Прага – Дивитися на брата крізь приціл – такою була доля багатьох європейців не лише під час Другої світової війни. Події двадцятилітньої давності на Балканах нагадують про те, що етнічні конфлікти нищать не лише тих, проти кого вони були розв’язані, а й усіх, хто бере в них участь.
Сербська православна родина Зорана Лакети до Боснійської війни мирно жила в Мостарі, що у Боснії-Герцеговині, серед хорватських (католиків) і мусульманських сусідів. Але війна, яка розпочалася у 1993 році, буквально розкинула родину по різних таборах, розповідає Зоран.
«Мені тоді було 25 років. Я кажу, що це було примітивне повстання. Люди по-різному це називають, оборонна війна, війна за незалежність, агресія, ще щось. Мені байдуже. Я кажу, що це повстання, бо воно перевернуло моє життя в 25 років».
Тоді загинуло понад 5 тисяч людей, десятки тисяч опинилися без даху над головою, у війні, що зробило ворогами колишніх сусідів, хорватів, босняків, сербів. Оскільки родина Зорана була етнічними сербами, вони мали служити в Югославській національній армії. Зоран, його брат Ґоран та їхній батько Райко намагалися уникнути призову. Але батькові це не вдалося, і він загинув у лавах сербських сил, так і не побачивши своїх синів.
«Я стріляв у них, вони стріляли у мене»
Брати ж продовжували переховуватися. Опинившись у різних частинах міста, вони потрапили до ворогуючих армій хорватів і босняків. Ґоран опинився у лавах мусульманської армії Боснії-Герцеговини, що базувалася на сході Мостара, а Зоран – серед хорватської, на заході міста. Тож брати воювали, коли їхні з’єднання виходили одне проти одного. «Я стріляв у них, вони стріляли у мене», – говорить Зоран.
Через майже два десятиліття місто Мостар залишається роз’єднаним. Західну частину досі контролюють хорвати, східну – мусульмани. Зоран Лакета говорить, що такий Мостар – це не місто його юності, хоч воно й залишається рідним для нього.
«Мені шкода мого покоління, втраченого покоління. Ми розпорошені по світу. Багато з нас приймають ліки від депресії. Дехто живе на маргінесі. Але є моє місто, де я хочу жити і де я хочу померти», – пояснює Зоран Лакета.
Матеріал підготували Марія Щур, Tina Jelin-Dizda, Robert Coalson
Сербська православна родина Зорана Лакети до Боснійської війни мирно жила в Мостарі, що у Боснії-Герцеговині, серед хорватських (католиків) і мусульманських сусідів. Але війна, яка розпочалася у 1993 році, буквально розкинула родину по різних таборах, розповідає Зоран.
«Мені тоді було 25 років. Я кажу, що це було примітивне повстання. Люди по-різному це називають, оборонна війна, війна за незалежність, агресія, ще щось. Мені байдуже. Я кажу, що це повстання, бо воно перевернуло моє життя в 25 років».
Тоді загинуло понад 5 тисяч людей, десятки тисяч опинилися без даху над головою, у війні, що зробило ворогами колишніх сусідів, хорватів, босняків, сербів. Оскільки родина Зорана була етнічними сербами, вони мали служити в Югославській національній армії. Зоран, його брат Ґоран та їхній батько Райко намагалися уникнути призову. Але батькові це не вдалося, і він загинув у лавах сербських сил, так і не побачивши своїх синів.
«Я стріляв у них, вони стріляли у мене»
Брати ж продовжували переховуватися. Опинившись у різних частинах міста, вони потрапили до ворогуючих армій хорватів і босняків. Ґоран опинився у лавах мусульманської армії Боснії-Герцеговини, що базувалася на сході Мостара, а Зоран – серед хорватської, на заході міста. Тож брати воювали, коли їхні з’єднання виходили одне проти одного. «Я стріляв у них, вони стріляли у мене», – говорить Зоран.
Через майже два десятиліття місто Мостар залишається роз’єднаним. Західну частину досі контролюють хорвати, східну – мусульмани. Зоран Лакета говорить, що такий Мостар – це не місто його юності, хоч воно й залишається рідним для нього.
«Мені шкода мого покоління, втраченого покоління. Ми розпорошені по світу. Багато з нас приймають ліки від депресії. Дехто живе на маргінесі. Але є моє місто, де я хочу жити і де я хочу померти», – пояснює Зоран Лакета.
Матеріал підготували Марія Щур, Tina Jelin-Dizda, Robert Coalson
