Доступність посилання

17 Листопад 2017, Київ 21:55

Олександр Дубина

Багато хто з українських істориків розглядає акцію гетьмана Мазепи восени 1708 року як антимосковське «повстання». Насправді ж ніякого повстання не було. Був перехід невеличкої частини козацького війська й більшості генеральної старшини на бік шведів. От і все. Адже повстання – це масовий, як правило, збройний виступ проти існуючої влади, соціально-економічного, національного, релігійного та іншого гноблення. Однією з головних запорук його успіху є добра підготовка й організація.

Так, Богдан Хмельницький почав підготовку до своєї визвольної боротьби заздалегідь. «…Виступ [1648 року] був підготований всебічно і ґрунтовніше, як попередні. Приготування тривали якісь два роки… Як тільки прийшов перший вибух, на широких просторах Наддніпрян­щини всюди були готові люди, що вогонь повстання понесли далі. Маси майбутніх повстанців забезпечено зброєю», – зазначав неперевершений знавець Хмельниччини Іван Крип’якевич.

Родина Мазепи брала доволі активну участь у визвольній революції Богдана Хмельницького. За деякими даними, юний Іван Мазепа навіть зустрічався із Зиновієм-Богданом. Здібний та кмітливий хлопець мав засвоїти уроки великого гетьмана. Натомість своє повстання Мазепа не готував. Ось як описував ситуацію Михайло Грушевський: «Він хотів залишитися пасивним глядачем до остаточного з’ясування шансів воюючих сторін, ретельно уникав усього, що могло б кинути на нього підозру перед московським урядом, і ніяких готувань до розриву не робив… Повна непідготовленість задумів Мазепи виявилася цілком, коли обставини примусили його, нарешті, до рішучого кроку».

А може, має рацію російська дослідниця, авторка біографії Мазепи у знаменитій серії ЖЗЛ Тетяна Таїрова-Яковлева? У своїх працях вона стверджує, що у Мазепи не було ніяких планів відокремлення України від Московії. Більше того, вона вважає Мазепу одним із творців Російської імперії. Цю думку вона розвиває у монографії з характерною назвою «Иван Мазепа и Российская империя. История «предательства», що вийшла друком минулого року. Звернімо увагу на те, що слово «предательство», ключове в офіціозній російській історіографії для таврування українського гетьмана, взято у лапки! Проте, згідно з концепцією петербурзької дослідниці, на певному етапі «зміцнення імперії стало суперечити інтересам Гетьманщини. Однак, перш ніж ці суперечності проявилися так чітко (їх, безумовно, спровокували події Північної війни 1700 – 1721 років), багато років тривала дуже плідна співпраця».

Отже, якщо дотримуватися її версії, виходить, що якби не Північна війна, то Іван Мазепа увійшов би в історію як слухняний слуга Петра І, один із творців Російської імперії. Та не будемо квапитися з остаточними висновками.

Боротьба за життєвий простір

Буквально за крок від розгадки планів Мазепи зупинився той же Михайло Грушевський. «Коли б на міс­це немилосердного нищення і давлення всіх полі­тичних, суспільних і культурних форм українсько­го життя, яке наступило по полтавській побіді, на місце того розгрому і терору, який запанував по р. 1708 – 9, прийшло б хоч кількадесят літ свобідного розвою Гетьманщини, національне життя її було б забезпечене, не мало б місця і спокуси для всіх тих обрусительних заходів…» – міркував учений. Та не побачив Грушевський, що «непідготовленість» Мазепи «до рішучого кроку» пояснювалася насамперед тим, що він саме й намагався будь-що забезпечити ті «кількадесят літ свобідного розвою». І не тільки Гетьманщини, яку всебічно облаштовував. Не бачили цього й наступні генерації дослідників.

Глибину задумів старого гетьмана допомагають розкрити категорії геополітики. Як відомо, геополітика визначає життєздатність і міць тієї або іншої держави такими головними факторами: простір; природні багатства й економічний потенціал; населення.

З перших же днів свого гетьманування, без зайвого галасу, Мазепа розпочинає повзучу експансію на Правобережжя, порушуючи тим самим статті російсько-польського Вічного миру 1686 року. Поступово його експансія в цьому напрямі набула планомірного характеру. А з 1704 року, коли Мазепа на чолі 40-тисячного українського війська опинився на Правобережжі, він, став реальним гетьманом «обох берегів» Дніпра.

