Київ – Відсутність пандусів, вузькі двері і рамки металошукачів, пороги і сходи. В Україні донині є багато місць, куди людям з інвалідністю доступу немає, констатують у громадських організаціях. Зокрема, до таких належать суди. Третього грудня відзначають міжнародний день людей з інвалідністю. За даними ООН, особи з інвалідністю становлять 10 відсотків населення будь-якої країни, в Україні, за офіційною статистикою, їх понад 2 мільйони.
Активісти громадської ініціативи «Правосуддя без бар’єрів» провели моніторинг 76-и судових установ у різних регіонах України, намагаючись дізнатися, чи можуть отримати туди доступ люди на візках і милицях. За їхніми словами, несправні ліфти і відсутність пандусів, пороги і сходи – це тільки частина виявлених порушень державних будівельних норм. Окрім цього, громадські спостерігачі виявили, що далеко не у всіх судах є обладнані вбиральні, більше того – ці кімнати часто ніяк не маркуються, а у джанкойському суді учасники ініціативи сфотографували двері до туалету, захищені від людей кодовим замком.
Абсолютно доступних судів в Україні – одиниці, вважає одна із моніторів кампанії, юрист Альона Луньова. Вона проводила свої спостереження у кримських судах.
«Із шістнадцяти судів, які я особисто відвідала, тільки один більш-менш вписується у ці критерії. Це – окружний адміністративний суд, про який ми згадували. Нас здивувало, що у новій будівлі не було пандусу. Але упродовж кампанії він з’явився, і був споруджений за всіма вимогами, тому цей суд тепер взагалі – найдоступніший із усіх, які ми бачили», – розповідає вона.
Є нормативні вимоги до пандусів, наприклад, ухил повинен бути 8%, усе інше можна називати як завгодно, але це – не пандус, наголошує Володимир Азін із Національної асамблеї інвалідів. За його словами, доступність – це важлива умова дотримання усіх прав таких людей, а не тільки права на справедливий суд.
Але якщо про потреби «візочників» хоч часом згадують в установах, куди ті змушені ходити, то, наприклад, про людей із вадами зору чи слуху – значно рідше, зауважує Азін.
«Найбільше, я скажу, в Україні не дотримуються права людей, які мають порушення зору. Цим людям не забезпечують не тільки доступ до інформації, хоча це – найважливіше. Їм вийти зі своєї оселі – це наразити на небезпеку не просто своє здоров’я, а й саме життя. Якщо для людей на візках, у більшості судів про це казали, є організаційні заходи: навчений персонал або, наприклад, засідання переносять на перший поверх, то для людей із порушенням зоу навіть організаційні заходи не передбачені», – зазначає він.
У державній судовій адміністрації кажуть про брак грошей
Державній судовій адміністрації про ситуацію відомо, зазначає представниця установи Христина Гончарик.
«Ситуація тільки пов’язана з грошима, бо ми робимо це у межах бюджетних призначень. І в Державній судовій адміністрації проводяться відповідні семінари, розсилаємо інформацію. Робиться робота, робляться пандуси, але дуже повільно, бо не маємо грошей», ¬– сказала чиновниця.
Тим не менш, заступник начальника управління соціального захисту інвалідів Міністерства соціальної політики Павло Ждан зазначає, що у 2013 році держбюджет передбачає Державній судовій адміністрації на «видатки розвитку» 297 мільйонів гривень, що утричі більше, ніж минулого року, тому, на його думку, грошей мало би вистачити.
Активісти громадської ініціативи «Правосуддя без бар’єрів» провели моніторинг 76-и судових установ у різних регіонах України, намагаючись дізнатися, чи можуть отримати туди доступ люди на візках і милицях. За їхніми словами, несправні ліфти і відсутність пандусів, пороги і сходи – це тільки частина виявлених порушень державних будівельних норм. Окрім цього, громадські спостерігачі виявили, що далеко не у всіх судах є обладнані вбиральні, більше того – ці кімнати часто ніяк не маркуються, а у джанкойському суді учасники ініціативи сфотографували двері до туалету, захищені від людей кодовим замком.
Абсолютно доступних судів в Україні – одиниці, вважає одна із моніторів кампанії, юрист Альона Луньова. Вона проводила свої спостереження у кримських судах.
«Із шістнадцяти судів, які я особисто відвідала, тільки один більш-менш вписується у ці критерії. Це – окружний адміністративний суд, про який ми згадували. Нас здивувало, що у новій будівлі не було пандусу. Але упродовж кампанії він з’явився, і був споруджений за всіма вимогами, тому цей суд тепер взагалі – найдоступніший із усіх, які ми бачили», – розповідає вона.
Є нормативні вимоги до пандусів, наприклад, ухил повинен бути 8%, усе інше можна називати як завгодно, але це – не пандус, наголошує Володимир Азін із Національної асамблеї інвалідів. За його словами, доступність – це важлива умова дотримання усіх прав таких людей, а не тільки права на справедливий суд.
Але якщо про потреби «візочників» хоч часом згадують в установах, куди ті змушені ходити, то, наприклад, про людей із вадами зору чи слуху – значно рідше, зауважує Азін.
«Найбільше, я скажу, в Україні не дотримуються права людей, які мають порушення зору. Цим людям не забезпечують не тільки доступ до інформації, хоча це – найважливіше. Їм вийти зі своєї оселі – це наразити на небезпеку не просто своє здоров’я, а й саме життя. Якщо для людей на візках, у більшості судів про це казали, є організаційні заходи: навчений персонал або, наприклад, засідання переносять на перший поверх, то для людей із порушенням зоу навіть організаційні заходи не передбачені», – зазначає він.
У державній судовій адміністрації кажуть про брак грошей
Державній судовій адміністрації про ситуацію відомо, зазначає представниця установи Христина Гончарик.
«Ситуація тільки пов’язана з грошима, бо ми робимо це у межах бюджетних призначень. І в Державній судовій адміністрації проводяться відповідні семінари, розсилаємо інформацію. Робиться робота, робляться пандуси, але дуже повільно, бо не маємо грошей», ¬– сказала чиновниця.
Тим не менш, заступник начальника управління соціального захисту інвалідів Міністерства соціальної політики Павло Ждан зазначає, що у 2013 році держбюджет передбачає Державній судовій адміністрації на «видатки розвитку» 297 мільйонів гривень, що утричі більше, ніж минулого року, тому, на його думку, грошей мало би вистачити.