Київ – Україна оцінює вартість своєї газотранспортної системи у 20 мільярдів доларів. Про це голова правління російського «Газпрому» Олексій Міллер повідомив на зустрічі з прем’єром Російської Федерації Володимиром Путіним. Але, за словами Міллера, потрібно внести ще досить великі кошти для модернізації української ГТС.
Між тим, український прем’єр Микола Азаров знову заявив про можливість подання Україною позову до Стокгольмського арбітражу для перегляду газових контрактів у разі, якщо Києву та Москві не вдасться досягти компромісу щодо зниження ціни палива.
Про перспективи розвитку українсько-російських газових відносин Радіо Свобода запитало в експерта Інституту енергетичних досліджень Юрія Корольчука.
– Наскільки адекватною є цифра 20 мільярдів доларів, як вартість української ГТС?
– Ціна питання у 20 мільярдів доларів викликає дуже багато питань. Навіть за найбільш скромними оцінками, вартість української ГТС, разом з підземними сховищами, становитиме понад 100 мільярдів доларів. Ми можемо подивитися, коли італійська компанія ENI продала свої частки у компаніях, які володіють газопроводами у Австрії та Швейцарії, там близько 400 кілометрів газопроводів обійшлися у мільярд доларів. Тому, якщо зважити, що довжина українських магістральних газопроводів становить 22 тисячі кілометрів, то лише на одних магістральних газопроводах ми можемо отримати, як мінімум, 50 мільярдів доларів. До того ж, варто додати, що маленький європейський газопровід просто не порівнюваний з великими магістральними газогонами України, які транспортують близько 70 мільярдів російського газу в ЄС. Більше того, у нас доволі сильні компресорні станції. А головне – це газосховища, які коштують дуже багато. На превеликий жаль, слід констатувати, що все-таки Росія наполегливо тисне на Україну, щоб звернути на білоруський шлях. Великий мінус Януковичу, Азарову і Бойку, що дотепер ми не провели оцінки української ГТС, і головне, підземних сховищ. Ми чуємо про оцінку вартості ГТС з вуст Міллера та Путіна, а не українських чиновників.
– Прем’єр-міністр Микола Азаров припустив, що «Нафтогаз» може звернутися з позовом проти «Газпрому» в Арбітражний трибунал Торговельної палати Стокгольма для перегляду умов газових угод від 2009 року, якщо переговори з Росією будуть невдалими. Як можна розцінити ці заяви?
– Я б сказав, що це вже запізнілі заяви. І Азаров, на превеликий жаль, вмикає вже заїжджену платівку. Подавати до суду на «Газпром» за контракти потрібно було ще півтора року тому. Нехай і були підписані харківські домовленосте, але відразу після них. Треба було звертатися до Стокгольмського арбітражу і розпочинати процес. Це мало б суттєвий вплив на переговори. Попри скептичні оцінки і Росії, і людей, які мають стосунок до газової сфери, якби Україна подала до суду, ця інформація вплинула б на ринкову вартість «Газпрому». Відтак, це б прискорювало переговори і змусило б «Газпром» не тягти час, як вони це роблять зараз, а вирішувати питання.
– А чому ці заяви робляться зараз?
– Це намагання зробити красиву міну при поганій грі.
– У наступному році український уряд планує скоротити споживання російського газу. Але чи погодиться на це Росія? Ми пам’ятаємо ситуацію, коли два роки тому, зважаючи на принцип «take or pay», тодішньому прем’єру Тимошенко, було важко вмовити Москву погодитися на зменшення обсягів постачання газу.
– У договорі справді прописані чіткі обсяги споживання газу. Ми повинні закуповувати у Росії 52 мільярди кубів щорічно. І тільки з погодження «Газпрому», назвемо це прямо, з доброї волі «Газпрому», ми можемо отримати певне доповнення до контракту, яке дозволить нам закуповувати не 52 мільярди, а, скажімо, 40 чи 27. Україна залишається для «Газпрому» ласим шматком, куди можна цей газ спихнути. Боюся, що це буде дуже складне питання для України, щоб справді скоротити обсяги закупівлі російського газу з нинішніх 40 мільярдів до 27. Якщо і буде певне скорочення, то це буде десь 35 мільярдів, на що Росія може погодитися за нинішніх умов.
