Доступність посилання

17 Грудень 2017, Київ 14:35
«Розпався Радянський Союз. А що таке Радянський Союз? Це та сама Росія, тільки назва інша» Володимир Путін

«Сьогодні в Україні відбувається боротьба російського націоналізму та його колаборантів за Україну. Ставкою в боротьбі є життя української нації і справжня незалежність України». Ці думки видатний український історик Ярослав Дашкевич висловив ще далекого 1994 року. Та особливо актуально звучать вони нині, коли антиукраїнські сили в Україні активізували свої прагнення реанімувати російську імперію.

Доказів цьому предостатньо. Найсвіжіші зовнішньополітичні реалії більш ніж промовисті. Так, 18 листопада під час зустрічі Дмитра Медведєва, Олександра Лукашенка, Нурсултана Назарбаєва в Москві була підписана декларація про євразійську економічну інтеграцію та договір про Євразійську економічну комісію – найвищий орган Митного союзу. Наступним етапом стане Євразійський союз.

Ведучи мову про його неминучість, постпред Росії при НАТО Дмитро Рогозін наголошує, що «Євразійський союз має об’єднати не стільки території, скільки народи і громадян, в єдиний державний орган».

В Україні декому така перспектива як бальзам на душу. До редакції ІА REGNUM надійшла заява народного депутата України Леоніда Грача: «Підписання декларації про Євразійську економічну інтеграцію, яке започаткувало формування Євразійського союзу, є кроком до союзної держави (виділення моє. – О. Р.). <…> Я щиро радий, і зі свого боку, як громадянин, народний депутат України, лідер КПРС і офіційно зареєстрованого Всеукраїнського руху «Інтернаціональна Росія», не лише вітаю це, але все зроблю, щоб сподівання багатонаціонального українського народу, що прагне до єдності і з Росією, і з Білорусією, і з Казахстаном і з іншими у минулому братніми народами відбулися якнайшвидше (виділення моє. – О. Р.)».

Чим не сепаратистські заклики? Запитання постають далеко не риторичні: за кого грає СБУ? проти кого грає СБУ?

Ще до появи цього вірнопідданого листа Валерій Коновалюк, народний депутат від Партії регіонів, 10 листопада повідомив, що він із кількома депутатами ініціював створення у Верховній Раді міжфракційної групи – за Євразійський економічний союз. Цікава ініціатива…

Із 1 листопада два луганські телеканали почали демонструвати відеоролик, що рекламує пропоновану керівництвом Росії ідею Євразійського союзу. У місті також розміщено близько 20 білбордів із відповідними зображеннями (Gazeta.ua).

Із метою «дієвого впливу громадянського суспільства на відновлення повного суверенітету України» (виділення моє. – О. Р.) 27 жовтня оперативно була створена така собі громадська організація «Союз громадян України», яка виступає за інтеграцію України в Єдиний економічний простір, Євразійський та Митний союзи. Відтак 26 листопада (в день пам’яті жертв Голодомору!) в Україні та Росії мають пройти акції за приєднання України до Митного союзу.

А ще «Союз громадян України» і «Профспілка громадян Росії» домовилися про створення наддержавної громадської організації «Союз громадян України і Росії». Чи не нагадує така «громадська» ініціатива добре сплановану провокацію/спецоперацію? Ото ж бо.

А ще в Україні є така собі «Національна Рада козаків України», яка, приміром, 8 червня організувала у Львові міжнародний регіональний форум, «присвячений Єдиному митному просторові». У програмі цієї політвистави було задекларовано «обговорення ключових аспектів створення Єдиного митного простору козацьких слов’янських держав (виділення моє. – О. Р.) – України, Росії, Білорусі та Казахстану». Як мовиться, без коментарів.

Суспільну думку України до зміни політичного вектора готують вже давно. Наполегливо. Цілеспрямовано. «У нинішньому штатному розписі ФСБ кількість кадрових співробітників, що працюють по Україні, у півтора раза більша, ніж це було в часи боротьби НКВС-МДБ з УПА» (Олександр Скіпальський, екс-заступник голови СБУ).

