприємці не поспішають орендувати вбиральні
Львову, згідно з чисельністю населення, потрібно 170 громадських вбиралень. Нині їх менш як 20, а туристів щороку у місто приїжджає все більше. Та й городяни до цієї ситуації ставляться критично.
За підрахунками мерії, будівництво однієї вбиральні обійдеться майже у півмільйона гривень, тому міські чиновники та райці сподіваються на гроші підприємців. Втім, львівські бізнесмени вважають цей вид діяльності збитковим і вказують місцевій владі на те, що вона зумисно зволікає із затвердженням документації.
Про це розповів Радіо Свобода ресторатор Петро Адамик, який належить до Клубу достойних львів’ян, що орендує громадську вбиральню на площі Ринок.
«Може ,у Львові і найкраща ситуація, якщо порівнювати з іншими містами, але цю проблему ще вирішувати і вирішувати. Економічно це не є вигідний бізнес, бо має бути і якісне обслуговування, і належно підтримувати чистоту. Мерія мала б просто нам не заважати, а погоджувати швидко документацію, розглядати ті проекти, які група підприємців уже подала мерові. Але донині віз і нині там. Ми не можемо знайти порозуміння з міською владою», – наголосив ресторатор.
За неофіційною статистикою, чоловіки протягом свого життя проводять 3 роки у вбиральнях, а жінки – утричі більше.
У європейських країнах у «пана Едзя» можна ще й в інтернет вийти і привести себе до порядку. Такого класу вбиральні у Львові обіцяють обладнати до Євро-2012. Адже існує вислів: якщо все хочеш знати про господаря – зайди до нього у вбиральню.