Між тим, український прем’єр Микола Азаров знову заявив про можливість подання Україною позову до Стокгольмського арбітражу для перегляду газових контрактів у разі, якщо Києву та Москві не вдасться досягти компромісу щодо зниження ціни палива.
Про перспективи розвитку українсько-російських газових відносин Радіо Свобода запитало в експерта Інституту енергетичних досліджень Юрія Корольчука.
– Наскільки адекватною є цифра 20 мільярдів доларів, як вартість української ГТС?
– Ціна питання у 20 мільярдів доларів викликає дуже багато питань. Навіть за найбільш скромними оцінками, вартість української ГТС, разом з підземними сховищами, становитиме понад 100 мільярдів доларів. Ми можемо подивитися, коли італійська компанія ENI продала свої частки у компаніях, які володіють газопроводами у Австрії та Швейцарії, там близько 400 кілометрів газопроводів обійшлися у мільярд доларів. Тому, якщо зважити, що довжина українських магістральних газопроводів становить 22 тисячі кілометрів, то лише на одних магістральних газопроводах ми можемо отримати, як мінімум, 50 мільярдів доларів. До того ж, варто додати, що маленький європейський газопровід просто не порівнюваний з великими магістральними газогонами України, які транспортують близько 70 мільярдів російського газу в ЄС. Більше того, у нас доволі сильні компресорні станції. А головне – це газосховища, які коштують дуже багато. На превеликий жаль, слід констатувати, що все-таки Росія наполегливо тисне на Україну, щоб звернути на білоруський шлях. Великий мінус Януковичу, Азарову і Бойку, що дотепер ми не провели оцінки української ГТС, і головне, підземних сховищ. Ми чуємо про оцінку вартості ГТС з вуст Міллера та Путіна, а не українських чиновників.
– Прем’єр-міністр Микола Азаров припустив, що «Нафтогаз» може звернутися з позовом проти «Газпрому» в Арбітражний трибунал Торговельної палати Стокгольма для перегляду умов газових угод від 2009 року, якщо переговори з Росією будуть невдалими. Як можна розцінити ці заяви?
– Я б сказав, що це вже запізнілі заяви. І Азаров, на превеликий жаль, вмикає вже заїжджену платівку. Подавати до суду на «Газпром» за контракти потрібно було ще півтора року тому. Нехай і були підписані харківські домовленосте, але відразу після них. Треба було звертатися до Стокгольмського арбітражу і розпочинати процес. Це мало б суттєвий вплив на переговори. Попри скептичні оцінки і Росії, і людей, які мають стосунок до газової сфери, якби Україна подала до суду, ця інформація вплинула б на ринкову вартість «Газпрому». Відтак, це б прискорювало переговори і змусило б «Газпром» не тягти час, як вони це роблять зараз, а вирішувати питання.
– А чому ці заяви робляться зараз?
– Це намагання зробити красиву міну при поганій грі.
– У наступному році український уряд планує скоротити споживання російського газу. Але чи погодиться на це Росія? Ми пам’ятаємо ситуацію, коли два роки тому, зважаючи на принцип «take or pay», тодішньому прем’єру Тимошенко, було важко вмовити Москву погодитися на зменшення обсягів постачання газу.
– У договорі справді прописані чіткі обсяги споживання газу. Ми повинні закуповувати у Росії 52 мільярди кубів щорічно. І тільки з погодження «Газпрому», назвемо це прямо, з доброї волі «Газпрому», ми можемо отримати певне доповнення до контракту, яке дозволить нам закуповувати не 52 мільярди, а, скажімо, 40 чи 27. Україна залишається для «Газпрому» ласим шматком, куди можна цей газ спихнути. Боюся, що це буде дуже складне питання для України, щоб справді скоротити обсяги закупівлі російського газу з нинішніх 40 мільярдів до 27. Якщо і буде певне скорочення, то це буде десь 35 мільярдів, на що Росія може погодитися за нинішніх умов.
