Приспущені прапори, церковні дзвони, хвилина мовчання – так Німеччина відзначає 50-річчя початку зведення Берлінської стіни. Цього тижня обербургомістр німецької столиці Клаус Воверайт закликав не забувати про жахи, які приніс із собою мур, що свого часу герметично відгородив Західний Берлін від Східного.
«Нема жодних сумнівів у тому, яку функцію мала виконувати стіна. Це була частина диктаторської системи», – наголосив Воверайт.
Про підступність східнонімецького державного керівництва свідчить і передісторія зведення Берлінської стіни. Ще в липні 1961 року тодішній лідер НДР Вальтер Ульбріхт запевняв, що ніхто ні від кого не збирається відгороджуватися стіною. Але вже через місяць він наказав звести мур.
Річ у тім, що східні німці тоді масово тікали до Західної Німеччини, зокрема, до формально окремого від неї Західного Берліна. Починаючи від 1949-го й до 1961 року, Східну Німеччину покинуло майже три мільйони осіб. Особливо легко було перетнути кордон у Берліні.
Підступність режиму
За одну ніч місто розітнули на дві частини. Чимало родин, друзів і навіть сусідів раптом опинилися по різні сторони доти майже умовного, а тепер реального кордону. Лінія розділу проходила навіть через будинки, коли частина будівлі опинилася на Заході, а інша – на Сході.
На кордоні, який ставав дедалі щільнішим, можна було спостерігати драматичні сцени. Люди стрибали навіть з вікон верхніх поверхів і дахів, рятуючись від соціалістичної диктатури, що вирішила замурувати своїх громадян.
Загалом за час існування внутрішньонімецького кордону було вчинено 200 тисяч спроб перетнути його в західному напрямку. На кордоні загинуло близько 600 осіб, із них щонайменше 136 при спробі подолати Берлінську стіну.
Розшукати сліди Берлінської стіни сьогодні досить складно. Після політичних змін у Східній Німеччині, що сталися 1989 року, стіну майже так само швидко знесли, як і спорудили – такою великою була ненависть до неї з боку жителів східних і західних німців.
Стіна як застереження
Нині, однак, розмірковують над відновленням деяких відрізків, щоб продемонструвати нащадкам всю жорстокість системи.
«Нам сьогодні доводиться мати справу із закидами, чому стіну всюди знесли. Але хочу нагадати про настрої, які панували у 1989–90-х роках. Тоді кожен вважав за правильне звільнити наше місто від цієї ганебної стіни. Дивлячись із сьогоднішньої точки зору, можна сказати, що, можливо, й вартувало б залишити якийсь відрізок як приклад», – сказав берлінський обербургомістр Клаус Воверайт.
Його попередник на цій посаді Ебергард Діпґен належить до тих, хто хотів би відновити деякі відрізки стіни. На його думку, важливо показати людям конструкцію кордону, який розтинав Берлін. А це не тільки височенні бетонні стіни, але й колючий дріт, собаки, сторожові вежі й самострільні пристрої.
Таким чином можна показати, як функціонувала стіна, вважає Діпґен. Інакше, каже він, молоді люди більше не можуть собі навіть уявити всі жахи ендеерівського прикордонного режиму.
Найдовший відрізок Берлінської стіни, що зберігся досі, розташовано поблизу Східного вокзалу, вздовж річки Шпреє. 1990 року його розмалювали митці з усього світу. Найвідоміша робота – братерський поцілунок Леоніда Брежнєва й Еріха Гонеккера під назвою «Смертельне кохання».
1991 року цей відрізок взяли під захист як історичну пам’ятку. До 20-річчя падіння стіни близько ста художників відновили свої роботи, які частково змилися дощем.
«Нема жодних сумнівів у тому, яку функцію мала виконувати стіна. Це була частина диктаторської системи», – наголосив Воверайт.
Про підступність східнонімецького державного керівництва свідчить і передісторія зведення Берлінської стіни. Ще в липні 1961 року тодішній лідер НДР Вальтер Ульбріхт запевняв, що ніхто ні від кого не збирається відгороджуватися стіною. Але вже через місяць він наказав звести мур.
Річ у тім, що східні німці тоді масово тікали до Західної Німеччини, зокрема, до формально окремого від неї Західного Берліна. Починаючи від 1949-го й до 1961 року, Східну Німеччину покинуло майже три мільйони осіб. Особливо легко було перетнути кордон у Берліні.
Підступність режиму
За одну ніч місто розітнули на дві частини. Чимало родин, друзів і навіть сусідів раптом опинилися по різні сторони доти майже умовного, а тепер реального кордону. Лінія розділу проходила навіть через будинки, коли частина будівлі опинилася на Заході, а інша – на Сході.
На кордоні, який ставав дедалі щільнішим, можна було спостерігати драматичні сцени. Люди стрибали навіть з вікон верхніх поверхів і дахів, рятуючись від соціалістичної диктатури, що вирішила замурувати своїх громадян.
Загалом за час існування внутрішньонімецького кордону було вчинено 200 тисяч спроб перетнути його в західному напрямку. На кордоні загинуло близько 600 осіб, із них щонайменше 136 при спробі подолати Берлінську стіну.
Розшукати сліди Берлінської стіни сьогодні досить складно. Після політичних змін у Східній Німеччині, що сталися 1989 року, стіну майже так само швидко знесли, як і спорудили – такою великою була ненависть до неї з боку жителів східних і західних німців.
Стіна як застереження
Нині, однак, розмірковують над відновленням деяких відрізків, щоб продемонструвати нащадкам всю жорстокість системи.
«Нам сьогодні доводиться мати справу із закидами, чому стіну всюди знесли. Але хочу нагадати про настрої, які панували у 1989–90-х роках. Тоді кожен вважав за правильне звільнити наше місто від цієї ганебної стіни. Дивлячись із сьогоднішньої точки зору, можна сказати, що, можливо, й вартувало б залишити якийсь відрізок як приклад», – сказав берлінський обербургомістр Клаус Воверайт.
Його попередник на цій посаді Ебергард Діпґен належить до тих, хто хотів би відновити деякі відрізки стіни. На його думку, важливо показати людям конструкцію кордону, який розтинав Берлін. А це не тільки височенні бетонні стіни, але й колючий дріт, собаки, сторожові вежі й самострільні пристрої.
Таким чином можна показати, як функціонувала стіна, вважає Діпґен. Інакше, каже він, молоді люди більше не можуть собі навіть уявити всі жахи ендеерівського прикордонного режиму.
Найдовший відрізок Берлінської стіни, що зберігся досі, розташовано поблизу Східного вокзалу, вздовж річки Шпреє. 1990 року його розмалювали митці з усього світу. Найвідоміша робота – братерський поцілунок Леоніда Брежнєва й Еріха Гонеккера під назвою «Смертельне кохання».
1991 року цей відрізок взяли під захист як історичну пам’ятку. До 20-річчя падіння стіни близько ста художників відновили свої роботи, які частково змилися дощем.
