Латиші бояться втратити національну ідентичність – керівник Конгресу українців Латвії

У Латвії, де в радянський період частка місцевого населення скоротилася до половини, важливо було зберегти національну ідентичність. Одним із таких способів просигналізувати належність до свого народу був донедавна запис національності у паспорті. Але, як говорить керівник Конгресу українців Латвії Ольга Берґа, практичного значення цей запис не мав.

– Пані Берґа, до якого документа робився запис про національність, до внутрішнього посвідчення особи чи до паспорту для виїзду за кордон?

– У Латвії існує тільки один документ, маю на увазі паспорт, немає в нас ні закордонних, ні внутрішніх паспортів. У нас існує єдиний паспорт. До минулого року в нас вписувалася національність. На чистій сторінці було написано національність: «украйнієте» – так звучить латиською мовою. Минулого літа ми з дочкою отримували паспорти, то нам уже не вписали національність.

– Коли Ви вписували в паспорт національність, чи це було Вашим бажанням, чи це було автоматично, незалежно від того, хочете Ви цього чи ні?

– Бажання було завжди, щоб у мене в паспорті було написано, що я українка. Про запис запитували, тобто це було за бажанням. Я, звичайно, сказала, що хочу, щоб у моєму паспорті був запис, що я українка.

– Чому Ви вирішили, щоб у Вашому латвійському паспорті був запис про те, що Ви українка?

– Я пишаюся тим, що я українка і хочу, щоб це було записано в паспорті.

– А як місцеві українці назагал до цього поставилися?

– Наскільки я знаю, всі вписували свою національність. Всі мої знайомі українці вписували.

– Яким чином, на Вашу думку, це вписування національності в паспорт може допомогти зберегти національну ідентичність людей, які в Латвії живуть? Скажімо, українців, національної меншини Латвії чи самих латишів?

– Думаю, що воно повинно було допомогти зберегти ідентичність. Тому що людина, яка просить, щоб указали в паспорті, що вона саме такої національності, чогось вона це робить, вона хоче підкреслити, що вона належить до тієї чи іншої нації.

– Чому, на Вашу думку, латиші настільки підтримують запровадження чи відновлення графи «національність» у паспорті? Тому що їхня національна тотожність є досі загроженою, тобто той період страху за свою національну ідентичність, який існував у радянські часи, що, це ще не скінчилося?

– Звичайно, був страх загубити свою ідентичність у латишів. У радянський час практично половина жителів Латвії були не латиші. І я вважаю, що існує такий страх за свою ідентичність, звичайно. І, можливо, тому немає більше графи про національність у паспорті.

– Ви як українка, яка живе у Латвії вже багато років, в яких обставинах Ви могли представити свій документ про те, що Ви є українка? Для чого це Вам було потрібно?

– Ще раз говорю, що я пишаюся тим, що я українка, і мені хотілося, щоб це було записано. І щоб ті, кому я давала свій документ, щоб вони бачили, що я українка.

– Чи Вас хтось питав про це? Чи це могло бути колись підставою для дискримінації Вас, чи навпаки, це в чомусь могло допомогти Вам?

– Ні, ні в якому разі дискримінації не було. Я не знаю, чи це могло чимось мені допомогти. В принципі, латиші досить прихильно ставляться до українців.

– Ви, можливо, стежите за дискусією в Україні про можливість відновлення графи «національність» в українському паспорті? Як Ви до цього ставитеся? Чи ви думаєте, що це чимось може допомогти самим українцям в Україні?

– Я позитивно ставлюсь до того. Мабуть, потрібно, щоб була національність записана в паспорті.

– Що, на Вашу думку, це може змінити?

– Навіть не знаю, що може змінити, може, ставлення людей, те що вони представляють. Можливість того, що українців буде більше, коли будуть писати, що в паспорті є така графа. А в глобальному масштабі, відверто скажу: не знаю, що може змінити.