Доступність посилання

23 Листопад 2017, Київ 19:32

Латвія повернулася обличчям до інвалідів, хоч і не закидає спортсменів грошима – експерт


За роки незалежності в Латвії кардинально змінилося ставлення до інвалідів та спортсменів-інвалідів зокрема. Про те, щоб повернути людей з травмами до звичного життя, піклуються не лише їхні родини і місцеві громади, але й державні організації, які також заохочують участь спонсорів. Як саме це відбувається, Радіо Свобода розпитувало з Генеральним секретарем Латвійського паралімпійського комітету Андрісом Улманісом.

Пане Улманіс, українські паралімпійці говорять про те, що заняття спортом часто для них стають чи не єдиним способом заробити на достойне життя, а в іншому ставлення до інвалідів у суспільстві мало змінилося з радянських часів. Як Ви можете порівняти нинішнє ставлення до інвалідів у Латвії з тим, що було за часів Радянського Союзу?

– Із Радянським Союзом навіть нічого порівнювати. У Радянському Союзі «інвалідів не було», що вже було казати про інвалідів-спортсменів! У незалежній Латвії протягом останніх 22 років було проведено дуже велику роботу щодо інтеграції людей з інвалідністю. А спорт в цій реінтеграції відіграє дуже важливу роль. І наступний крок, який ми зробили, – це професійний спорт для інвалідів. Для нас, Національного паралімпійського комітету дуже важлива Паралімпіада і призи, але для нас найважливіше, щоб люди, які отримали травми, чи стали інвалідами в якийсь інший спосіб, щоб вони могли повернутися в життя через спорт. Для нас також важливо залучити до занять спортом молодь із особливими потребами, а професійні спортсмени нам допомагають у цьому. Цього року ми здобули дві олімпійські медалі, а загалом за час відновлення незалежності Латвії, на самому високому рівні ми здобули 11 медалей на Паралімпійських іграх.

– Як ви заохочуєте до зайняття спортом молодих людей, чи людей уже старшого віку, яких спіткала хвороба, чи інша біда, в результаті якої вони стали інвалідами, але до цього вони спортом ніколи не займалися?

– Коли йдеться про молодь, то багато залежить від фінансових можливостей їхніх родин. Якщо родина має достаток і дбає сама про таку дитину, то вони самі знаходять федерацію дитячого чи юнацького інвалідного спорту. Інша справа, коли діти закінчують спеціальну школу для інвалідів, то тоді після закінчення школи вони часто пропадають з нашого поля зору. Це питання в нас досі доволі болюче.

А щодо дорослих людей, то вони або самі нас знаходять через наш веб-сайт… Також інформація про нас є у різних реабілітаційних центрах. Ми вважаємо, що якщо людина потрапила в таку біду, то спорт – це головний засіб, який може повернути його до нормального життя.

Ви згадали про професійних спортсменів. Чи це означає, що спортсмен-інвалід, який закінчує свою кар’єру в спорті, може піти на пенсію і отримувати додаткову пенсію до тієї, яку він отримує за інвалідністю?

Поки що цього немає. Ми ще працюємо над цим. Я знаю, що це питання було позитивно вирішено в Литві, і ми сподіваємося, що після цієї Паралімпіади це питання буде позитивно вирішено і в Латвії. Міністр добробуту Латвії пообіцяла, що медалісти будуть отримувати довічну пенсію.

Фінансова ситуація держави зараз складна. У Латвії є 13 різних спортивних федерацій для людей з інвалідністю. І це вимагає великого фінансування від держави і від наших спонсорів. Цього року в зв’язку з Паралімпіадою ми отримали більше грошей від держави. У попередні кризові роки пропорція участі держави і спонсорів була така, що ми отримували 70-80 відсотків від спонсорів і 20-30 відсотків від держави. Цього року все було навпаки.

– Один із латвійських паралімпійців, який займається стрільбою з лука, Ґінтс Йонастс, будучи в інвалідному візку, самостійно спроможний покрити свої витрати, пов’язані з його виступами і поїздками на змагання. Адже він має свій успішний бізнес і може собі це дозволити. Це – швидше виняток, чи люди в інвалідних візках у Латвії дійсно мають можливість вести повноцінне життя і забезпечувати себе і свої родини?

– З приводу Ґінтса можу сказати, що за участь в Паралімпіаді він не платив сам, але те, що він самостійно оплачує свій недешевий інвентар та поїздки – це все дійсно так. Принаймні, так було до останніх кількох років, коли ситуація покращилася. Крім того, у держави немає фінансових можливостей підтримувати спортсменів-інвалідів, які не є в паралімпійській команді. Їм потрібна допомога від спонсорів, від місцевої влади. І тільки за таких умов вони можуть брати участь у різних змаганнях.

Україна здивувала багатьох оглядачів розміром фінансової винагороди своїх спортсменів в тому числі спортсменів-інвалідів. Наприклад, британська преса дивувалася тому, що збірній України з паралімпійського футболу обіцяли мільйон британських фунтів за золоту медаль, чи наприклад писали про те, що український плавець Максим Веракс, чотирикратний медаліст із Пекіна, після отримання «золота» в Лондоні, міг отримати від української держави майже мільйон доларів за дві Паралімпіади. І при цьому вони не можуть проїхати самостійно у метро, чи заїхати навіть у будинки державної служби. Наскільки великі зміни сталися за останні роки в повсякденному житті латвійських інвалідів?
У Ризі новий будинок не приймають в експлуатацію, якщо в ньому не передбачено в’їзд для людини в інвалідному візку. Зміни є і в транспорті

– Із Україною у фінансовій винагороді спортсменів ми не можемо зрівнятися, бо там підтримка держави є набагато більшою. Наші спортсмени за перемогу також отримують премії, якої має вистачити на кілька місяців. Але і нашим інвалідам важко буває знайти роботу, бо зараз з роботою складно не лише в Латвії, а всюди у Східній та і в Західній Європі також.

Але якщо йдеться про зручність у пересуванні, про можливість жити нормальним життям, їздити в транспорті, відвідувати різні установи, то тут ситуація змінилася кардинально. За останні роки інваліди відчули, що не лише громадськість, але і держава, і міська влада повернулася до них обличчям і намагається їм допомогти. У Ризі, наприклад, новий будинок не приймають в експлуатацію, якщо в ньому не передбачено в’їзд для людини в інвалідному візку. Зміни є і в транспорті. Але це поки що більше стосується Риги та інших великих міст. В маленьких містах ця проблема стоїть, на жаль, так само гостро, але і там вона вирішується. Тож ситуація з року в рік покращується.
  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG