Доступність посилання

23 Листопад 2017, Київ 23:01
Київ – Штучно створені стовбурові клітини крові можуть повністю подавити вірус імунодефіциту людини, йдеться у дослідженні американських учених. Їхнє відкриття, можливо, дозволить у майбутньому перемогти ВІЛ-інфекцію та СНІД. Водночас науковці з Японії нині намагаються з’ясувати, чи можуть земні уламки з мікроорганізмами «мандрувати» у Всесвіті. А французькі біологи під час роботи з приматами визначають механізми читання.

Не так давно фахівці виявили у людини рецептор, який дозволяє Т-лімфоцитам (клітинам імунної системи) розпізнавати і знищувати інфіковані ВІЛ-клітини. Водночас, як з’ясувалося, кількість таких рецепторів у людському організмі недостатня для того, щоб повністю побороти вірус. Тож учені з Каліфорнійського університету вирішили клонувати «бойовий» рецептор, після чого взялися за моделювання стовбурових клітин крові, які б цей рецепт уміщували.

Далі клітини вживили у тканину вилочкової залози людини, імплантованої у мишу, – щоб простежити реакцію у живому організмі. Ефект, як ідеться у статті дослідників у PLoS Pathogens, зафіксували вже за півтора місяця: кількість Т-клітин у крові збільшувалася, а рівень ВІЛ знижувався. З’ясувалося, що штучно створені стовбурові клітини допомагають формувати імунітет, необхідний для лікування ВІЛ, а отже – ефективно подавляють вірус.

Водночас американські науковці пояснюють: у мишах, яким вживили людські клітини, вірус мутує повільно. Людина ж потерпає від нього значно швидше, тож цілком може бути, що Т-клітини в організмі людини з ним впоратися не зможуть.

Тим не менше, вчені оптимістично налаштовані щодо подальшої апробації своїх досягнень. «Ми віримо у те, що наше дослідження закладе основи для подальшого використання запропонованого підходу у боротьбі з ВІЛ-інфекцією, щоб у майбутньому мати змогу викоренити вірус із організму», – цитує Science Daily одного з авторів дослідження, професора медицини Скотта Кітчена.

Зіткнення Землі з астероїдами може закласти у Всесвіті нове життя

65 мільйонів років тому на Землю впав астероїд діаметром у 10 кілометрів. Він спричинив вимирання на планеті близько половини всіх живих істот, зокрема й динозаврів: після того, як астероїд потаранив нашу планету, тут виникли пожежі, хмари попелу, а також величезне цунамі. Водночас кілька років тому астробіологи зацікавилися іншим моментом. Оскільки внаслідок сильного зіткнення у космос потрапили уламки Землі, вчені задумалися: чи могло б, з огляду на це, статися зараження земними мікроорганізмами інших планет?

У новому дослідженні, проведеному і опублікованому групою японських науковців із Університету Кіото, йдеться про те, що Земля поки – єдина з нині відомих планет, на якій достеменно існує життя. Таким чином, наша планета може бути джерелом «засівання» життям інших планет. Це, на їхню думку, може відбуватися під впливом потужного сонячного вітру (це «вибиває» мікроби з верхніх шарів атмосфери у космічний простір) або внаслідок удару астероїда, який призводить до відколювання від планети уламків.

Під час моделювання падіння астероїда ALH84001, який багато мільйонів років тому знищив динозаврів, японські вчені розрахували, що більшість уламків Землі, вибитих внаслідок удару, мали б потрапити на супутники Юпітера, зокрема, на Європу. Окрім того, за їхніми підрахунками, фрагменти Землі могли досягнути системи Gliese 581, що за 20 світлових років від нас, – саме тут раніше відкрили першу потенційно населену планету.

«Є припущення, що життя зародилося на одній із планетних систем нашої Галактики 10^10 років тому. Тож воно цілком могло досягти Землі 4,6 мільярда років тому. Це може пояснити існування життя на нашій планеті», – припускають дослідники.

Як зазначив керівник групи астробіологів Тецуя Хара, безсумнівно, ніхто поки не може впевнено сказати, чи здатні мікроби вижити у такій «мандрівці». Однак якщо це можливо, то цілком імовірно, що десь на якійсь планеті існують зони, придатні для життя. Так само може бути, що і в Сонячну систему потрапляють мікроорганізми з інших планетних систем.

Бабуїни навчилися розрізняти слова

Французькі науковці вирішили навчити мавп читати. Щоправда, про читання у прямому сенсі цього слова мова не йде. Керівник групи дослідників Джонатан Гранже із Університету Екс-Марсель пояснює: бабуїни, які брали участь в експерименті, не розуміють значення слів. Однак успіхи цих тварин засвідчили, що основа розрізнення алфавітного письма – у функціях мозку, не пов’язаних із мовленням.

«Наші бабуїни навчилися відрізняти комбінації букв, характерні для слів, від нісенітних літерних сполук», – цитує вченого Science News. Якщо це так, пише видання, результати експерименту ставлять під сумнів поширену теорію про те, що для читання необхідно, перш за все, вміти говорити.

Бабуїнів обрали для експерименту, тому що їхня зорова система найбільше подібна до людської. Шістьох мавп помістили у вольєр, у якому вони мали вільний доступ до комп’ютерів із сенсорним дисплеєм. На екрані періодично демонструвалися англійські слова з чотирьох літер, а також безсуттєві літерні комбінації. Під час виникнення на екрані літер бабуїни мали натиснути на хрестик, якщо бачили слово, або на нулик, якщо бачили звичайний набір літер. За правильні відповіді тварин заохочували – бабуїни отримували корм із сухої пшениці.


За півтора місяця піддослідні мавпи навчилися відрізняти 80-300 слів із 7 тисяч різноманітних літерних комбінацій. В цілому частота правильних відповідей склала 75%. На думку Гранже, таке «читання» стало можливим завдяки тому, що інформація, яку бабуїни отримували, фіксувалася на ділянках мозку, відповідальних за візуальне запам’ятовування.

«Це вперше ми отримали уявлення про модель «тваринної грамотності». Виявилося, що вона полягає у запам’ятовуванні візуальної форми слова», – зазначає один із дослідників, когнітивний нейрофізіолог Станісла Деан. Французькі науковці вважають, що їхні досягнення можуть посприяти в розумінні пізнавальних здібностей людини. Вони можуть допомогти у вивченні дислексії – порушення у деяких людей здатності читати.
  • 16x9 Image

    Олена Ремовська

    Журналіст Радіо Свобода з 2009 року. Автор і ведуча щотижневої радіопрограми «Деталі». Автор дослідження «Говорить Радіо Свобода: Історія Української редакції» (2014).

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG