Володимир Путін має візію та план дій щодо Росії та її сусідів, і він готовий наполегливо домагатися своєї мети, вважає керівник лондонського Інституту Леґатум, що займається вивченням питань добробуту, Джеффрі Ґедмін. На його думку, Захід зараз набагато менш організований і зосереджений на проблемах Східної Європи. Тому східноєвропейським країнам, які нині стають на шлях європейської інтеграції, доведеться долати набагато більші перешкоди, ніж тим, які пройшли його десятиліття тому. Під час «Форуму 2000», який щороку збирає видатних інтелектуалів у Празі, Джеффрі Ґедмін дав інтерв’ю Радіо Свобода. Сам він свого часу був керівником корпорації Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа.
– Під час виступів на цій конференції багато з доповідачів говорили про те, що з досвіду країн Східної Європи, реформи пришвидшувалися тоді, коли до влади приходили ліберальні уряди, і зупинялися, чи навіть рухалися назад, коли поверталися неліберальні уряди. В Україні євроінтеграційні реформи випало здійснювати найменш ліберальному уряду, за часів урядування якого за всіма рейтингами демократії, свободи слова, законності Україна відкотилася назад. Чи спроможний такий уряд здійснювати ці реформи?
– Я – людина, яка вірить і підтримує ліберальну демократію, тому що вона пускає глибоке коріння і уможливлює розвиток. Звичайно, і автократичні режими можуть робити кроки, які приносять покращення і прискорення в короткостроковій перспективі. Я дивлюсь на речі реалістично і не є наївною людиною, але, на мою думку, чим швидше люди зможуть прийти до відповідального уряду, верховенства права, захисту приватної власності та поваги до прав людини, тим безпечніше і вільніше буде жити в країні. Тому що це означає, що рішення, які ухвалюються, мають більшу народну підтримку.
– Чи, на Вашу думку, російський фактор може стати серйозною перешкодою на цьому шляху для України?
– Так. Тому що Росія є протилежністю до цих речей. Але що б Ви не казали про Володимира Путіна, він є людиною, яка має візію та план для Росії, для її сусідів та регіону. І він не є прихильником верховенства права, відповідального уряду та прав власності, які є одночасно захищеними, прозорими та такими, що дозволяють чесну конкуренцію. Це, можливо, і на Заході не є в ідеальному стані, але ми намагаємося рухатися в бік ідеалу.
Насправді Путін дозволяє і нам на Заході, і в Україні чіткіше побачити альтернативу, щоб усвідомлено відмовитися від неї. Він точно знає, чого він хоче. А ми? Чи ми знаємо, чого ми хочемо?
– Захід дуже підтримував східноєвропейські країни на їхньому шляху до інтеграції з Європейським союзом та НАТО. Чи він буде так само підтримувати і Україну, яка має намір підписати Угоду про асоціацію і боротися за цю угоду з Росією, бо Росія налаштована на боротьбу?
– Мене це непокоїть. Для цього потрібна візія, енергія, бажання не відступати, і на це підуть роки. Тому я б дуже хотів, щоб Сполучені Штати, і напевно Європейський союз, могли наполягати на тому, щоб вільні країни робили вільний вибір, і щоб їм ніхто не заважав ухвалювати верховенство права, та інші речі, які ми знаємо з великого історичного досвіду, є абсолютно необхідними для того, щоб охороняти права людини. Вони далекі від ідеальних, але вони набагато кращі, ніж примхи автократичного правителя. Ми всі зацікавлені у тому, щоб ці цінності поширювалися, але ми не завжди маємо достатню рішучість для цього. У Путіна є ця рішучість, і це дає йому перевагу, хоч як не гірко мені про це говорити.
– Під час виступів на цій конференції багато з доповідачів говорили про те, що з досвіду країн Східної Європи, реформи пришвидшувалися тоді, коли до влади приходили ліберальні уряди, і зупинялися, чи навіть рухалися назад, коли поверталися неліберальні уряди. В Україні євроінтеграційні реформи випало здійснювати найменш ліберальному уряду, за часів урядування якого за всіма рейтингами демократії, свободи слова, законності Україна відкотилася назад. Чи спроможний такий уряд здійснювати ці реформи?
– Я – людина, яка вірить і підтримує ліберальну демократію, тому що вона пускає глибоке коріння і уможливлює розвиток. Звичайно, і автократичні режими можуть робити кроки, які приносять покращення і прискорення в короткостроковій перспективі. Я дивлюсь на речі реалістично і не є наївною людиною, але, на мою думку, чим швидше люди зможуть прийти до відповідального уряду, верховенства права, захисту приватної власності та поваги до прав людини, тим безпечніше і вільніше буде жити в країні. Тому що це означає, що рішення, які ухвалюються, мають більшу народну підтримку.
– Чи, на Вашу думку, російський фактор може стати серйозною перешкодою на цьому шляху для України?
– Так. Тому що Росія є протилежністю до цих речей. Але що б Ви не казали про Володимира Путіна, він є людиною, яка має візію та план для Росії, для її сусідів та регіону. І він не є прихильником верховенства права, відповідального уряду та прав власності, які є одночасно захищеними, прозорими та такими, що дозволяють чесну конкуренцію. Це, можливо, і на Заході не є в ідеальному стані, але ми намагаємося рухатися в бік ідеалу.
Насправді Путін дозволяє і нам на Заході, і в Україні чіткіше побачити альтернативу, щоб усвідомлено відмовитися від неї. Він точно знає, чого він хоче. А ми? Чи ми знаємо, чого ми хочемо?
– Захід дуже підтримував східноєвропейські країни на їхньому шляху до інтеграції з Європейським союзом та НАТО. Чи він буде так само підтримувати і Україну, яка має намір підписати Угоду про асоціацію і боротися за цю угоду з Росією, бо Росія налаштована на боротьбу?
– Мене це непокоїть. Для цього потрібна візія, енергія, бажання не відступати, і на це підуть роки. Тому я б дуже хотів, щоб Сполучені Штати, і напевно Європейський союз, могли наполягати на тому, щоб вільні країни робили вільний вибір, і щоб їм ніхто не заважав ухвалювати верховенство права, та інші речі, які ми знаємо з великого історичного досвіду, є абсолютно необхідними для того, щоб охороняти права людини. Вони далекі від ідеальних, але вони набагато кращі, ніж примхи автократичного правителя. Ми всі зацікавлені у тому, щоб ці цінності поширювалися, але ми не завжди маємо достатню рішучість для цього. У Путіна є ця рішучість, і це дає йому перевагу, хоч як не гірко мені про це говорити.
