Доступність посилання

21 Листопад 2017, Київ 03:29
Лондон – Останні опитування свідчать, що більшість британців зараз не бачать жодних причин засуджувати гомосексуальність і не вважають це явище проблемою.

Але ще не так давно, у 1950-х роках, гомосексуалізм вважали хворобою, яка потребувала лікування, а за власне гомосексуальні статеві зв’язки закон передбачав ув’язнення.

У вересні 1957 року Джон Волфенден, який очолював урядову комісію, що працювала над удосконаленням законів про правопорушення, пов’язані з проституцією та гомосексуальністю, запропонував радикально новий підхід.

Він заявив, що гомосексуальні взаємини не можна вважати злочинами, якщо причетні не зазнають примусу чи ушкоджень.

Волфенден доводив, що судочинство не повинно регулювати приватне життя громадян, а держава не повинна втручатися в сексуальне життя людей.

Минуло десятиріччя, коли 1967 року участь в гомосексуальних взаєминах декриміналізували. Тобто закон припинив вважати одностатеві взаємини дорослих людей злочином.

Історія покарань за гомосексуалізм у Британії має чимало яскравих прикладів, серед яких ув’язнення, а потім втеча за кордон письменника й драматурга Оскара Вайлда наприкінці 19-го сторіччя.

Також складною після Другої світової війни була доля науковця, засновника теорії штучного інтелекту Алана Тюрінґа, який не сидів у в’язниці, але був змушений проходити так зване лікування ін’єкціями естрогену, що позначилося на його фізичному здоров’ї і, ймовірно, психічно надламало. Тюрінґ вчинив самогубство.

Перелом

Справжній перелом у Великій Британії стався на тлі так званої сексуальної революції на Заході у шістдесяті роки, а згодом лібералізації суспільства у дев’яності.

2002 року британський уряд вирішив надати одностатевим парам більшість тих самих юридичний прав, які мають подружжя у шлюбі.

Вже в грудні 2005-го відбулася перша офіційна реєстрація одностатевого партнерства.

«Ми лише хочемо сказати, що опинилися сьогодні зранку в привілейованому становищі. Для нас тут йдеться про право на вибір і про наші громадянські права, які треба визнавати, поважати та захищати, як і для кожної людської істоти» – це слова однієї з жінок, які стали першою одностатевою парою, котра офіційно зареєструвала так зване громадянське партнерство.

Біля будівлі у Белфасті в Північній Ірландії у той день відбувався також протест тих, хто категорично не погоджувався.

«Можливо, це особливий день для них, але це день ганьби для цієї провінції. Біблія чітко проголошує, що те, що відбувається сьогодні – гидота. Це дуже сумно», – сказав незадоволений чоловік в одязі священика.

Дискусії тривають

Люди з подібними поглядами в Британії звичайно ж залишаються і зараз, проте дискусії відійшли від власне гомосексуальності. Взаємини людей переважною більшістю визнаються як особиста справа.

Також аксіомою є твердження про те, що люди повинні мати рівні права незалежно від сексуальної орієнтації.

«Я був депутатом парламенту на початку дев’яностих. Я був гомосексуалом. Я тоді ніколи не міг собі уявити, що я міг би відкрито про це заявити і не втратити свою політичну кар’єру. Я не думав, що за мого життя світ зміниться. Але світ змінився», – каже британський публіцист Метью Перрі.

Простір для подальших змін залишається, і постійні дискусії у Британії тривають: про гомосексуальність і релігію, про те, як одностатевим парам виховувати дітей, і стосовно багатьох інших питань.

Але ці дискусії ведуться щораз більш виважено і з меншою кількістю негативних емоцій.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG