– Коли надійшла перша інформація про трагічні події у Норвегії, перше, що спало на думку: це знову прояви радикального ісламізму. Тим часом, насправді, причина терактів у екстремізмі європейського походження. Як на це відреагували Ви, фахівець з питань меншин, расизму та міграції?
– Від самого початку була принаймні одна поважна причина гадати, що мова йде про інше, неісламське походження цих атак. Насамперед, коли це трапилося, на думку не прийшла справа мули Крекара, що керує невеликою курдською гілкою, наближеною до «Аль-Каїди», і який живе у Норвегії від 1991 року. По-друге, терористичних атак з боку ультраправих у нинішній історії налічується чимало. Починаючи від 1995 року, коли у Оклахома-Сіті колишній морський офіцер Тімоті МакВей підкинув бомбу до федеральної споруди. Це був символічний напад на цілий федеральний устрій Америки. Подібне спостерігається і діях убивці з Осло. Далі, у 1999 році сталася серія терористичних атак у Лондоні, скоєна молодою особою з ультраправої партії. Ми також спостерігали низку інших подібних епізодів, які, на щастя, були менш кривавими. Але все це свідчить про те, що крайньоправий тероризм очевидний і він справді існує.
– Несподіванкою стало те, що криваві атаки були скоєні у державі, яка мала репутацію вільної й толерантної до мігрантів, де расизм та ксенофобія разом із політичним націоналізмом не мали великого поширення...
– У випадку в Норвегії мова йде про феномен, що зветься «теорією самотнього вовка». Тобто, цей чоловік сам, здебільшого через інтернет, перетворився на радикала. Він не входить до класичних войовничих структур, що мають свою ієрархію. Тобто, ніхто йому наказів не давав. Щодо крайньо правого тероризму, то так, без сумніву, саме це мало місце. Але не слід поєднувати підозрюваного з Осло із Партією прогресу, якій він колись симпатизував і яка не є право-радикальною партією популістів та ксенофобів у прямому значенні. Це, швидше, політична течія, що близька до феномену (нідерландського політичного спрямування) Ґерта Вілдерса.
– Відомо, що надзвичайно агресивні висловлювання та маніфест автора кривавих атак у Осло спочатку з’явилися у інтернеті. Чи не слід владі створити служби для стеження за інтернет-мережею, щоб таким чином ідентифікувати потенційних терористів?
– Безумовно, можна стежити за інтернетом і визначати людей, які на екстремістських форумах десятки разів подають ознаки того, що вони мають ультрарадикальні погляди. Але ми не можемо створювати щось на зразок «веб-поліції», яка спостерігатиме за всім населенням і фіксуватиме все, що люди роблять в інтернеті. Крім того, часто такі сайти зареєстровані у державах із лояльними законами. А от, скажімо, у країнах Східної Європи взагалі немає законів щодо свободи висловлювань у інтернеті. Тим часом, у Сполучених Штатах такі закони є, і вони дають право публікувати приблизно все, як у політичній, так і в інших галузях. Це й пояснює той парадокс, що більшість ісламістських сайтів зареєстровані саме в Америці. Але у норвезьких терористичних атак є ще й соціальний бік: нині з’являється чимраз більше людей, які, не будучи членами офіційних радикальних партій, бо це поліції легко простежити, сповідують радикальні погляди наодинці. Дії цих людей, що самотужки, завдяки екрану комп’ютера знаходять технічну документацію та політичне підґрунтя своїм ідеям, щоб потім перейти до дій, передбачити дуже складно.
– Від самого початку була принаймні одна поважна причина гадати, що мова йде про інше, неісламське походження цих атак. Насамперед, коли це трапилося, на думку не прийшла справа мули Крекара, що керує невеликою курдською гілкою, наближеною до «Аль-Каїди», і який живе у Норвегії від 1991 року. По-друге, терористичних атак з боку ультраправих у нинішній історії налічується чимало. Починаючи від 1995 року, коли у Оклахома-Сіті колишній морський офіцер Тімоті МакВей підкинув бомбу до федеральної споруди. Це був символічний напад на цілий федеральний устрій Америки. Подібне спостерігається і діях убивці з Осло. Далі, у 1999 році сталася серія терористичних атак у Лондоні, скоєна молодою особою з ультраправої партії. Ми також спостерігали низку інших подібних епізодів, які, на щастя, були менш кривавими. Але все це свідчить про те, що крайньоправий тероризм очевидний і він справді існує.
– Несподіванкою стало те, що криваві атаки були скоєні у державі, яка мала репутацію вільної й толерантної до мігрантів, де расизм та ксенофобія разом із політичним націоналізмом не мали великого поширення...
– У випадку в Норвегії мова йде про феномен, що зветься «теорією самотнього вовка». Тобто, цей чоловік сам, здебільшого через інтернет, перетворився на радикала. Він не входить до класичних войовничих структур, що мають свою ієрархію. Тобто, ніхто йому наказів не давав. Щодо крайньо правого тероризму, то так, без сумніву, саме це мало місце. Але не слід поєднувати підозрюваного з Осло із Партією прогресу, якій він колись симпатизував і яка не є право-радикальною партією популістів та ксенофобів у прямому значенні. Це, швидше, політична течія, що близька до феномену (нідерландського політичного спрямування) Ґерта Вілдерса.
– Відомо, що надзвичайно агресивні висловлювання та маніфест автора кривавих атак у Осло спочатку з’явилися у інтернеті. Чи не слід владі створити служби для стеження за інтернет-мережею, щоб таким чином ідентифікувати потенційних терористів?
– Безумовно, можна стежити за інтернетом і визначати людей, які на екстремістських форумах десятки разів подають ознаки того, що вони мають ультрарадикальні погляди. Але ми не можемо створювати щось на зразок «веб-поліції», яка спостерігатиме за всім населенням і фіксуватиме все, що люди роблять в інтернеті. Крім того, часто такі сайти зареєстровані у державах із лояльними законами. А от, скажімо, у країнах Східної Європи взагалі немає законів щодо свободи висловлювань у інтернеті. Тим часом, у Сполучених Штатах такі закони є, і вони дають право публікувати приблизно все, як у політичній, так і в інших галузях. Це й пояснює той парадокс, що більшість ісламістських сайтів зареєстровані саме в Америці. Але у норвезьких терористичних атак є ще й соціальний бік: нині з’являється чимраз більше людей, які, не будучи членами офіційних радикальних партій, бо це поліції легко простежити, сповідують радикальні погляди наодинці. Дії цих людей, що самотужки, завдяки екрану комп’ютера знаходять технічну документацію та політичне підґрунтя своїм ідеям, щоб потім перейти до дій, передбачити дуже складно.