Послідовник Богдана Хмельницького, Мазепа уявляв собі західні кордони України в межах омріяної великим гетьманом держави. Обриси Богданової держави більш-менш чітко оформилися вже після його смерті, коли в жовтні 1657 року було укладено шведсько-українську Корсунську угоду, яка передбачала, що «Границі і території володінь Запорізького війська [король шведський] признає і проголосить, що вони простягаються не тільки до Висли, але й до границь Пруссії…»

Крім того, Іван Мазепа пильно придивлявся до малозаселеної Слобідської України. Він почав свою експансію на Слобожанщину в 1699 році, купивши у російських поміщиків землі у Рильському повіті й заснувавши там кільканадцять слобод. Поступово Мазепа скупив землі ще у двох повітах, що входили до складу Росії – Путивльському й Сівському.

Отже, контури Мазепиної держави вимальовуються досить чітко: від Львова до Харкова й від Чернігова до Січі. Тобто, в межах тодішньої української етнічної території.

Сусідам не поступалися

Тепер кілька слів про інші геополітичні чинники.

Точні дані щодо українського населення маємо за 1719 рік. Загальну кількість етнічних українців дослідник українського етносу XVIII – XX століть В. О. Романцов визначав у майже 5740 тисяч.

Що стосується Польщі, то її територія в середині XVII століття сягала 940 тисяч квадратних кілометрів, а населення – до 7 мільйонів осіб, із яких близько двох мільйонів були українцями.

Тепер погляньмо у бік нової геополітичної суперпотуги – Росії. «Населення, розкидане по величезному просторі Росії, становило наприкінці XVІІ століття всього лише 5,6 млн. чоловік», – пише доктор історичних наук, професор Євген Анісімов. На відміну від багатьох своїх попередників він рахував суто московітське населення, яке складало геополітичну міць країни. Адже неросійське населення тодішньої імперії було радше її геополітичним мінусом, аніж плюсом.

Отже, зіставлення кількості населення українських земель з населенням Польщі та Росії показує, що українці по людських ресурсах не поступалися суміжним державам і народам. І цих ресурсів цілком вистачало на державотворення й на контроль над територією мислимої Мазепою країни.

Нарешті, про природні багатства та економічний потенціал України. Для нас вкрай важливою є спроба порівняльної оцінки природних багатств України з іншими країнами, яку зробив у середині XVIII століття Вольтер. «Рим і Константинополь, які панували протягом тривалого часу над стількома народами, не йдуть у порівняння з Україною щодо плодючості земель. Природа доклала там найбільших зусиль аби слугувати людству», – писав великий мислитель.

Правильність обраного Мазепою шляху державного будівництва підтвердив подальший розвиток України.

Аналізуючи можливості реалізації української державної ідеї в роки Першої світової війни під кутом зору геополітики, Дмитро Донцов робив такий висновок: «Величина території, кількість населення, границі краю й натуральні шляхи зв’язку з світовим рин­ком – вичерпують майже всі передумови для державного існування, оскільки вони лежать в самій країні».

Отже, мудрість Івана Мазепи як державного діяча виявилася в тому, що він вірно оцінив геополітичний потенціал України й передбачив її розвиток на прийдешні десятиліття й навіть століття.

Дещо про імперські ласки

Насамкінець кілька слів про згадану вище концепцію Таїрової-Яковлевої. Петербурзька вчена у намаганні «об’єктивно» оцінювати дії Мазепи визнає, що «зраді» Мазепи передували численні зради України Росією. Втім, наводячи приклади Андрусівського договору (1667 рік) або Вічного миру (1686 рік), укладені Росією з Річчю Посполитою за спиною України, дослідниця забуває про початок цього процесу – Віленське перемир’я 1656 року. Пояснюючи свою позицію щодо України та українців, царські посли тоді переконували польських мирових уповноважених у такий спосіб: «Козаків самі в послуху не вдержите, а тоді бу­де і нам і вам тяжче... Ці люди (ко­заки), як дикі звірі: треба їх наперед обласкати, а потім уживати. Коли вони зрозуміють, що ви їх хо­чете мати, не будуть ані вашими, ані нашими» (цитується за працею В’ячеслава Липинського «Україна на переломі»).

Таки чином, роблячи деякі поступки сучасним українським прихильникам гетьмана Мазепи, російська вчена намагається під виглядом об’єктивності довести свою головну тезу про плідність співпраці українців і росіян у побудові Російської імперії. Що ж, прийом не новий: «обласкати» непокірних хохлів перед «ужитком». Проте ми чітко побачили, що Іван Мазепа будував аж ніяк не Російську імперію, а незалежну Українську державу. І мислив він її як суб’єкт міжнародних відносин, потуга якого спиралася би на найважливіші геополітичні фактори.

Олександр Дубина – кандидат історичних наук

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG