Доступність посилання

ТОП новини

Американські ветерани сучасних війн: важка дорога додому


Київ – Після 11 вересня 2001 року США посилили військові зусилля та розпочали антитерористичну кампанію в світі, щоб забезпечити власну та світову безпеку. Фактично, ідеться про війну, яка точиться поза межами США, але в якій задіяні понад два мільйони американських вояків. Тим, хто повертається додому, також непросто: внаслідок психологічних та емоційних проблем, через брак робочих місць та соціальної кризи, для багатьох ветеранів повернення додому перетворюється на важкий шлях.

США тривалий час перебувають у стані війни: понад 10 років американці мають своїх вояків на території Афганістану, більш як 8 років – в Іраку. А потім, повертаючись додому, ці військові опиняються у доволі скрутному становищі. Так, дехто з них потерпає від психічних розладів та емоційної нестабільності; інші, звільнившись з армії, не можуть знайти роботу внаслідок кризи та супутнього їй безробіття; декому з вояків важко звикнути до мирного життя після щоденних ризиків і небезпек воєнних кампаній.

Президент США Барак Обама нещодавно вжив термін «покоління 11-го вересня», до якого належать американці, які служили в американських збройних силах у це десятиліття.

«Ми вітаємо екстраординарну військову службу, яку несе покоління 11-го вересня, ті майже 5 мільйонів американців, котрі у ці 10 років стали військовослужбовцями… Того вересневого ранку вони займалися своїми повсякденними мирними справами, а потім одягли військову форму, змінили своє життя, щоб служити своєму народові. Вони сказали державі: «відправ (на боротьбу) мене!» – зазначив Барак Обама.

«Загублене покоління»?

Виконавши свій обов’язок, представники «покоління 11-го вересня» зіштовхнулися з серйозними проблемами. Медики з Міністерства оборони США пояснюють це кількома причинами. Так, під час операцій в Афганістані та Іраку збільшилась кількість поранених, покалічених солдатів. Наприклад, у роки Другої світової війни на одного вбитого було приблизно двоє поранених, а під час нинішніх кампаній на одного вбитого американця – семеро поранених. Загальна кількість поранених вояків перевищила 40 тисяч вояків, повідомляє оборонне відомство США.

Одному з них – лейтенанту Камерону Керру, який був поранений від вибуху міни біля афганського міста Кандагара у лютому цього року, ампутували ліву ногу майже по коліно. Перебуваючи на реабілітації у військовому шпиталі Вашингтона, лейтенант Керр зазначив, що поруч із ним було багато молодих вояків, які прийшли до війська відразу після навчання, вони отримали серйозні поранення і почувають себе непотрібними.

«Хлопці ідуть в армію, іноді радикально змінюючи при цьому свої життя. А далі вони потрапляють під кулі, вибухають на мінах, інколи внаслідок поранень вони залишаються без геніталій, а це катастрофа для чоловіка: адже якщо у нього немає дітей, це означає, що їх не буде вже ніколи! Зрозуміло, що ці молоді солдати впадають у відчай, серед них чимало самогубців», – зауважив Камерон Керр.

Міністерство оборони визнає: минулого року самогубство вчинили близько 500 вояків, що майже дорівнює кількості убитих того року солдатів США. Крім того, існує ще одна негативна тенденція: більшість ветеранів вдома починає вживати алкоголь і наркотики, сподіваючись позбутися жахливих спогадів, кажуть у дослідницькому центрі RAND. Тож існує ще один термін для означення ветеранів афганської та іракської кампаній – «загублене покоління»…

Важкий шлях до себе…

Допомогти ветеранам намагаються їхні родини, друзі, громадськість. Так, у каліфорнійському місті Сан-Дієго ветеран в’єтнамської війни Філ Лендіс створив Селище ветеранів. Він надає їм дах над головою, навчає ремеслу, знаходить можливість надати певну медичну допомогу.

Волонтери підтримують понад дві тисячі бездомних самотніх ветеранів, більшість із них неповносправні або безробітні. За словами Лендіса, більшість ветеранів, повертаючись додому, не можуть порозумітися з собою новим та з новими реаліями життя в Америці.

Колишній морський піхотинець, а нині інвалід Ненсі Шіліро у лютому 2005 року, під час служби в Іраку, стояла поруч із танком, який вибухнув. Жінка залишилась без правого ока, а повернувшись додому, не змогла влаштуватись на роботу. До того ж вона тривалий час була змушена вживати знеболювальні ліки та антидепресанти, що спричинило її залежність від медичних препаратів.

«Я думала, що збожеволію, але водночас розуміла, що мушу щось робити. Мені поталанило, я потрапила у програму допомоги ветеранам – проект «Одисей», і там мені повернули віру в себе, віру в життя. Я змогла подолати депресію, перебороти себе, я знайшла нових друзів і роботу», – каже офіцер Шіліро.

Попереду у Лендіса та його колег складна робота – полегшити важкий і довгий шлях додому і до себе для тисяч американців, які захищали свою державу від тероризму.

Матеріал підготували Богдана Костюк і Heather Maher

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG