Доступність посилання

11 Грудень 2017, Київ 17:18

Екс-президенти і екс-прем’єри: хто вони?


Екс-президент Франції Жак Ширак
Брюссель – Ким стають колишні голови держав чи урядів країн Європи? Як свідчать аналітики, незначній частині екс-президентів чи екс-прем’єрів щастить продовжити політичну кар’єру в якійсь із установ Євросоюзу. Інша частина йде у міжнародні радники, створює власні аналітичні центри або благодійні фонди. Часом колишні перші особи держав після завершення мандату використовують набутий досвід і зв’язки для успішних бізнес-проектів. А ті, що перебували біля державного керма на схилі віку, задовольняються президентськими пенсіями та почесними членствами різних асамблей, рад, асоціацій чи об’єднань. Щоправда, є й випадки крутої зміни фаху.

Порівняно з більшістю країн європейської спільноти, Франція має свою особливість: найчастіше функції президента країни тут отримували особи старшого віку. З огляду на це, чимало колишніх французьких лідерів, як наприклад, попередник Ніколя Саркозі – Жак Ширак – після завершення мандату просто виходили на пенсію. Однак, навіть на відпочинку, екс-президенти, згідно із законом, залишалися членами Конституційної ради Франції. Значно активнішим від інших виявився лідер країни 70-х років Валері Жискар д’Естен, який не лише вписав своє ім’я в історію Європейського Союзу, але й відомий завдяки своїй письменницькій діяльності, зокрема, як автор мемуарів та популярного роману «Принцеса та Президент».

«Валері Жискар д’Естен (у 2001 році) став головою Конвенту майбутнього Європи, тобто, асамблеї, яка редагувала проект конституційної угоди Євросоюзу, що згодом став Лісабонською угодою, – пояснює експерт з брюссельського Центру політичних досліджень Марко Інчерті. – У його особі ми маємо яскравий приклад колишнього президента Франції, який відіграв важливу роль на рівні Європи».

На кого перекваліфіковуються молоді прем’єри?

Беручи до уваги долі перших державних осіб в інших країнах, де керівництво здійснюють прем’єр-міністри, то там обирають молодших і активніших людей. Йдеться про Британію, Бельгію, Нідерланди чи Люксембург, де по закінченні терміну голови урядів ще мають час перекваліфікуватися у лідерів чи головних радників великих міжнародних організацій та аналітичних центрів, або ж роблять кар’єру в європейській політиці чи у бізнесі. На допомогу йде дипломатичний досвід та мережа особистих знайомств, створена під час перебування біля державного керма.

Колишній британський прем’єр Тоні Блер після відставки став спеціальним посланцем так званого Квартету з близькосхідного врегулювання. Щоправда, всі його незначні здобутки на цій посаді здебільшого залишалися непоміченими.

Значно ефективніше використали свій досвід керування державами низка теперішніх євродепутатів, єврокомісарів, і, особливо, колишній прем’єр Португалії, а нині голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу. Голова Європейської ради Герман Ван Ромпей до свого злету на політичний Олімп об’єднаної Європи також був прем’єр-міністром Бельгії.

Бельгія – «кузня європейських кадрів»

Характерно, що саме Бельгія у цьому сенсі добре відома, як своєрідна «кузня кадрів» для високих європейських посад. Екс-прем’єр Гі Вергофстат нині очолює одну з найбільших фракцій Європейського парламенту. Один із останніх лідерів країни Ів Летерм нині у Парижі є заступником генсекретаря Організації з економічного співробітництва та розвитку. Щоправда, прем’єр-міністр Бельгії дев’яностих років Жан-Люк Дехан після короткої діяльності у Європарламенті перекваліфікувався у голову великого місцевого банку «Дексія», нещодавно перейменованого на «Бельфіус». Цікаво, що причина його переходу до банківської сфери майже ніяк не пов’язана з його економічними здібностями, яких у нього не так багато. Вирішальний факт – досвід, набутий в управлінні кризами між двома бельгійськими мовними спільнотами.

«Жан-Люк Дегане пішов з посади прем’єр-міністра доволі давно, – каже Марко Інчерті. – Управління «Дексією», або нинішнім «Бельфіусом», він отримав завдяки визнаному талантові залагоджувати складні ситуації та кризи, одну з яких переживав цей банк».

Канцлер у російському «Газпромі» й президент-кіноактор

У цьому контексті доволі суперечливим виявився бізнес-досвід іншого колишнього лідера європейської країни, а саме канцлера Німеччини Ґергарда Шредера. Після відставки він одразу був призначений головою наглядової ради газпромівського проекту «Північний потік». Проте його діяльність на цій посаді упродовж тривалого часу викликала чимало критики як у Німеччині, так і в багатьох європейських столицях.

Європі відомі також випадки менш ординарного повернення колишніх президентів до звичайного життя. Колишній президент Хорватії 77-річний Стіпе Месич, наприклад, став кіноактором. «Таким чином втілена одна з найбільших мрій моєї юності», – заявив він, підписавши контракт на виконання однієї з головних ролей. До того ж, роль, яку він отримав у фільмі режисера Філіпа Соваговича, мала б для нього бути дуже простою: Стіпе Месич зіграє... президента країни.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG