Федерація – не метод вирішення політичних криз, а складний спосіб державного устрою, який передбачає існування двох систем державної влади, чия співпраця досягається багатьма роками політичного процесу та компромісу, говорить дослідниця європейського відділення корпорації RAND, політичний аналітик та професор Весальського коледжу Вільного університету Брюсселя Світлана Кобзар. Вона нагадує, що дорога до створення федерацій триває десятиліттями, а їхнє існування настільки складне, що на нього зважилися тільки три країни ЄС: Австрія, Бельгія та Німеччина. Причому досвід Бельгії, де держава постійно випробовується на розрив, на її думку, має бути особливо повчальним для України.
– Федерація – це устрій, який треба гарно продумати, тому що вона не дуже легко імплементується. Різні регіони мають різні повноваження, бюджетні повноваження, адміністративні ресурси. Все це не дуже легко співпрацює. Тому ті країни, які вибрали для себе цю форму державності, мали на це певні причини, вони до цього довго йшли.
– Якщо у випадку Німеччини чи Австрії федеральний устрій не викликає небезпеки розпаду держави, то у випадку Бельгії такі побоювання завжди існують. Ця держава ще не знайшла свого оптимального балансу між суб’єктами федерації. Чому це відбувається?
– Потрібно подивитися на історію Бельгії, щоб зрозуміти, як вона до цього прийшла. Бельгія була заснована в 1830 році, це була франкомовна держава, але значна частина говорила фламандською мовою. Валонія, франкомовна частина країни, була більш економічно потужною. Це закріпило за французькою мовою статус домінуючої. Потім це змінилося, і в 20-му столітті ми вже маємо Валлонію, яка слабкіша, ніж Фландрія. Фламандці та фламандські політики почали висловлювати претензії, що вони не мають права використовувати свою мову в повному обсязі в своїй державі.
Це було одне з питань, поруч з економічним, яке сприяло тому, щоб порушити питання про федералізацію. Але це відбулося не за один день. Процес почався в 1960-х роках, і лише в 1970-х була заснована федерація. І навіть зараз, живучи в Брюсселі, я бачу, що процес ще не закінчений. Тертя тривають.
Сама система федерації також досить складна. Є три регіони: Валлонія, Фландрія і брюссельський регіон. Також є три культурні спільноти: франкомовні, фламандськомовні, німецькомовні. Хоча федерація мала вирішити питання консолідації нації, вона цього питання не вирішила в Бельгії, якщо ми порівнюємо з Австрією чи Німеччиною.
– Бельгія, як Ви згадали, складається з франкомовної та фламандськомовної громад, і є сусідні країни, з якими вони поділяють ці мови. Чи сусідні країни, Нідерланди і Франція, відіграють якусь роль у внутрішній політиці Бельгії?
– Є зрілість у відносинах цих країн. Відносини між людьми досить тісні. Це є питанням членства в Європейському союзі. Тут відносини між державами є прагматичними. Ризику, який би Бельгія могла становити, як у 19-му сторіччі, немає. Такий ризик між країнами Євросоюзу значно зменшився.
– Ви стежите за подіями в Україні, за українським політичним дискурсом. Чи Ви відчуваєте різницю між тим, як розуміють федералізацію в Україні та Західній Європі?
– Відчуваю. В Україні є відчуття, що в Україні вважають, що федералізація є панацеєю для вирішення кризи, що федералізація маже створити гармонію в країні та консолідувати націю.
В Європі ставляться до цього по-іншому. Федералізація є прагматичним питанням. Воно нелегке, і до нього йдуть дуже довго. Це, по-перше. А по-друге, ставити це питання в Україні зарано. Нам потрібно ще пройти дуже багато етапів з консолідації структур, які вже існують на державному рівні і на місцевому рівні. У нас в Україні враження таке, що закони не виконуються. Якщо зараз вони не виконуються і структура досконало не працює, створювати ще складнішу структуру і вірити в те, що нова структура зможе вирішити це питання, наївно. Досвід такої країни, як Бельгія, показує, що федералізація не вирішує всіх проблем, і потрібно вирішити ті, що є, перед тим, як створювати нові.
– Федерація – це устрій, який треба гарно продумати, тому що вона не дуже легко імплементується. Різні регіони мають різні повноваження, бюджетні повноваження, адміністративні ресурси. Все це не дуже легко співпрацює. Тому ті країни, які вибрали для себе цю форму державності, мали на це певні причини, вони до цього довго йшли.
– Якщо у випадку Німеччини чи Австрії федеральний устрій не викликає небезпеки розпаду держави, то у випадку Бельгії такі побоювання завжди існують. Ця держава ще не знайшла свого оптимального балансу між суб’єктами федерації. Чому це відбувається?
– Потрібно подивитися на історію Бельгії, щоб зрозуміти, як вона до цього прийшла. Бельгія була заснована в 1830 році, це була франкомовна держава, але значна частина говорила фламандською мовою. Валонія, франкомовна частина країни, була більш економічно потужною. Це закріпило за французькою мовою статус домінуючої. Потім це змінилося, і в 20-му столітті ми вже маємо Валлонію, яка слабкіша, ніж Фландрія. Фламандці та фламандські політики почали висловлювати претензії, що вони не мають права використовувати свою мову в повному обсязі в своїй державі.
Це було одне з питань, поруч з економічним, яке сприяло тому, щоб порушити питання про федералізацію. Але це відбулося не за один день. Процес почався в 1960-х роках, і лише в 1970-х була заснована федерація. І навіть зараз, живучи в Брюсселі, я бачу, що процес ще не закінчений. Тертя тривають.
Сама система федерації також досить складна. Є три регіони: Валлонія, Фландрія і брюссельський регіон. Також є три культурні спільноти: франкомовні, фламандськомовні, німецькомовні. Хоча федерація мала вирішити питання консолідації нації, вона цього питання не вирішила в Бельгії, якщо ми порівнюємо з Австрією чи Німеччиною.
– Бельгія, як Ви згадали, складається з франкомовної та фламандськомовної громад, і є сусідні країни, з якими вони поділяють ці мови. Чи сусідні країни, Нідерланди і Франція, відіграють якусь роль у внутрішній політиці Бельгії?
– Є зрілість у відносинах цих країн. Відносини між людьми досить тісні. Це є питанням членства в Європейському союзі. Тут відносини між державами є прагматичними. Ризику, який би Бельгія могла становити, як у 19-му сторіччі, немає. Такий ризик між країнами Євросоюзу значно зменшився.
– Ви стежите за подіями в Україні, за українським політичним дискурсом. Чи Ви відчуваєте різницю між тим, як розуміють федералізацію в Україні та Західній Європі?
– Відчуваю. В Україні є відчуття, що в Україні вважають, що федералізація є панацеєю для вирішення кризи, що федералізація маже створити гармонію в країні та консолідувати націю.
В Європі ставляться до цього по-іншому. Федералізація є прагматичним питанням. Воно нелегке, і до нього йдуть дуже довго. Це, по-перше. А по-друге, ставити це питання в Україні зарано. Нам потрібно ще пройти дуже багато етапів з консолідації структур, які вже існують на державному рівні і на місцевому рівні. У нас в Україні враження таке, що закони не виконуються. Якщо зараз вони не виконуються і структура досконало не працює, створювати ще складнішу структуру і вірити в те, що нова структура зможе вирішити це питання, наївно. Досвід такої країни, як Бельгія, показує, що федералізація не вирішує всіх проблем, і потрібно вирішити ті, що є, перед тим, як створювати нові.