Приміром, на Волині упродовж лише одного дня чотири газети надрукували переказ тез Володимира Путіна про Єдиний економічний простір. Якась невидима сила, підпільна система змусила й інші регіональні видання оприлюднювати рекламні заклики російського прем’єр-міністра про конкурентні переваги Євразійського союзу, про ефективну інтеграцію…

29 квітня Віктор Медведчук у журналі «Кореспондент» поділився своїми думками щодо інтеграції України до Митного союзу з Росією: «Єдино вірний вибір України – Митний союз з Росією, Білоруссю і Казахстаном. Вступ в нього спровокує підйом вітчизняної економіки, приєднання до європейської Зони вільної торгівлі – занепад». Одне слово, якщо не будемо з Москвою, то Україні капець.

20 травня «Факти та коментарі» опублікували нову серію думок кума Володимира Путіна Віктора Медведчука під назвою «Навіщо нам потопаючий Євросоюз». Упродовж кількох наступних днів статтю хутенько передрукували шість регіональних видань. Така синхронність у подачі одного й того ж матеріалу більш ніж промовиста і більш ніж зрозуміла: без України Митний союз не може бути повноцінним утворенням.

8 листопада 2011 року в Москві відбулася зустріч голови Синодального відділу Української православної церкви (Московського патріархату) із взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями архієпископа Львівського і Галицького Августина та начальника Управління з роботи з віруючими військовослужбовцями Міністерства оборони Росії Б. М. Лукічова. На зустрічі, зокрема, йшлося про підготовку міжнародної конференції «Збройні сили України та військове духовенство», яка пройде в Києві 14–15 грудня 2011 року та буде присвячена перспективам впровадження в Збройних силах України інституту військового духовенства. Ясна річ, йдеться про започаткування системного впровадження облудних ідей «русского міра» в голови українських вояків.

Крім УПЦ (МП), якій відведена головна роль у втіленні цієї ідеї в життя, в Україні є чимало інших структур, котрі беруть активну участь в цьому далеко не богоугодному промислі/проекті.

Більш ніж промовистий фрагмент зі статті «Русское зарубежье в ожидании системных перемен» такого собі «співвітчизника» Олексія Александрова з Києва: «При правильній організації усі сьогоднішні непорозуміння і розбіжності між двома російськими країнами (виділення моє. – О.Р.) були б просто немислимі. І давно був би і Митний союз, і ЄЕП, і Євразійський союз. <…> А питаннями організації і функціонування російської більшості, здатної навести порядок на Україні (виділення моє. – О.Р.) і внести неоціненний вклад у побудову Євразійського союзу, мають займатися, повторюся, зовсім інші люди й інші організації».

Мимоволі пригадались одкровення голови Раднаркому Християна Раковського: боротьбу за Україну веде винятково російський пролетаріат в Україні та російська радянська влада («Известия», 3 січня 1919).

На думку лідерів Росії, Білорусії, Казахстану, поглиблення інтеграції цих країн сприятиме всебічній модернізації національних економік, приведе до соціально-економічного зростання.

Факти свідчать про інше. «Я майже впевнений, що Росія не проіснує в нинішніх кордонах до 2020 року. Це не ліберальна страшилка або псевдопатріотична спекуляція, а неминучий наслідок політики останнього десятиліття», переконаний депутат Держдуми Росії Сергій Пєтров.

Що можна сказати про політичного діяча (про Володимира Путіна ідеться), коли навіть його активні прибічники вважають, що він перетворить Росію на Зімбабве? Так, у липні російський мільярдер Олександр Лебедєв в інтерв’ю Reuters заявив, що прем’єр-міністр Володимир Путін за найближчі 20 років може перетворити Росію на Зімбабве.

Екс-міністр фінансів Росії Олексій Кудрін також безжально розкритикував стан російської економіки. За його словами, країна живе не згідно з доходами, надто багато грошей витрачає на оборону.

На думку Зиновія Пака, колишнього міністра оборонної промисловості Росії, екс-заступника міністра економіки Росії, проголошена президентом Дмитром Медведєвим ідея модернізації підстав і перспектив не має.

