«Ганьба і сором!» – такими вигуками маніфестанти в Римі зустріли черговий вотум довіри до Берлусконі. Молодіжний рух «обурених» проводить масові акції непокори і в інших італійських містах. А після парламентського голосування його речники заявили про нові маніфестації проти урядових заходів щодо скорочення дефіциту бюджету.
Економічною політикою кабінету правоцентристів невдоволені також опозиція та більшість населення, про що свідчить опитування громадської думки. Рейтинг прем’єр-міністра стрімко впав також внаслідок судових і сексуальних скандалів, чим, на думку опонентів, Берлусконі переймається більше, ніж занедбаною економікою країни.
До останнього голосу
Однак і цього разу він утримався в сідлі. До останнього рахував своїх прихильників у парламенті, адже поступово лави його партії рідшають та й міністри не миряться між собою і визнають слабкість лідера.
«Правоцентристи шукали можливість купити чи переманити на свій бік аж до останнього голосу. Але ці нероби не усвідомлюють, що одна річ – більшість кількісна, тобто куплена, й інша справа – більшість політична, бо в парламенті вже немає тієї політичної більшості, за яку голосували виборці у 2008 році», – зазначив лідер опозиційної партії «Італія цінностей» Антоніо Ді П’єтро.
Від 2008 року, коли Берлусконі втретє посів прем’єрське крісло, питання про довіру до його уряду постало вже 51-й раз. І щоразу аналітики дивуються, як при негативних економічних показниках і таких численних брудних скандалах цей політик все ще тримає Італію у своїх руках?
«Оборонна позиція»
Одна з відповідей криється в тому, що владна партія «Народ Свободи», як власне і вся більшість, діють не за демократичним принципом спільності поглядів, а як велика приватна фірма Сильвіо Берлусконі. Тобто, як пан сказав, так підлеглі й зробили. За день до голосування, прем’єр попередив вірних прибічників, що він виступає гарантом їхнього майбутнього, а якщо раптом голосування програють, то блок правих взагалі розпадеться.
Італійська головоломка нині ще більше ускладнюється, бо на ділі уряд не має довіри ні серед населення, ні в Європі, ні на міжнародних ринках, але на словах його ще підтримує парламент Італії.
«Складається враження, що цей вотум довіри потрібний прем’єру та й уряду не для того, щоб керувати країною, а щоб залишатися при владі, це така собі оборонна позиція влади», – вважає головний редактор La Repubblica Еціо Мауро.
Задоволений черговою підтримкою парламентарів, Берлусконі оголосив з наступного тижня розробку реформ зі стимулювання економіки, чого від нього давно вимагає Європейський центральний банк. Та попри бадьорий настрій лідера правих, місцеві й західні оглядачі скептично оцінюють його наміри до конкретних дій. Тому рано чи пізно перспектива дочасних виборів знову постане на італійському горизонті.
Економічною політикою кабінету правоцентристів невдоволені також опозиція та більшість населення, про що свідчить опитування громадської думки. Рейтинг прем’єр-міністра стрімко впав також внаслідок судових і сексуальних скандалів, чим, на думку опонентів, Берлусконі переймається більше, ніж занедбаною економікою країни.
До останнього голосу
Однак і цього разу він утримався в сідлі. До останнього рахував своїх прихильників у парламенті, адже поступово лави його партії рідшають та й міністри не миряться між собою і визнають слабкість лідера.
«Правоцентристи шукали можливість купити чи переманити на свій бік аж до останнього голосу. Але ці нероби не усвідомлюють, що одна річ – більшість кількісна, тобто куплена, й інша справа – більшість політична, бо в парламенті вже немає тієї політичної більшості, за яку голосували виборці у 2008 році», – зазначив лідер опозиційної партії «Італія цінностей» Антоніо Ді П’єтро.
Від 2008 року, коли Берлусконі втретє посів прем’єрське крісло, питання про довіру до його уряду постало вже 51-й раз. І щоразу аналітики дивуються, як при негативних економічних показниках і таких численних брудних скандалах цей політик все ще тримає Італію у своїх руках?
«Оборонна позиція»
Одна з відповідей криється в тому, що владна партія «Народ Свободи», як власне і вся більшість, діють не за демократичним принципом спільності поглядів, а як велика приватна фірма Сильвіо Берлусконі. Тобто, як пан сказав, так підлеглі й зробили. За день до голосування, прем’єр попередив вірних прибічників, що він виступає гарантом їхнього майбутнього, а якщо раптом голосування програють, то блок правих взагалі розпадеться.
Італійська головоломка нині ще більше ускладнюється, бо на ділі уряд не має довіри ні серед населення, ні в Європі, ні на міжнародних ринках, але на словах його ще підтримує парламент Італії.
«Складається враження, що цей вотум довіри потрібний прем’єру та й уряду не для того, щоб керувати країною, а щоб залишатися при владі, це така собі оборонна позиція влади», – вважає головний редактор La Repubblica Еціо Мауро.
Задоволений черговою підтримкою парламентарів, Берлусконі оголосив з наступного тижня розробку реформ зі стимулювання економіки, чого від нього давно вимагає Європейський центральний банк. Та попри бадьорий настрій лідера правих, місцеві й західні оглядачі скептично оцінюють його наміри до конкретних дій. Тому рано чи пізно перспектива дочасних виборів знову постане на італійському горизонті.
