Київ – Понад дві третини українських дітей-сиріт, які досягли повноліття, не мають житла. Такими є дані Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту. На думку експертів, цю ситуацію викликає неспроможність влади забезпечувати дешевим соціальним житлом. Утім, самі урядовці переконують, що здебільшого сироти залишаються без даху над головою через свою соціальну непристосованість.
17-річна сумчанка Вікторія Солярова цього року вступила до Національного університету Шевченка у Києві. Дівчина не має ані батька, ані матері. Наразі вона мешкає в одному з гуртожитків навчального закладу. Утім, Вікторія вже сьогодні переймається своїм працевлаштуванням. За її словами, щоб назбирати гроші на бодай якесь житло після закінчення навчання, заробляти варто вже зараз.
«Планую знайти собі роботу, вже шукати квартиру. Буду її знімати, але потім маю надію купити власну. Якщо складеться доля, сподіваюся, що зможу влаштувати собі тут життя», – наголосила Вікторія.
Дешеве соціальне житло врятує дітей-сиріт?
За даними Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту лише 30% дітей-сиріт, які досягли повноліття та закінчили навчання, мають дах над головою. За словами президента Всеукраїнської громадської організації «Асоціація – моя родина» Наталії Ярош, вирішенням житлової проблеми дітей-сиріт є створення дешевого соціального житла, де вони зможуть мешкати після досягнення 23-ох років.
«Краще будувати дуже дешеве соціальне житло. Або давати принаймні кошти на це будівництво. Це проблема держави. Те що ніхто нічого не контролює, а також нічого не будує. Я розумію, що в державі не має грошей зараз для будівництва. Але є меценати, є бізнес-структури, які готові допомогти, які можуть взяти під опіку конкретну сироту», – наголосила Наталія.
Повнолітні діти-сироти соціально неадаптовані
Утім, відсутність доступного житла – не головна проблема повнолітніх дітей-сиріт. Вступаючи у доросле життя, безхатченками вони здебільшого стають через відсутність соціальної адаптованості. На цьому наголошує начальник Служби у справах дітей міста Києва Микола Кулеба.
«70% дітей не знають – куди іти. Це пов’язане не стільки з житлом, скільки з тим, що основною проблемою дитини, яка випускається з державного закладу, є саме її адаптація до самостійного проживання в соціумі. Вона не знає, як витрачати гроші, як їх заробляти. Навіть, ще коли дитина навчається і має ті ж самі гроші у вигляді стипендії або державної допомоги, то так трапляється, що вона за декілька днів вже витрачає цю стипендію і далі живе впроголодь», – зауважив Кулеба.
Загалом, в Україні налічується близько 100 тисяч дітей-сиріт, з них дві третини під опікою, близько 11 тисяч у прийомних сім'ях та дитячих будинках сімейного типу, решта – в інтернатах. За словами директора Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини Руслана Ковбаси, тільки 13% дітей-сиріт, які закінчили інтернат чи дитячий будинок сімейного типу, продовжують навчання у вишах.
17-річна сумчанка Вікторія Солярова цього року вступила до Національного університету Шевченка у Києві. Дівчина не має ані батька, ані матері. Наразі вона мешкає в одному з гуртожитків навчального закладу. Утім, Вікторія вже сьогодні переймається своїм працевлаштуванням. За її словами, щоб назбирати гроші на бодай якесь житло після закінчення навчання, заробляти варто вже зараз.
«Планую знайти собі роботу, вже шукати квартиру. Буду її знімати, але потім маю надію купити власну. Якщо складеться доля, сподіваюся, що зможу влаштувати собі тут життя», – наголосила Вікторія.
Дешеве соціальне житло врятує дітей-сиріт?
За даними Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту лише 30% дітей-сиріт, які досягли повноліття та закінчили навчання, мають дах над головою. За словами президента Всеукраїнської громадської організації «Асоціація – моя родина» Наталії Ярош, вирішенням житлової проблеми дітей-сиріт є створення дешевого соціального житла, де вони зможуть мешкати після досягнення 23-ох років.
«Краще будувати дуже дешеве соціальне житло. Або давати принаймні кошти на це будівництво. Це проблема держави. Те що ніхто нічого не контролює, а також нічого не будує. Я розумію, що в державі не має грошей зараз для будівництва. Але є меценати, є бізнес-структури, які готові допомогти, які можуть взяти під опіку конкретну сироту», – наголосила Наталія.
Повнолітні діти-сироти соціально неадаптовані
Утім, відсутність доступного житла – не головна проблема повнолітніх дітей-сиріт. Вступаючи у доросле життя, безхатченками вони здебільшого стають через відсутність соціальної адаптованості. На цьому наголошує начальник Служби у справах дітей міста Києва Микола Кулеба.
«70% дітей не знають – куди іти. Це пов’язане не стільки з житлом, скільки з тим, що основною проблемою дитини, яка випускається з державного закладу, є саме її адаптація до самостійного проживання в соціумі. Вона не знає, як витрачати гроші, як їх заробляти. Навіть, ще коли дитина навчається і має ті ж самі гроші у вигляді стипендії або державної допомоги, то так трапляється, що вона за декілька днів вже витрачає цю стипендію і далі живе впроголодь», – зауважив Кулеба.
Загалом, в Україні налічується близько 100 тисяч дітей-сиріт, з них дві третини під опікою, близько 11 тисяч у прийомних сім'ях та дитячих будинках сімейного типу, решта – в інтернатах. За словами директора Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини Руслана Ковбаси, тільки 13% дітей-сиріт, які закінчили інтернат чи дитячий будинок сімейного типу, продовжують навчання у вишах.