В аналітичному дослідженні «Немодерна модернізація» («День», 14.10.2011) Степан Гавриш наводить переконливі аргументи, які засвідчують, що Україні не місце в Євразійському союзі: «Для створення Євразійського союзу майбутнього президента Путіна, якщо мова не йде про новий СРСР, потрібен потужний модернізаційний двигун. <…> Росія займає менш ніж 2% у світовому ВВП. Запустити модернізаційну хвилю не в змозі, якщо виходити з її участі в міжнародній конкуренції, де 95% її експорту складає нафта, газ, первинні метали й ліс-кругляк. Це при тому, що 75% потреб Росії в продовольстві покривається імпортом, а росіяни споживають 20% світового героїну й 18 літрів спирту на одну особу, а чоловіки ледве доживають до 60 років».

Тому не може не обурювати путінська безпардонність, яку передає урядова «Російська газета»: Україні теж краще було б приєднатися до Митного союзу, а не рухатися до ЄС. Навряд чи їм (Україні. – О. Р.) удасться вивести свої продукти на європейський ринок. У Митному союзі економічний виграш Києва становив би щороку 9 мільярдів доларів. А молока в українців у Європі куплять у найкращому разі два літри, авіапром помре, суднобудування не розвиватиметься…

Звідкіля така турбота про «щорічний економічний виграш» для українців? Ті, кому справді добре ведеться, ніколи силоміць не тягнуть до себе на гостину, а тим паче не прагнуть ощасливити жебрака дармовим сиром. Безкоштовний сир буває тільки в мишоловці.

«Москві вірити не можна», – категорично стверджує Геннадій Удовенко, екс-глава МЗС, який привів Україну до Ради Європи. Така позиція досвідченого українського дипломата, очевидно, не випадкова. Він пояснює: «Москві потрібна покірна Україна. Але наша влада повинна розуміти: якщо Росія запанує в Україні, то ні наші політики, ні олігархи їй не потрібні – у них у самих такого добра повно, щоб і на керівні посади призначити, і наші підприємства загарбати».

До влади в Росії прийшли вихідці зі спеціальних структур. Але це не справжня еліта, яка мала б наводити лад у банках, в економіці, в промисловості. Стиль мислення підручних Володимира Путіна відточувався на Луб’янці та в інших споріднених структурах. Входження у цивільне життя виявилось доволі проблематичним. Та ми не про це. Дракона можна знищити, лише самому перетворившись на Дракона…

В сучасній Україні роль еліти виконує зовсім інший, ніж у Росії, елемент – це переважно нащадки колонізаторів, колабораціоністи й конформісти усіляких мастей та відтінків. «Ядро теперішньої влади становлять колишня комуністична та комсомольська номенклатури. Немало в ньому опинилося й кримінального елементу .<…> Переважна більшість представників влади ментально орієнтована на російську імперську політичну й культурну традиції. Вони не послуговуються українською мовою і не знають української культури, а історію вивчали за курсом ВКП(б). Тому вони не вірять у силу та інтелект українського народу, а діють за підказками чужинців, у чиїх розрахунках існування незалежної України не передбачене» (Іван Заєць, народний депутат України).

Кремлеві потрібен не союз рівних, а колонія. Питомо українські олігархи мали б відчувати небезпеку входження в Євразійський союз, усвідомлювати реальність загрози втратити навіть не державу, а країну. Отже, свої статки.

А це означає, що за справжню незалежність треба боротися. Усім, хто відчуває себе українським патріотом. Бо як афористично, але напрочуд влучно констатував Ростислав Доценко, держава може бути окупаційною і тоді, коли вона незалежна від когось там ззовні, але водночас – і від власного суспільства.

Олег К. Романчук – шеф-редактор журналу «Універсум»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Олег Романчук

    Кандидат філологічних наук, доцент кафедри української преси ЛНУ імені Івана Франка, член Національної спілки письменників і Національної спілки журналістів. За першим фахом – радіофізик. Від 1993 року – шеф-редактор (засновник) журналу політології, футурології, економіки, науки та культури «Універсум». Лауреат премії імені Івана Багряного 2008 року «за визначний внесок у розбудову державної незалежності України та консолідацію суспільства». Лауреат міжнародної літературної премії 2009 року імені Дмитра Нитченка. Лауреат конкурсу українського фонду Воляників-Швабінських за навчальний посібник «Системний аналіз у журналістиці». Лауреат обласної премії імені В’ячеслава Чорновола 2012 року за публіцистичну збірку «У пошуках універсуму». Автор книги публіцистики «Перезаснування України» (2013), навчального посібника «Соціальна інформатика» (2016).

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG