Вже другий тиждень тривають масові антиурядові протести у Бразилії. Вони викликані засиллям корупції на тлі величезних витрат на проведення в країні чемпіонату світу з футболу наступного року та колапсом громадського транспорту разом із комунальними службами. Все це затьмарило нинішнє футбольне свято Бразилії – Кубок конфедерації, який проводить господар Кубка світу. Дрібна причина – підвищення цін на проїзд у громадському транспорті – призвела до вибуху народного невдоволення. Про це керівникові бюро Радіо Свобода у Вашингтоні Гезер Магер розповів директор бразильського Інституту Центру Вільсона Паулу Сотеру.
– Насамперед поліцейське свавілля проти мирних протестів у Сан-Паулу, якраз це й наелектризувало людей і вивело їх на вулиці на найбільшу демонстрацію за людські права… Проблема плати за проїзд у автобусах важлива, але, я думаю, тут виявилися й інші образи і невдачі в середовищі переважно середнього класу. Приблизно 40 мільйонів людей, колись бідні, що вийшли в потужніший середній клас, відчули безпосередньо на собі у останні 2–2,5 роки спад в економці, інфляцію. І, думаю, були цим дуже розчаровані. Люди обурені все більшою корупцією у політичних верхах, що призвело до розколу між політичним класом і суспільством. Я думаю, що якраз обурення щодо цих речей і вивело людей на вулиці в Бразилії.
– А як посилили гнів бразильців величезні державні витрати на нинішній Кубок конфедерації з футболу і Кубок світу 2014 року, Олімпійські ігри 2016 року?
– Справа щодо Кубка світу дуже цікава. Ми – країна футболу, ми його дуже любимо, ми пишаємося, що ми цього домоглися, але я думаю, що дедалі більше розуміння серед людей надмірних витрат на занадто комфортабельні стадіони, які не супроводжувалися громадськими витратами для удосконалення засобів пересування (хоча це обіцяли), переповнили чашу терпіння.
– Президент Ділма Русефф – колишній лівий партизан, котру катували під час військової диктатури у Бразилії. Чи дивує Вас, що саме її уряд викликав так багато гніву на вулицях?
– Тут наявна зневага політичних лідерів до запитів народу. Факт, що це сталося якраз завдяки ролі управління саме лівих. Бо люди, як я думаю, почувалися представленими у владі, особливо у час уряду президента Луїса Інасіу Лули да Сілви (2003–2011), котрий був першою «людиною народу» після часів політичної несправедливості, який прийшов до влади і правив розумно. Але за останні 2–2,5 роки з’явилося занепокоєння щодо справ в економіці, люди почали боятися, що не отримають обіцяну квітучу державу з вільним акціонуванням.
– У світі Бразилію сприймають в останні роки як стабільну країну, що активно розвивається. Що ж очікувати тепер внаслідок демонстрацій? Чи є цей гнів проти власних політиків таким, який ми спостерігаємо у США або Туреччині?
– Я дивлюся на це з позитивної точки зору і думаю, що країна зробить висновок з цього і відповість на ті проблеми, котрі вивели людей на вулицю… Якраз вимоги середнього класу Бразилії (це показали опитування) є одним з головних, що зачіпають їхній рівень життя, рівень життя їхніх дітей. Вони хочуть більшого від того, що вони внесли у цей період зростання авторитету Бразилії у світі… У цьому плані – це позитивний рух… Я думаю, що протести ці вражають за масштабами, чого не очікувалося. Адже країною управляли прогресивні сили у ці минулі 20 років… Люди були приголомшені, бо очікували, що люди при владі будуть поводитися «правильно»… І я думаю, що є реальна можливість для країни, щоб зрозуміти це правильно, зайнятися цими проблемами – хоча вони й нелегкі, бо альтернатива занадто жахлива, щоб не рахуватися з нею.
– Насамперед поліцейське свавілля проти мирних протестів у Сан-Паулу, якраз це й наелектризувало людей і вивело їх на вулиці на найбільшу демонстрацію за людські права… Проблема плати за проїзд у автобусах важлива, але, я думаю, тут виявилися й інші образи і невдачі в середовищі переважно середнього класу. Приблизно 40 мільйонів людей, колись бідні, що вийшли в потужніший середній клас, відчули безпосередньо на собі у останні 2–2,5 роки спад в економці, інфляцію. І, думаю, були цим дуже розчаровані. Люди обурені все більшою корупцією у політичних верхах, що призвело до розколу між політичним класом і суспільством. Я думаю, що якраз обурення щодо цих речей і вивело людей на вулиці в Бразилії.
– А як посилили гнів бразильців величезні державні витрати на нинішній Кубок конфедерації з футболу і Кубок світу 2014 року, Олімпійські ігри 2016 року?
– Справа щодо Кубка світу дуже цікава. Ми – країна футболу, ми його дуже любимо, ми пишаємося, що ми цього домоглися, але я думаю, що дедалі більше розуміння серед людей надмірних витрат на занадто комфортабельні стадіони, які не супроводжувалися громадськими витратами для удосконалення засобів пересування (хоча це обіцяли), переповнили чашу терпіння.
– Президент Ділма Русефф – колишній лівий партизан, котру катували під час військової диктатури у Бразилії. Чи дивує Вас, що саме її уряд викликав так багато гніву на вулицях?
– Тут наявна зневага політичних лідерів до запитів народу. Факт, що це сталося якраз завдяки ролі управління саме лівих. Бо люди, як я думаю, почувалися представленими у владі, особливо у час уряду президента Луїса Інасіу Лули да Сілви (2003–2011), котрий був першою «людиною народу» після часів політичної несправедливості, який прийшов до влади і правив розумно. Але за останні 2–2,5 роки з’явилося занепокоєння щодо справ в економіці, люди почали боятися, що не отримають обіцяну квітучу державу з вільним акціонуванням.
– У світі Бразилію сприймають в останні роки як стабільну країну, що активно розвивається. Що ж очікувати тепер внаслідок демонстрацій? Чи є цей гнів проти власних політиків таким, який ми спостерігаємо у США або Туреччині?
– Я дивлюся на це з позитивної точки зору і думаю, що країна зробить висновок з цього і відповість на ті проблеми, котрі вивели людей на вулицю… Якраз вимоги середнього класу Бразилії (це показали опитування) є одним з головних, що зачіпають їхній рівень життя, рівень життя їхніх дітей. Вони хочуть більшого від того, що вони внесли у цей період зростання авторитету Бразилії у світі… У цьому плані – це позитивний рух… Я думаю, що протести ці вражають за масштабами, чого не очікувалося. Адже країною управляли прогресивні сили у ці минулі 20 років… Люди були приголомшені, бо очікували, що люди при владі будуть поводитися «правильно»… І я думаю, що є реальна можливість для країни, щоб зрозуміти це правильно, зайнятися цими проблемами – хоча вони й нелегкі, бо альтернатива занадто жахлива, щоб не рахуватися з нею.
