Доступність посилання

14 Грудень 2017, Київ 21:15

Фізик Даниленко: іранцям я нічого не розповідав про атомну бомбу


Бушерська АЕС, Іран
Київ – Український учений В'ячеслав Даниленко відкидає як «чорний піар» повідомлення про те, що він допоміг розбудувати Іранові ядерну програму з військовою ціллю. Світові медіа цього тижня писали про В’ячеслава Даниленка як саме про того «іноземного експерта», якого агенція МАГАТЕ згадала у своєму резонансному звіті про іранську ядерну програму. Дехто навіть охрестив Даниленка «батьком» іранської атомної бомби. В ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода 77-літній учений розповів детальніше, що спонукало його поїхати на роботу до Тегерана і чим конкретно він там займався.

– Як Ви прийшли в науку і яким напрямком займалися?

– Після закінчення в Житомирі середньої школи я поїхав до Москви і вступив до Московського авіаційного інституту на факультет літакобудування. Закінчив цей факультет на початку 1958 року. Тобто, я авіаконструктор літаків, а не ракет. В КБ «Сухого» готував диплом винищувача-перехоплювача. Потім за розподілом потрапив у нинішній Снєжинськ – це ядерний центр (у Челябінській області Росії – ред.).

Там я потрапив у відділ Крупнікова, який займався рівнянням стану. Безпосередньо до якихось розробок боєприпасів я не був причетний. Там була група, яка займалася впливом високих тисків на фазові перетворення (у статиці спочатку). А в 1960 році Забабахін (науковий керівник цього центру) відкрив схему синтезу алмазів в ударних хвилях за допомогою використання енергії вибуху. І ось від 1960 року я почав цим займатися, а в 1963 році вперше в світі відкрив синтез детонаційних наноалмазів. Зараз це моя основна спеціальність і основна сфера моїх досліджень. Видав я вже дві книги, дуже багато різних публікацій і доповідей на цю тему маю.

– Як Ви потрапили до Ірану?

– Я працював в Академії наук у Києві з 1989 року (мене запросили якраз за алмазною тематикою). У розпал кризи, коли нам платили по 20 доларів на місяць і ми повинні були працювати два дні, а решту три дні могли працювати, а могли й не працювати. Коротше кажучи, я почав шукати можливості десь організувати виробництво наноалмазу, тому що це дуже цікавий матеріал, у нього велике майбутнє. І ходив всюди, в посольства також, пропонував свої послуги. І в іранському посольстві мене запросили на співбесіду і взяли на роботу, щоб я почав цей синтез. Грошей у них теж не виявилося. Тоді барель нафти коштував 8 доларів, і в обмін вони запропонували мені написати цикл лекцій, пов'язаних із динамічним детонаційним синтезом алмазів. Але там, щоб говорити про синтез, потрібно було говорити про газодинаміку, про фізику вибуху, про теорію детонації. Та група студентів, яку мені набрали, взагалі в цій справі абсолютно нічого не розуміла, і мені довелося писати ці лекції досить довго, більше року, перекладати на англійську, а англійська в мене погана, і потім їм ці лекції читати. Жив я тільки в Тегерані з 1996 по 2000 роки. Це жив, а працював менше, тому що в 1997 році у мене був інсульт (спекотний клімат не для мене), а в 1999 році я вже не міг ходити (в мене артроз). І мені довелося зробити дуже складну операцію з протезування кульшового суглоба. Я знову вчився ходити. Після інсульту вчився розмовляти і ходити, а тут – ходити. А потім я спокійно поїхав. І ось тепер, що стосується моєї участі, самі зробіть висновок. Якби я мав якусь причетність до ядерної програми (а чи була вона в той час, я щось дуже сумніваюся, скоріше за все, ніякої програми тоді ще й не було)... Якби я був носієм державних таємних відомостей Ірану, то так би вільно мене з Ірану не випустили, а я поїхав, коли захотів. Сказав «до побачення!», та й усе, поїхав.

– Чи в Ірані Ви займалися передовсім науковою роботою?

– Я займався синтезом детонаційного алмазу, стиком алмазу і, головне, найважча була для мене робота – це підготовка цих лекцій. На основі цих лекцій я видав книгу минулого року. Зі мною вже багато разів розмовляли про мою роботу в Ірані експерти МАГАТЕ і різні агенти таємних служб, як я зрозумів. А ось ця книга – це енциклопедія, досить товста, на основі моїх лекцій з фізики вибуху і про всі численні технології застосування енергії вибуху. Як виглядає, через цю енциклопедію експертам здалося, як я думаю, що я фахівець з усіх цих питань. Насправді, я просто дуже довго все це мусив читати (там більше тисячі посилань) і популярно викладати студентам. І я не фахівець з усіх цих питань, які викладені в книзі, я фахівець із синтезу ударно-хвильових і детонаційних наноалмазів. А щоб зрозуміти і правильно пояснити механізм цього синтезу, всі процеси, які відбуваються, потрібно знати фізику вибуху, теорію детонації. Тому я мимоволі цим змушений був займатися. І всі мої публікації за останні 10 років, численні доповіді, ці дві книжки, які я видав, присвячені цьому. І на підставі правильного розуміння синтезу, тільки на цій основі можна створити виробництво наноалмазів із оптимальною технологією. На жаль, досі я не можу знайти інвестора на цю дуже цікаву роботу. У всьому світі є дуже багато публікацій на цю тему, але поки це все лише досліджується. Щодо виробництва, то є тільки фірма, яку я створив із Падалком з 1991 році.

– Ви сказали, що Вам було складно працювати з іранськими студентами. Як Ви зараз оцінюєте рівень іранських учених і чи є у Вас послідовники серед учнів, які слухали Ваші лекції і працювали з Вами?

– Ось такої інформації я не маю зовсім. Я тільки дві статті знайшов, що в Ірані цей наноалмаз досліджують. А з людьми, які це роблять, я не знайомий. Справа в тому, що в них у всіх однакові імена: Ахмед, Махмуд, і дуже важко їх якось запам'ятати. Повинен вам сказати, що в Ірані у мене ніяких контактів чи контрактів із військовими не було. Я ніколи з ними не зустрічався.

– Ви передовсім працювали зі студентами, читали їм лекції?

– Так. Вони дуже талановиті молоді хлопці, добре знають комп'ютер і англійську, це я зрозумів. А те, що я їм читав, мені доводилося починати просто з нуля, все говорити їм досить популярно, все від азів. Що далі – я не знаю. Там було чоловік сім-вісім. Куди вони поділися потім? Я поїхав і мене це абсолютно не хвилює, куди вони пішли далі. Може, якась інформація, яку я їм давав? Але вона з відкритих джерел, може, вона комусь знадобилася в цій програмі? Не знаю, чесно.

– Ви згадали, що з Вами розмовляли представники МАГАТЕ. Про що вони розпитували?

– Минулого року на конференції в Чорногорії до мене підійшов експерт, який тут, у Києві, працював, поспілкувався з усіма моїми колегами, з якими я працював. Я в Києві працював сім років в Академії наук. Він поспілкувався і з керівником «Аліт», Падалком. Він до мене підійшов і розповів, що поспілкувався з усіма цими товаришами, які щось йому говорили про мене. Але далі я йому все розповідав про Іран, так само як і всім іншим, і він купив цю мою товсту книгу-енциклопедію. І мені чомусь здається, що ця книга якось дозволила їм зробити висновок, що я такий великий фахівець у всіх галузях фізики вибуху, що міг якось допомогти Ірану. А тут логіка у всіх журналістів залізна: якщо ти працював у Снєжинську, значить, ти фізик-ядерник. Якщо ти працював в Ірані, значить, ти їм якось там допомагав як фізик-ядерник. Загалом, ця логіка мені зрозуміла, але я не можу підтримувати цей чорний піар проти мене. Я не хочу ні з ким спілкуватися. Я чекаю, щоб це все закінчилося.

– Коли Ви приїхали до Ірану, то зробили висновок, що Іран не має ядерної програми. А як Ви оцінюєте зараз рівень готовності чи неготовності Ірану мати таку програму?

– Як я можу це оцінювати? Це ж потрібна інформація. Мені дуже цікаво, яка є інформація в експертів, взагалі в МАГАТЕ. Чому вони вважають, що там програма є? Хоча Іран це заперечує. Можливо, і є, я не знаю. Єдине, що я можу сказати з історії створення ядерної зброї в Радянському Союзі, що це велетенська робота дуже багатьох інституцій, дуже багатьох напрямків. Одна людина взагалі, при всьому своєму бажанні, не може її зробити. Це дуже багатостороння, багатогалузева проблема. Я не знаю, чи зуміє Іран її вирішити. Ось вони зараз займаються збагаченням. Звичайно, це підозріло, але, з іншого боку, вони кажуть, що це збагачення до 20% тільки для ядерних реакторів. Коли я читав публікації з Ірану, про Іран, у них там вся еліта хоче, щоб Іран став ядерною державою. А що означає «ядерна держава»? Може бути мирна ядерна держава, Бушер (атомна станція – Радіо Свобода) запущений, ще хочуть два блоки побудувати. Або вона може і військова бути, як Північна Корея чи Пакистан. Та й Ізраїль, напевно, теж має зброю. Я цим ніколи не займався. Я не можу вам бути експертом стосовно того, що зараз в Ірані. Не знаю! 15 років минуло, й мені самому цікаво: чому зараз це раптом спливає, до того ж, у такому вигляді. Не знаю, може, розкопали щось в Ірані.

– У різних публікаціях Вас називають українським, російським, радянським ученим. Яким науковцем Ви самі себе вважаєте?

– Гарне запитання! Я Вам сказав, що освіту я отримав у Москві, закінчив авіаційний інститут, працював довгий час у Снєжинську, а потім мене запросили до Академії наук працювати тут. 1989 року я приїхав до Києва і до 1996 року працював. Я Вам описав ситуацію тоді, це було дуже неприємно. Коли офіційно сказали чиновники науковцям: «Наука нам в Україні не потрібна!» і люди йшли в «човники». Так що я, як матеріалознавець, багато почерпнув в Україні, спілкуючись із великими вченими, і можу вважати себе і українським, бо середню освіту я отримав у Житомирі, жив і працював тут, у Києві, і дуже плідно. Створив фірму, яка досі вижила й існує, і працює. Це єдина фірма «Аліт», яка виробляє детонаційні алмази, чим я дуже пишаюся. А, з іншого боку, я народився в Росії (батько з селян Смоленської губернії, мати – робітниця, у місті Дятьків (Брянська область Радіо Свобода). У Росії я здобув освіту і працював. Так що я російсько-український або українсько-російський учений. Не знаю, називайте, як хочете!

– Де Ви живете більше часу?

– І там, і там живу. У мене дві дочки, одна має українське громадянство, друга російське. І я до них їжджу. І в Іран я їздив як громадянин України, не як російський громадянин.

– Тобто, Ви є громадянином України?

– Так!

– Як на Вас вплинуло те, що Ви стали героєм публікацій світової преси через Іран?

– Я чекаю, коли ж цей чорний піар закінчиться! Це для мене неприємно. Цікаво було б дізнатися, звідки воно взялося. Я ніколи не був у ядерній фізиці і абсолютно в ній нічого не розумію. Потім говорили, що я там якісь програми створював для моделювання боєголовок. Я, як кожен старий чоловік, взагалі з комп'ютером на «Ви», я «чайник» повний і ніяких програм і моделювання не знаю. Ви розумієте, стільки небилиць відразу: я фізик-ядерник, я засновник іранської програми, ну це ж смішно! Я вже відповів: «Я і ні те, і не інше!». Що ще? Дружину я поховав тепер. Мені вже 77, пора і про душу подумати, і ось ці всі хвилювання, я не хочу... Не хочу про це вже і думати. Мене це просто виводить із себе! Це все позначається на здоров'ї, коли тебе ось так поливають. Ви повинні мене зрозуміти...

Довідка Радіо Свобода

Колишній ядерний інспектор ООН Дейвід Олбрайт називає «безглуздим» припущення, що В'ячеслав Даниленко «наївна» людина, яка займалася в Тегерані виключно наноалмазами. Дипломати та експерти, наближені до МАГАТЕ, називають його ключовим гравцем, що допоміг Іранові реалізувати військові ядерні амбіції, тому називають його прямо у своїх внутрішніх документах. Олбрайт вважає, що мовчати у цій ситуацій для Даниленка – найбезпечніше, бо в Росії йому може загрожувати арешт, якщо він використав свої знання для допомоги Ірану з військовою метою. «У Росії дуже суворі закони з питань безпеки, якщо він це визнає, то може мати серйозні проблеми», – попереджає колишній експерт ООН.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG